Понікаровська Н. А., Рябуха А. С.

Харківська гуманітарно-педагогічна академія, Україна

До питань історичного розвитку флейти.

Теобальд Бьом – реформатор та новатор

Про флейти (великі або поперечні), що були створені до 1500 року, майже нічого не відомо, тому що до наших часів таких інструментів не збереглось. У 1529 році Агріколой була створена флейта з циліндричним каналом та без ключів, а перший письмовий посібник з’являється у XVI столітті. У 1500 – 1560 роках виникла барочна флейта, що мала амбушюрний отвір, шість маленьких ігрових отворів та не мала ключа.

Приблизно у 1720 році з’являється флейта, що складається з чотирьох частин, для такого інструменту починає писати музику І. С. Бах.

Наприкінці XVI століття таку флейту було значно перероблено, тепер на ній можна було виконувати скрипковий репертуар. Нова флейта мала конічний канал, один ключ для мізинцю правої руки, та дуже сильно відрізнялася від барочної флейти. З середини XVII століття починається бурхливий розвиток у сфері вдосконалення інструменту: приблизно у 1755 році у Франції було виготовлено флейту з шістьома ключами; у 1820 роках у Відні виготовляють флейти з діапазоном до нижньої ноти G; у Германії поширення набуває флейта с дев’ятьма ключами; в Англії стандартом стає флейта з восьма ключами та С‑коліном. Всі ці зміни носили еволюційний характер і були націлені на те, щоб зробити інструмент більш гучнішим, що у кінцевому результаті було досягнуто з початком використання великих ігрових отворів.

ХІХ століття – час великих перетворень інструменту. Неоцінений вклад у розвиток флейти зробив конструктор, флейтовий майстер, композитор та виконавець Теобальд Бьом. Народився він у Мюнхені, два роки навчався у Йогана Капеллера. У чотирнадцятирічному віці сам сконструював свою першу флейту і навчився на ній грати. У вісімнадцять років почав грати в оркестрі, а в двадцять два став першою флейтою у Королівському оперному театрі. Одночасно з роботою в оркестрі експериментував з різноманітними конструкціями флейти, випробовував різну деревину та сплави металу від срібла до нікелю.

Нова система Т. Бьома повністю змінила конструкцію старих флейт та була побудована на раціональних, логічних принципах, з використанням циліндричного каналу з великими отворами (що розташовувалися на акустично коректних позиціях), відкритих ключів, складної механіки.

Ця конструкція виникла не одразу, їй передувало багато років кропіткої роботи та експериментів як самого Т. Бьома, так і інших майстрів. Свою першу флейту із чотирма ключами він виготовляє у 1810 році.

Флейта с 7 ключами роботи Б. Пентенрайдера

У 1828 Т. Бьом засновує майстерню у Мюнхині, де виготовляє флейти цієї простої системи, які були легкими у використанні та мали малі ігрові отвори, що дозволяло легко брати ноти третьої октави. Він писав для таких флейт віртуозну музику та самостійно її виконував.

Т. Бьом був цілком задоволений флейтами свого часу, і на подальші перетворення його штовхала лише недостатня гучність. У 1831 році він грав у Лондоні, і звук його флейт був не таким виразним, як звук флейт англійського майстра-віртуоза Чарлза Ніколсона, чий звук, як потім говорили, був більше схожий на орган. У своєму листі Дж. С. Брофдвуду (1871 рік) Т. Бьом пише: «В 1831 році в Лондоні я грав так, як будь-який інший флейтист на континенті, але за міцністю звуку я не міг рівнятися з Ніколсоном, і тому я почав роботу із зміни своєї флейти. Якщо б я тоді не почув Ніколсона – флейта Бьома, можливо, ніколи б не була зроблена».

У 1832 році, Т. Бьом почав створювати повністю відкриту систему ключів: всі ключі залишалися піднятими над отворами до тих пір, доки музикант сам не закривав їх, і всі отвори, що розташовувалися нижче закритого, залишалися відкритими (для нот перших двох октав). На його думку, це був єдиний засіб досягти гучного, багатого та однорідного звучання.

У 1832 році Т. Бьом представив свій новий інструмент, який увійшов у історію як «флейта з кільцевими ключами». Нова флейта мала чотирнадцять отворів: дванадцять – для нот хроматичного звукоряду (починаючи с d’), отвір для нижньої с”#, і з маленьким отвором для трелей с верхніми d’’ d’’’. Отвори були розташовані в їх ідеальних позиціях, а не там, де було зручно для пальців, та були доволі широкими. Правильність розташування та однорідність їх розміру «вирівняли» звук та інтонацію.

Конічна флейта Т. Бьома (модель 1832 року) роботи Т. Бьома (Лондон)

Проектуючи механіку для флейти, Т. Бьом керувався принципом єдиної аплікатури для кожної ноти, а найважливішим для нього була простота механізму.

У 1846 році Т. Бьом знов приступає до удосконалення своєї флейти. У першу чергу це стосувалося третьої октави та збільшення гучності звучання нижніх нот. У 1846-1847 роках він вивчає акустику у професора Шафнаутля в Мюнхені, після чого заявляє, що в основу його нової моделі ляжуть «наукові принципи». Після багатьох експериментів він вирішує використовувати у якості тіла флейти металеву трубку циліндричної форми.

Сучасна флейти Т. Бьома зі знятим механізмом.

Перевага металу перед деревом полягає у тому, що в ньому можна зробити отвори більшого розміру. Діаметр отворів на цій флейті приблизно однаковий, а відстань між ними збільшується по мірі віддалення від мундштука. Знаходить він і вирішення проблеми строю всіх трьох октав – конічний мундштук.

Циліндрична флейта Т. Бьома (1847 рік)

Флейта Т. Бьома не передбачає зміни стандарту висоти звучання. Для того, щоб змінити висоту звучання, треба змінити відстань між ігровими отворами та довжину мундштука. Майстри ХІХ століття часто оснащували свої флейти двома мундштуками:

Флейта Т. Бьома роботи В. Р. Майнелля (Нью-Йорк, 1890)

Довжина мундштуків таких флейт відрізняється на дванадцять міліметрів. З такими мундштуками флейта звучить по різному. Наприкінці ХІХ століття це називалось «старим філармонічним» та «новим філармонічним» строєм.

Пробка флейти Т. Бьома по суті не відрізняється від пробок в старих флейтах. Частина каналу, де розміщується пробка, має циліндричну форму, так що пробка може вийматися для підстроювання інструменту.

Пробка флейти Т. Бьома роботи Майнеля

Не можна стверджувати, що флейта Т. Бьома швидко набула популярності, деякі німецькі музиканти та диригенти ХІХ століття не любили її звучання. Вони віддавали перевагу характеру старих флейт, а багато музикантів не хотіли міняти аплікатуру. Не треба також випускати той факт, що його флейта була доволі дорогим інструментом.

У 1889 році Р. С. Рокстро відмічає, що в той час, коли флейта Т. Бьома набуває поширення у Англії, вона є дуже рідкою в Германії: «Віддаючи належне постійності наших континентальних сусідів, треба відмітити, що в той час, коли ми (англійці) схильні коливатися між старими, новими та псевдо-старими системами, майже всі французи віддані флейті системи Т. Бьома…, а німці з тою же впертістю залишаються вірними старої флейті, строгій та простій».

Система Т. Бьома мала великий вплив в Лондоні та дала поштовх до створення «гібридних» (Карта або Редкліффа) та «удосконалених» систем (модель Рокстро).

Література:

1. Качмарчик В. П. Реформа Т. Бёма (к проблеме исследования механико-акустической системы флейты) / Музичне мистецтво: зб. наук. ст. – Донецьк: Донецька державна музична академія ім. С.С. Прокоф'єва, 2004. – Вип. 4. – С. 218 – 227.

2. Качмарчик В. П. Реформа Т. Бёма и перспективы развития современной флейты / Українське музикознавство. – К: НМАУ ім. Чайковського, 2004. – Вип. 33. – С. 478 – 487.

3. Платонов Н. Школа гри на флейті / Н. Платонов, М: «Музика», – 1983 – 156 с.

4. Уилсон Р. История Флейты / Р. Уилсон, Барнаул: БК, – 2009. – 194 с.