Ідеї
синергетики все частіше стали проникати
в соціально-економічні науки з кінця 80-х років. Займаючись
вивченням процесів самоорганізації в системах різної природи, дослідники не
могли обійти стороною такий важливий об'єкт вивчення як суспільство. Більш
того, для багатьох учених стало очевидним, що майбутнє людства все більшою
мірою визначається не стільки високим рівнем розвитку техніки, скільки
соціологічними конструктами.
В
основному, за невеликим винятком, авторами перших робіт в області соціальної
синергетики були фізики і математики. За допомогою специфічного інструментарію
синергетики - виділення параметрів порядку, побудови нелінійних математичних
моделей, постановки обчислювального експерименту - були отримані результати,
які ще належить осмислити суспільствознавцям і які, в деякому розумінні, можуть
змінити і методику економічних досліджень.
Чому
економісти звертаються до синергетики? Синергетика, перш за все, має величезне
значення як точку зору на події, які відбуваються в світі, що відрізняється від
традиційного детермінованого погляду, який домінував в науці з часів Ньютона.
Іншими словами, синергетика корисна як засіб інтерпретації наукових даних в
новому ракурсі. Вона дозволяє відмітити і оцінити те, що, можливо, залишається
поза увагою при традиційному розгляді.
Синергетичний
підхід будує свої висновки на такому фундаменті:
1)
Економіка - динамічна система, що
розвивається, і повинна будуватися в рамках теорії систем, що розвиваються та
трансформуються.
2)
При русі до мети, завдяки нелінійним зворотним зв'язкам можуть виникнути
нестійкі і хаотичні стадії. Це, у свою чергу, може привести до існування різних
кінцевих станів рівноважного ринку. Сучасна наука може оцінити вірогідність
різних варіантів, але не може дати однозначну відповідь, який з них матиме
місце. Тому сучасна наука відмовляється від однозначного прогнозу майбутнього і
тим відрізняється від ортодоксальної
економіки.
3)
За наявності декількох рівноважних станів загострюється проблема вибору.
Ця проблема не може бути вирішена мимоволі. Вона повинна вирішуватися
державою з урахуванням особливостей і національних інтересів країни.
Методологічними
орієнтирами економічного аналізу в рамках синергетичного підходу можуть бути
наступні:
1.
Незамкнутість економічних систем.
Для
того, щоб в складних системах відбувалися процеси самоорганізації, вони повинні
бути відкритими. Будь-які економічні агенти, а також економічна система
будь-якої держави в цілому, задовольняють вимогам, що пред'являються до
відкритих систем, - в них постійно циркулюють потоки грошей, ресурсів,
інформації і ін. Важливо мати на увазі, що відвертість будь-якої складної
системи породжує цілий спектр нелінійних ефектів, які поки не знайшли
віддзеркалення в економічній теорії. Наприклад, всякі допущення caeteris
paribus при аналізі поведінки економічних агентів в сучасних умовах можуть
завдати величезної шкоди економіці будь-якої держави - новітня історія рясніє
такого роду прикладами.
2.
Нерівноважність економічних процесів.
Іншою
важливою характеристикою системи, здатної до самоорганізації, є нерівноважність
системи. Як відзначив Н. Моїсєєв, “стійкість, доведена до своєї
межі, припиняє будь-який розвиток. Вона суперечить принципу мінливості. Занадто
стабільні форми - це тупикові форми, еволюція яких припиняється. Надмірна
адаптація... така ж небезпечна для досконалості вигляду, як і нездатність до адаптації ”. Теоретичні моделі
рівноважних систем, кінець кінцем, виявляються нежиттєздатними конструкціями.
3.
Безповоротність економічної еволюції.
Проходження
через точки галуження еволюційного дерева, довершений “вибір”, закриває інші,
альтернативні шляхи і робить тим самим еволюційний процес незворотнім.
4.
Нелінійність економічних перетворень.
У
найзагальнішому сенсі нелінійність системи полягає в тому, що її реакція на
зміну зовнішнього або внутрішнього середовища не пропорційна цій зміні. У
економічних систем існують такі стани, поблизу яких закони, що керують
подальшим розвитком даної системи, різко, тобто без проміжних переходів,
змінюються. Іншими словами, наступає такий момент часу, коли економічна
система стає “раптом” в істотному сенсі стає іншою, але уловити ці переходи,
хоч би на найзагальнішому рівні, економічна теорія не в змозі.
5.
Неоднозначність економічних цілей.
У
нелінійному середовищі можуть одночасно існувати багато шляхів розвитку
процесів. З погляду синергетики майбутнє імовірнісне, неоднозначне, але разом з
тим, воно не може бути будь-яким. Володіти відповідними методами синергетики -
це уміти вибирати і оцінювати необхідні для цих цілей найважливіші параметри.
“Відмінність між реалістичними і утопічними проектами не в тому, що перші можна
втілити в життя, а другі - ні. Утопії тим і небезпечні, що вони здійснимі;
найближчі нам приклади - “побудований в боях соціалізм” і потім очікування ринкового
раю на його руїних. Характерною межею утопічного мислення служить гіпертрофія
позитивних і ігнорування негативних наслідків того або іншого вибору”.
Синергетика
дозволяє побачити мир з “іншої системи координат”. Висновки синергетиків часто
несподівані і суперечать сталим істинам. Проте саме такий погляд дозволяє
виявити те, що втрачається в традиційному ракурсі, і попередити про серйозні
небезпеки, які можуть виникнути на шляху розвитку суспільства, якщо в
біфуркаційний момент вибору не будуть ухвалені відповідальні, еволюційно
обґрунтовані рішення.
Як
затверджують експерти, є радикальна відмінність нинішнього століття від всіх
попередніх епох: вперше за тисячоліття світової історії виникло відчуття
реальної небезпеки загибелі людства. Іншими словами, на рубежі століть
намітилися нові «виклики» людству. Під «викликами» зазвичай розуміють проблеми
загального характеру, пов'язані з появою яких-небудь нових чинників в світовому
розвитку, що ставлять під загрозу можливість нормального функціонування
механізму відтворення суспільного життя, стабільність системи міжнародних
відносин, стійкість світової економіки і т.д.
Можливість
наукового вивчення криз і катастроф довгий час бралася під сумнів через
неповторність і унікальність цих явищ. Проте надалі в сценаріях розвитку
криз і катастроф самої різної природи було виявлено багато загального.
З
синергетичної точки зору, розвиток соціуму як нелінійної системи описується
через дві моделі: еволюційну і біфуркаційну. Відмінною особливістю еволюційного
етапу розвитку є незмінність системної якості. Це період з добре передбаченими
лінійними змінами. Але саме тут відбувається наростання внутрішньої
нерівноваги, що відчувається як наростання кризи. Руйнування, дестабілізація
кожної системи має свій сценарій. У будові системи є свої слабкі місця,
де збурюючий удар дає найбільші наслідки. Тому особливості дестабілізації
залежать в першу чергу не від специфіки зовнішньої дії, а від пристрою самої
системи.
У
міру наростання внутрішньої нерівноваги система наближається до
біфуркаційного моменту (точки галуження). У цій точці еволюційний шлях системи
розгалуджується. Система стає дуже чутливою до зовнішніх і внутрішніх дій.
Вибір того або іншого шляху в точці біфуркації залежить від чинника
випадковості, що реалізується через діяльність конкретних людей. Саме
конкретна історична особа виводить систему на нову системну якість. Роль
випадковості не просто велика, вона фундаментальна. Вона робить процес незворотнім.
Розвиток таких систем має принципово непередбачуваний характер. Історик, як
правило, фаталізує історичний процес і сам будує наступну лінію, з
найбільшою надійністю, що веде до завершального пункту. Синергетика ж розуміє
під загальноісторичною закономірністю не єдиний шлях історичного розвитку, а
єдині принципи "ходіння по різних історичних маршрутах".
Синергетичний підхід ставить в центр розгляду не тільки реальність, але і
можливості, ситуації вибору, точки біфуркації (галуження) історичного процесу.
Прямолінійна
екстраполяція тих або інших короткочасних тенденцій, на яких здебільшого
будувалися прогнози соціального устрою, поступаються місцем моделям, в яких
майбутнє бачиться як простір можливостей, а сьогодення - як напружений процес
вибору. Синергетично мислячий історик, політолог або економіст не оцінюватимуть
те або інше рішення за допомогою прямолінійного порівняння попереднього і
подальшого станів: вони зобов'язані порівнювати реальний хід наступних подій з
вірогідним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні.
Зрозуміло,
такий підхід сильно відрізняється від традиційного, такого, що склався в рамках
класичної парадигми.
Синергетичне
уявлення про соціальний розвиток вимагає нелінійної інтуїції і альтернативного
мислення. Можливо, нелінійна динаміка могла б озброїти економістів новими
підходами. Можна чекати, що могутнім інструментом нелінійного мислення в
недалекій перспективі стануть інформаційні технології, як свого часу вони стали
співавторами відкриттів в природних науках. Вони
"прораховуватимуть" гіпотетичні варіанти розвитку при різних ключових
подіях. І, що дуже важливе, дослідження здійснюватиметься шляхом експерименту з
моделлю, а не реальною системою.
Точки
біфуркації іноді називають «динамічними ключами» управління. Проте, мистецтво
управління цими ключами поки, на жаль, пізнається на гіркому досвіді. Досвід
останнього десятиліття показав, що в умовах нестабільності навіть невеликі
флуктуації можуть запустити процес з непередбачуваними наслідками для всієї
системи.