Яловая А.Ю.

Донбаська національна академія будівництва та архітектури

Традиції бароко в українській музиці

Доба українського музичного бароко не лише залишила величезний корпус творів непроминальної художньої вартості, а й заклала міцне підґрунтя для подальшого розвитку українського мистецтва.

Музично-виражальні засоби з арсеналу барокового мистецтва потрапляли до різних жанрів української музики унаслідок безпосереднього впливу західноєвропейської музики. Дихання епохи бароко торкнулося у XVIII столітті навіть сфери інструментальної музики за посередництвом західного ранньокласичного інструменталізму [1].

Для музичного бароко характерні сильні образи, прагнення відобразити внутрішній світ людини, драматизм її почуттів, спеціальні засоби виразності, що створюють велич, пишність, декоративність, емоційність музичних картин.

Українська музика епохи бароко є поки що недостатньо вивченою, про її творців теж відомо небагато. Великий вклад у дослідження українського музичного мистецтва внесли: Шуміліна O.A., Корній Л.В, Івашко Ю.П. та інші дослідники. До найвидатніших представників українського музичного мистецтва другої половини XVIII століття відносяться: Андрій Рачинський (1724—1794), Максим Березовський (1745—1777), Дмитро Бортнянський (1751 —1825), Максим Концевич (роки життя не встановлено), Артемій Ведель (1767-1808), Степан Дегтярьов (1766-1813), Степан Давидов (1777-1825).

Українське бароко складалося на протязі XVI – XVIII століть, в той час, коли Україна мала два історичних державних утворення. Перший, коли входила до складу Польсько-Литовської держави і другий, коли була фактично приєднана до складу Росії. Світська професійна вокальна та інструментальна музика, яка існувала в поміщицьких садибах і військових частинах, з XVII століття почала розвиватися і в містах.

Українська музика цієї доби в контексті європейської культури виявилася художньо розвиненою, професійною, розмаїтою за жанрами. Характерна для неї опора на народно-музичні джерела, зумовлювала розвиток виразових засобів та жанрів, які поступово проникали і живили професіональну музику, що і визначало її специфіку та особливість, мелодії [2].

Провідним жанром у музиці стає хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Поштовхом до вироблення багатоголосової композиції в Україні стали західноєвропейські моделі. Сильні контрасти, чуттєва повнота, емоційність цієї музики роблять її близькою до ораторського мистецтва. Дається взнаки особливість стилю бароко — захопити, вразити, зворушити слухача. Складається хорове виконавство. Значну роль у розвитку партесного співу відіграли школи при братствах.

Барокова церковна музика синтезує глибину душевних переживань, таємничість, властиву тогочасним храмам.

З розвитком партесного співу почали з’являтися й теоретичні посібники, які давали необхідні знання з теорії написання цієї музики та її співу. У хоровому концерті другої половини XVІІІ ст. важливим чинником стає авторство, і творчість композиторів, позначена індивідуальними стильовими рисами.

Основними рисами доби бароко є теоцентричність, глибоке душевне переживання перипетій людської долі, напружені протиріччя між гармонійним та дисгармонійним, плинним і вічним, наявність релігійної містики І схоластики, символами тощо. Мистецтво бароко демонструє свої можливості багатостороннього втілення світу душевних переживань та прагнення переборення особистісних І соціальних пристрастей [3].

Бароко має глибинну ментальну укоріненість в українській культурі. І закономірним є те, що немало дослідників знаходять "барокові" ознаки в сучасному українському музичному мистецтві. Сучасні музиканти поступово повертають і відроджують забуту інструментальну музику українського бароко. З огляду на це у подальших дослідженнях було б коректним глибше дослідити культурно-мистецькі реалії українського сьогодення та виявити світоглядні домінанти збереження барокового "сліду" в музичній культурі України.

Українська професійна музика другої половини XVIII століття засвідчує наявність у досить сформованому класицистичному стильовому полі цілої низки ознак барокового музичного мислення. Усі вони стосуються мовних особливостей (мелодики, метрики, гармонії, поліфонії, фактури), а також принципів формотворення [4]. Однак, все це є лише один бік справи, оскільки стиль бароко, таким чином, виявився представленим, власне, у вигляді фрагментів системи формальних ознак — засобів музичної виразності.

В українському музичному мистецтві другої половини XVIII століття стиль бароко поєднувався з іншими стилями та стильовими течіями, проявляючись як на рівні музично-виражальних засобів, так і на рівні духовного, змістовно-образного ладу [5].

Українська музика доби бароко — найвище досягнення національного мистецтва. Отже, провідним жанром став багатоголосий партесний спів. Помітну роль у його поширенні відіграли братські школи. Партесний спів відзначався стриманістю образного ладу, гармонійністю і простотою.

Література

1. Ольховський Андрій. Нарис історії української музики. — К.: Музична Україна, 2003. – 120 c.

2. Снитіна В.О. Духовна музика бароко: культурологічний аналіз. Режим доступу: http://www.culturalstudies.in.ua/kns1_15.php

3. Жолтовський П. Український живопис XVII - XVIII ст.- К.: Наук. думка, 1978.- 327 с.

4. Лисько 3. Музичний словник / Муз. т-во ім. М.Лисенка. - Репринт, відтворення вид. 1933 p. - К.: Муз. Україна. 1994. - 165 с.

5. Гусарчук Т. Традиції бароко в українській музиці другої половини XVIII століття // Українське бароко / Кер. Проекту Д.Наливайко: у 2-х т. – Т.ІІ. – Б.м.: «Акта». – С.41-68.