Филологические науки/1, Методика преподавания языка и литературы

Лазоренко І.І.

Сумський національний аграрний університет

Розвиток міжкультурної комунікативної компетенції на заняттях з іноземної мови

Орієнтація на стандарти і компетенції як на кінцевий результат має на меті отримання дієвих знань. Стосовно занять з іноземної мови - це означає перед усім набуття і розвиток коммунікативної компетенції. Проблема формування комунікативної компетентності у студентів немовних вузів все ще привертає до себе велику увагу науковців. Так Є.Пасов, Б.Лебединська, Л.Биркун, І.Воробйова дотримуються поляду, що комунікативна компетенція на заняттях з іноземної мови – це набуття вміння обговорювати проблеми, висловлювати власну думку, доводити її, відстоювати власну точку зору, розвивати критичне і креативне мислення, адаптуватися у мовному середовищі.

Д.Хаймс термін «комунікативна компетенція» розглядає, як знання, які охоплюють не лише граматичні, а й соціо-та психолінгвістичні аспекти (6, 269).

Але ми підтримуємо думку Л.Биркун, що ті, хто вивчає іноземну мову для того, щоб стати активними користувачами мови, повинні не лише здобувати знання (граматичні, лексичні, фонетичні), а й розвивати навички та вміння використання мовних форм для реалізації конкретних комунікативних цілей, тобто використовувати мову в реальних життєвих ситуаціях (1, 48).

Незважаючи на велику кількість інтерпритацій поняття «комунікативна компетенція» існують певні спільні знаменники:

§ Граматичні знання розглядаються не як власне мета вивчення іноземної мови, а для стимулювання комунікативних навичок. Саме тому при плануванні заняття з іноземної мови потрібно орієнтуватися не на тренування граматичних явищ, а на закріплення певного граматичного матеріалу на основі конкретних мовних одиниць.

§ Вільному говорінню приділяється найбільша увага, а потім уже правильності. Учитель не повинен переривати процес говоріння для виправлення граматичних або лексичних помилок.

§ Спілкування не ґрунтується на лексичних темах, напр. «На вокзалі», «В магазині». Більш ефективною для розвитку комунікативної компетенції є прагматично-функціональні теми, в яких вивчаючий може висловити свою думку або ставлення до події, ситуації, людини. Розмовна тема не задається. Основне завдання, що стоїть перед педагогом, - спонукати учня висловити своє ставлення до суб′єктивної ситуації через комунікацію. Таким чином комунікація є не метою, а засобом.

§ Вчитель повинен стимулювати часте і спонтанне говоріння. Особлива увага приділяється спілкуванню на іноземній мові і обмежується використання рідної мови на заняттях.

§ Важливою є не лише взаємодія вчитель – учень, а і учень – учень.

§ Для спілкування важливими є 4 базові вміння: аудіювання і читання - рецептивно, говоріння і письмо – продуктивно, тому при вивченні акценти між ними повинні розподілятися рівномірно. Наприклад вивчення і розуміня іноземної мови перш за все базується на аудіюванні. Кінцевим результатом повинна бути спроможність учня сприймати почуту інформацію і розуміти її, реагувати на спонукання до дії. Розуміння почутого – є підґрунтям для спілкування. (7, 108). На противагу вищесказаному, при цільовому розвитку і затриновуванні читання на заняттях з іноземної мови основний акцент робиться на розуміння змісту прочитаного, а не на говоріння. Що стосується письма, то воно може бути спрямоване на розвиток комунікативних навичок, або ж слугувати для контролю вивченого. Говоріння ж буде розглядатися як комунікативна дія лише при застосуванні на заняттях комунікативного підходу, так як при іншій меті уроку ми можемо говорити лише про умовне досягнення комунікативної мети. Роль учителя при цьому полягає у введенні лексичного матеріалу, який відповідає меті запланованого обговорення, та в його затреновуванні з учнями. При цьому потрібно стимулювати говоріння і власну ініціативу, що сприяє утвердженню впевненості і знижує мовний бар′єр. Кінцева мета полягає у висловленні своїх потреб відповідно до ситуації.

Але вивчення іноземної мови полягає не лише у знанні і використанні певних мовних одиниць і граматичних структур. Інтеграція у певне іншомовне середовище і впевненість у правильності власних дій, а звідси і відсутність мовного бар′єру, неможливі без знання культури. А культура за визначенням М.Беннета (2, 46) це сукупність засвоєних цінностей, уявлень і дій певної групи людей, які взаємодіють між собою. Беннет вбачає інтеракцію як важливу передумову для розвитку культури, а інтеракція – це і є комунікація. Тому Холл висловив думку: «Культура - це комунікація» (4, 112). Спостереження про світ навколо нас відображаються у нашій мові і культурі. Таким чином представники різних культур мають різне уявлення про одні й ті ж самі речі. Для того, щоб зрозуміти іншу культуру ми повинні розуміти природу цих відмінностей і навчитися поважати інше світосприйняття (2, 50). При вивченні іноземної мови вчитель повинен допомогти учням розмежувати спільне і відмінне між двома культурами. Щоб вивчити іноземну мову і вільно нею спілкуватися потрібне розуміння того, як вона функціонує у її власному контексті. А це завдання є найважчим тому, що учні сприймають іноземну мову на основі рідної культури (3, 89). Тому важливою передумовою вивчення іноземної мови є усвідомлення впливу культури на дії і вчинки людей, а також уміння дистанціюватися від культурних впливів. Розбіжності між культурами і небажання їх помічати призводить до непорозумінь. Учні повинні зрозуміти, що жодна культура не є кращою за іншу, кожна культура, а отже і людина, має власний неповторний характер. Якщо культури контактують, то вони впливають одна на одну. Звідси зміна лексичного і, меншою мірою граматичного матеріалу.

Тому основні цілі заняття для розвитку інтеркультурної компетенції це:

§ ознайомити з комунікативним стилем (категорією способу і тональності спілкування, режимом взаємодії комунікантів, обумовлений дистанцією між ними (тип діалогу)) країни, мова якої вивчається в порівнянні з рідною культурою;

§ отримати знання про країну, мова якої вивчається, і носіїв мови;

§ познайомити з традиціями і звичаями, стилем поведінки нації;

§ усвідомити комунікативні норми і наслідки їх недотримання (при цьому мова не йде про цілковите наслідування носіїв мови).

Виходячи з вимог, які ставлять перед нами комунікативна і міжкультурна компетенції, ми можемо говорити про міжкультурну комунікативну компетенцію (4, 115). Для досягнення мети «міжкультурна комунікативна компетенція» використовуються лише аутентичні навчальні матеріали (тексти, відео, аудио, брошури, інформаційні і додаткові матеріали), важлива роль при цьому відводиться аутентичним особистим контактам (з носіями мови). В класі учень повинен бути активним учасником комунікативної ситуації. Цього можна досягти на основі виконання практичних вправ і завдань:

§ симуляцій;

§ рольових ігор;

§ візуалізованих діалогів та ін.

Для того, щоб спілкуватися з носієм іноземної мови, учні повинні поряд з комунікативною компетенцією, яка в свою чергу ґрунтується на володінні лексичним і граматичним матеріалом, добре володіти диференційованими соціокультурними знаннями, які являють собою основу розуміння іншого способу життя, обумовленого історичними і соціо-культурними чинниками. При конфронтації з іншими звичками і традиціями, історією, культурою, суспільними, політичними і економічними відносинами, учні вчаться критично сприймати стереотипні уявлення і стають більш відкритими до сприйняття нового. Надзвичайно корисними в цьому плані є обміни (учнями і студентами) партнерські контакти на різних рівнях (школа, вуз, місто, країна), так як вони уможливлюють особистістні контакти не лише з мовою, а й з країною, культурою, носіями мови.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Биркун Л.В., Мошков В.В. Комунікативні методи та матеріали для викладання англійської мови. – К.: Знання, 1998. – 48с.

2. Bennett Milton, Intercultural Communication a Current Perspective. In Basic Concepts of Intercultural Communication, Selected Reading, MA: Intercultural Press, 1998. – C. 40-51

3. Bredella Lothar. Zielsetzungen des interkulturellen Fremdsprachenunterrichts, Hrsg., in: Interkultureller Fremdsprachenunterricht - Tübingen, Günter Narr, 1999. – C. 85-116

4. Byram Michael. Acquiring Intercultural Communicative Competence, In: Interkultureller Fremdsprachenunterricht, 1999. – C. 110-117

5. Hall Edward T. Silent language, New York, 1990. – C.

6. Hymes D. On communicative competence // In J. B. Pride and J. Holmes, Sociolingvistics. Harmondsworth, Penguin Education, C. - 269-273

7. Neuner Gerhard, Hunfeld Hans. Methoden des Fremdsprachlichen Deutschunterrichts. – Langenscheidt, 1993, 184c.