Морозенкова Г.В.

Донбаська національна академія будівництва та архітектури

Чернечі ордени єзуїтів та василіан та їх впив на розвиток української культури

На українських землях, які свого часу входили до складу Речі Посполитої, діяло чимало чернечих орденів, серед яких особливе місце займали католицький орден єзуїтів та греко-католицький чин св. Василія Великого (василіани). Обидва відіграли відіграли істотну роль у релігійному, духовному та громадянсько-політичному житті України.

Єзуїти – члени найбільш впливового католицького чернечого ордену, заснованого в 1532 р. з метою поширення впливу католицької церкви. В ХVІ-ХVІІ ст. вони намагались зробити це у багатьох країнах світу, у тому числі в Україні [1, c.31]. На українські землі Речі Посполитої єзуїти прибули на запрошення Перемишльського єпископа В.Гербурта. Перші місійні осередки були створені в Ярославі, Перемишлі, Львові [2]. Будучи активними провідниками ідей контрреформації, отці-єзуїти, окрім місіонерської діяльності, особливу енергію проявили в освітянській справі, куди перенесли вироблену ними, найкращу за тих часів, систему шкільної та вищої освіти, створюючи школи під керівництвом монастирів із строгою дисципліною, проте не нав’язуючи там відкрито своїх релігійних принципів (до єзуїтських шкіл приймалися і представники інших християнських конфесій, але у середні і вищі школи – обов’язково шляхетного походження) [3, с.129]. В Україні школи єзуїтів були засновані у Львові (1608), Луцьку (1609), Києві (1690) та ін. містах. У 1661 р. Львівська єзуїтська колегія була реформована в університет [1, c.31].

Після потрапляння Правобережжя до складу Російської імперії єзуїти зазнавали утисків і були змушені припинити свою діяльність у 1820 р. У Західній Україні це відбулось в 1939 р. [1, c.31]. Діяльність ордену в Україні була відновлена на початку 1990-х рр.

Не менший вплив на розвиток української культури, зокрема у царині заснування християнських місій, шкіл та видавництв спричинила і діяльність василіан – чернечого ордену, створеного у ІV ст. У ХІ ст. василіани почали поширювати свій вплив в Україні. Після прийняття Берестейської унії 1596 р. їхні монастирі були об’єднані в одну конгрегацію. У 1743 р. на колегії греко-католицької церкви і представників усіх монахів офіційно було створено чин св. Василія. [1, c.82]. В Україні фактично він був сформований завдяки зусиллям Київського Митрополита Йосифа В.Рутського і св. Й.Кунцевича, що на початку XVII ст. провели ґрунтовну реформу тогочасного чернечого життя василіан, надаючи йому структуру сучасних чинів. Після заборони діяльності ордену єзуїтів у другій половині XVIII ст. василіяни перебрали провід численних єзуїтських шкіл і гімназій [4]. У XVIII-ХІХ ст. василіанські школи, які відзначалися високим рівнем викладання, діяли в багатьох містах України – Барі, Каневі, Острозі, Овручі, Супраслі і Угневі [1, с.82].

Близько 1730 р. при монастирі василіан у м.Почаєві було засновано Почаївську друкарню – важливий осередок українського культурного життя у ХVІІІ – на початку ХІХ ст. Першим великим книжковим виданням друкарні став Служебник (1734-1735 рр.). Крім літургічних книг, видавались проповіді, повчання, панегірики, підручники. Наприкінці XVIII ст. у Почаївській друкарні видавалися повчальні і богословські твори українських письменників, що писали мовами церковнослов’янською (Й.Кроковський, Й.Торжевський, А.Крижанівський), латинською (М.Ольшанський, К.Срочинський, Т.Щуровський), польською (П.Важинський, П. Кульчицький, Г.Филипович). Латинською мовою надруковано посібники з граматики, риторики і філософії, тези філософських диспутів у василіанських монастирях у Луцьку й Підгірцях, документи з історії української церкви, каталоги ченців, польською – посібники з фізики й геометрії, книжку про мінеральні води, вірші п’єси і промови польського письменника В.Жевуського, програми вистав з Володимирської василіанської школи. Друкувалися також книги на замовлення російських старообрядців [5]. У цей самий час Почаївська монастирська друкарня була єдиною, де видавали книги українською мовою, наближеною до розмовної. Два таких видання — порадник з правил хорошого тону для молоді «Політика свіцькая» і господарський порадник І. Ленкевича «Книжиця для господарства» — хвалив ще Франко. Слід сказати, що під час «Волинської тривоги» 1789 р., коли у регіоні боялися повторення Коліївщини, лише за наявність «Книжиці для господарства» могли покарати [6]. Загалом у XVIII – на початку ХІХ ст. Почаївська друкарня надрукувала більше оригінальних творів українських письменників, ніж всі інші друкарні в Україні. Підтримувались зв’язки з Києво-Печерською друкарнею, тривав обмін з нею працівниками і виданнями [5].

Неодноразово Почаївська друкарня змушена була відстоювати право друкувати «руською мовою» – такого привілею діставали у 1732 р. та 1736 р. У 1772 р. Правобережна Україна опинилася у складі Російської імперії. Почаївську обитель після невдалого польського повстання у 1832 р. передали православним [6]. Василіянський чин взагалі значно потерпів після поділів Польщі. Після реформи другої половини ХІХ ст. василіани знову широко розвинули місійну, реколекційну, душпастирську, видавничу та наукову діяльність [4]. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Почаївська друкарня видавала релігійну літературу, збірки пісень, «Волынские епархиальные ведомости» [5]. Недаремно Почаївська друкарня в історії українського друкарства займає таке почесне місце – у ній, за неповними даними, у 1618 — 1831 рр. вийшло 148 книжок церковнослов’янською та українською мовою, 32 книжки польською і 7 книжок мовою латинською, разом 187 книжок. Це таке число видань, до якого не дійшла жодна друкарня в Україні [7, с.XI]. Слід зазначити, що уніатський період (1730 - 1831) Почаївської друкарні — це період її найбільшої слави, хоч і служила вона тоді лише частині українського народу. По передачі Почаївської друкарні православним вона існувала безперестанно до 1918 р., коли частину її вивезено до Києва, а звідти до Москви.

Після Першої світової війни більшість василіанських монастирів опинилися в межах тодішньої Польщі. В 1930-ті рр. існували 22 монастирі василіан, з них – 16 у Галичині, 3 у Закарпатті, по одному в Угорщині, Румунії і Канаді. Після Другої світової війни у країнах соціалістичного блоку офіційна діяльність чину була перервана. Багато ченців засуджено на заслання і до в'язниць. Багато василіан в Україні, в Чехословаччині, в Румунії і Угорщині загинули за свої релігійні переконання. З 1989 р. в Україні розпочався процес відновлення діяльності чину василіан [1, с.82; 4].

Отже, не дивлячись на несприятливі політичні обставини, які час од часу суттєво обмежували діяльність чернечих орденів єзуїтів та василіан (а подекуди й призводили до їх тимчасової заборони), ці ордени зробили свій вплив на формування багатокультурного середовища, його конфесійного розмаїття, розвиток релігійного життя, освіти та друкарства на українських землях.

Література:

1. Підкова І.З. Р.М.Шуст. Довідник з історії України. Т.1 / Інститут історичних досліджень Львівського державного університету. – К.: Генеза, 1993.

2. http://www/jesuit-ua.org/

3. Попович М. Нарис історії української культури. – 2-ге вид., випр. – К.: «АртЕк», 2001.

4. http://www/uk.wikipedia/Василіани

5. Ісаєвич Я. Почаївська друкарня // Довідник з історії України. Т.2. – К.: Генеза, 1995. – С.416-417.

6. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2002 с.

7. Огієнко І.І. Історія українського друкарства. – К.: Либідь, 1994.