Вороніна О.О., Кондратьєв В. О

ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Україна як суверенна, незалежна, демократична держава перебуває сьогодні на новому та досить складному етапі свого розвитку. Визначений законодавством Радянського Союзу обов’язок усіх громадян працювати, забезпечення державою повної зайнятості поступилися місцем вільній зайнятості та безробіттю.

Актуальність цієї теми полягає в тому, що на сьогоднішній день працевлаштування громадян вважається однією з гострих соціально-економічних проблем. Все це пов'язано з тим, що ринок праці і ринок освітніх послуг, також як і товарний ринок, розвиваються за законами попиту і пропозиції. Тому важливо контролювати баланс цих ринків для успішного розвитку економіки України і суспільства в цілому.

Метою роботи є вивчення та узагальнення головних проблем та недоліків системи працевлаштування в Україні.

Проблемами у сфері працевлаштування займалися такі провідні українські і закордонні вчені, як М.Г. Александрова, П.В. Анісімова, В.С. Венедіктова, Л.Я. Гінцбург, В.Я. Гоца, В.В. Жернакова, Р.І. Кондратьєва, Р.З. Лівшиця, М.В.Лушнікової, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, П.М. Рабінович, В.Г. Ротан, А.Г. Седишева, О.В. Смирнова, Г.І. Чанишева.

Правове забезпечення залучення громадян України у сферу трудової діяльності здійснюється відповідною системою норм, до яких належать Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року з наступними змінами і доповненнями, Кодекс законів про працю, Положення про державну службу зайнятості від 24 червня 1991 року, Постанова Кабінету Міністрів від 1 листопада 1999 року №2028 «Про затвердження порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні», Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року і ін. Проте державне нормативне регулювання сегменту ринку праці все ще залишається надто складним, не завжди відповідає реаліям сучасного життя, потребує внесення певних коректив та змін. Величезний нормативно-правовий масив сфери працевлаштування не до кінця систематизований, потребує певного вдосконалення та більш уважного ставлення до його формування. Так, поки що не розглянута значна кількість питань правового, економічного, організаційного, соціального характеру, які виникають при формуванні та функціонуванні механізму регіонального ринку праці. Це зумовило нагальну потребу в дослідженні сучасного механізму регулювання ринку праці та розробки наукових рекомендацій щодо основних напрямів його вдосконалення.

Чинним законодавством України передбачені широкі правові гарантії працевлаштування населення загалом і молоді зокрема. Так, у ст. 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на працю і підкреслюється, що держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Одночасно в ст. 46 зазначається, що “громадяни мають право на соціальний захист у разі безробіття з незалежних від них обставин”, тобто захист також гарантується з боку держави. Законодавчо закріплені зобов’язання держави щодо надання працездатній молоді першого робочого місця на термін не менше двох років, що закріплено в ст. 197 Кодексу законів про працю та ст.7 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” . Дія цих норм поширюється передусім на молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершила професійну підготовку й перепідготовку, а також звільнилась зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби. Окрім цього держава законодавчо закріплює зобов’язання щодо надання роботи за фахом на строк не менше трьох років молодим спеціалістам-випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких була раніше заявлена підприємствами, установами та організаціями.

У ст. 43 Конституції України закріплено, що “кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він сам вільно обирає або на яку вільно погоджується”. Як відомо із практики, дана норма реалізується не повністю. Сучасний стан економіки та зростання безробіття вимагають усебічних досліджень проблем зайнятості різних категорій населення з метою регулювання цих процесів й опрацювання заходів щодо виходу з кризи. За таких соціально-економічних умов особливі труднощі із працевлаштуванням виникають в осіб перед пенсійного віку, жінок з дітьми та молоді. Зокрема, законодавство передбачає, що при прийнятті на роботу неповнолітнього з ним має бути укладений письмовий трудовий договір. Ця норма не завжди виконується. Така ситуація може зумовити негативні правові наслідки для роботодавця за невиконання норми права.

Крім вищезгаданої низки питань працевлаштування молоді, що є недостатньо врегульованими в законодавстві, слід звернути увагу й на такі, як відсутність: затверджених регіональних програм працевлаштування студентів у вільний від навчання час; законодавчо встановлених гарантій захисту працівників від дискримінації за віковою та статевою ознакою; конкретних визначень закону щодо таких випадків: молоді працівники, які укладають трудовий договір і працюють на умовах неповного робочого часу, повинні отримувати таку ж заробітну плату, як працівники з повним робочим днем, а переважно мають оплаченим лише фактично відпрацьований час.

Отже, держава гарантує населенню право на працю, але через відсутність достатнього практичного досвіду, соціально-правових та професійних знань, а часом моральної непідготовленості до конкуренції на ринку праці, реалізувати своє право на працю громадянам досить складно. Зроблений аналіз дозволяє стверджувати, що для вирішення даних проблем необхідно усувати не наслідки, а причини їх виникнення та існування.

Дослідивши матеріали законодавчого регулювання трудових відносин в Україні та дані комітету статистики можна виділити такі причини безробіття українських громадян: професія, отримана випускником, часто в нових мінливих умовах виявляється не затребуваною на ринку праці; невідповідність підвищених претензій громадян відносно високої заробітної плати і гідних умов праці можливостям роботодавців; завищені критерії оцінки професійної підготовки спеціалістів з боку працедавців; відносно низький рівень розвитку економіки; високий рівень тіньової економіки.

Удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази є одним із головних комплексних заходів щодо реалізації державної молодіжної політики, а саме: удосконалення правових передумов для ефективної роботи з основних напрямів молодіжної політики; визначення механізму дотримання норм законодавства на місцевому рівні; визначення й закріплення функцій і повноважень, прав та обов’язків суб’єктів правовідносин у сфері працевлаштування.

Таким чином, сучасне трудове право України далеко від досконалості, і знаходиться в пошуку позитивних рішень в забезпеченні громадян України належним соціально-правовим захистом, зокрема у сфері працевлаштування. В умовах, що склалися сьогодні розвитком теоретичних і практичних положень трудового права в питаннях укладення трудового договору, має стати забезпечення рівноваги між працівником і роботодавцем як рівноправними суб'єктами трудового правовідношення, а також передбачити чітко певні гарантії захисту прав працівника, який отримав необґрунтовану відмову у працевлаштуванні в судовому порядку.

Література:

1. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року N 322-VIII Із змінами і доповненнями. - www.ligazakon.ua.

2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996.

3. "Про зайнятість населення" Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-ІІІ Інфодиск. «Законодавство України».– 13с.