К.е.н. Капченко Р.Л.,

Севастопольський національний технічний університет, м. Севастополь

ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК РОБІТНИЧИХ КАДРІВ

Сучасне виробництво висуває певні вимоги до працівників, тому приведення кваліфікаційного рівня робітничих кадрів у відповідність до сучасних потреб економіки є нагальною проблемою.

Законом України «Про професійний розвиток працівників» [1] визначені основні напрями діяльності роботодавців у сфері професійного розвитку працівників, серед яких вперше на законодавчому рівні закріплено зобов’язання роботодавця щодо забезпечення підвищення кваліфікації працівників безпосередньо у роботодавця або в навчальних закладах, як правило, не рідше ніж один раз на п’ять років (ст. 4). Зазначена норма, з одного боку сприятиме підвищенню відповідальності роботодавців за здійснення професійного навчання персоналу, з іншого – розширює можливість застосування положень Податкового кодексу України (ст. 140) в частині включення до витрат подвійного призначення витрат платника податку на підвищення кваліфікації працівників.

Підвищення кваліфікації працівників спрямоване на удосконалення та поглиблення ними своїх знань, умінь і навичок за професією чи здобутою спеціальністю відповідно до вимог виробництва або сфери послуг. Тому на всіх рівнях управління підвищенню кваліфікації працівників приділяється значна увага.

З метою активізації підвищення кваліфікації кадрів на виробництві впродовж 2006–2010 рр. реалізовувалась Концепція розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року [2].

У результаті вжитих заходів спостерігаються позитивні зміни в динаміці обсягів підвищення кваліфікації працівників.

Як видно з табл.1, підвищенням кваліфікації в 2001 році було охоплено 6,9% облікової чисельності штатних працівників, у 2006 році цей показник становив 8,6%, у 2007 р. зріс до 9,2%. Проте у зв’язку зі світовою фінансово-економічною кризою цей показник знизився до 9,0% у 2008 р. та до 8,3% у 2009 р. Лише у 2010 р. знову намітилась тенденція до його зростання і у 2011 р. підвищенням кваліфікації було охоплено 8,6%.

Таблиця 1

Динаміка обсягів підвищення кваліфікації працівників в Україні

№ з/п	Рік	Обсяги підвищення кваліфікації працівників до облікової чисельності штатних працівників (%)
1	2001	6,90
2	2006	8,60
3	2007	9,20
4	2008	9,00
5	2009	8,30
6	2010	8,34
7	2011	8,60

Найбільш активно проводилось навчання працівників у сфері виробництва та розподілення електроенергії, газу та води, де підвищенням кваліфікації було охоплено 14,3% облікової чисельності штатних працівників, промисловості (13,5%), сферах транспорту та зв’язку (11,2%), державного управління (9,7%), фінансової діяльності (9,5%). Недостатньо уваги приділялось питанням професійного рівня працівників у сільському господарстві та мисливстві, де підвищенням кваліфікації було охоплено лише 1% облікової чисельності штатних працівників, торгівлі – 1,2%, готельно-ресторанному бізнесі – 1,3%, сфері рибальства – 1,4 % та інших.

Серед регіонів найбільша чисельность працівників була охоплена підвищенням кваліфікації на підприємствах Дніпропетровської (12,4%), Донецької (11,5%), Запорізької (11,2%) та Полтавської (10,6%) областей. Найнижчими ці показники були на підприємствах Київської області – 6,2% облікової кількості штатних працівників, Одеської (6,4%), Черкаської та Житомирської ( по 6,6%), Тернопільської (6,7%) областей та міст Києва (6,5%) і Севастополя (6,2%).

Незважаючи на позитивну в цілому динаміку обсягів підвищення кваліфікації персоналу періодичність підвищення кваліфікації в середньому по Україні все ще залишається майже в 2,5 разу нижчою від нормативної і склала у 2010 р. 1 раз на 12 років, а в окремих галузях (сільському господарстві, оптовій і роздрібній торгівлі) – 1 раз на 80–100 років. У країнах Європейського Союзу періодичність підвищення кваліфікації працівників становить близько 5 років, в Японії – від одного до півтора року.

Однією з головних проблем, що стримують розвиток професійного навчання персоналу, є низька відповідальність роботодавців за рівень професіоналізму та кваліфікації працівників, небажання або економічна неспроможність витрачати на це кошти. В середньому по Україні на професійне навчання використовується лише 0,1–0,2% фонду заробітної плати, в той час як у європейських країнах цей показник становить 2–3%.

Проте в Україні не сформовано поки що достатнє розуміння того, що якісний людський капітал сьогодні та у майбутньому є основним чинником конкурентоспроможності країни, підприємства. Розуміння людського капіталу як головного в сучасних умовах чинника соціально-економічного розвитку все ще залишається важливою проблемою на рівні державного управління, корпоративному рівні, а також у масовій свідомості населення. Тому на сьогодні обґрунтованою є необхідність державного регулювання цієї сфери.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про професійний розвиток працівників» : Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4312-17.

2.Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.03.2006 р. № 158-р. «Про схвалення Концепції розвитку системи підвищення кваліфікації працівників на період до 2010 року» : Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua laws/show/158-2006-%D1%80.