Право / 7. Экологическое, земельное и аграрное право

Харишин Христина Миколаївна

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Україна

Надання послуг у сфері сільського зеленого туризму: правове регулювання

Поняття особистого селянського господарства передбачене у ст. 1 закону України «Про особисте селянське господарство», де вказується, що особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму [1].

Особисте селянське господарство відрізняється від інших суб’єктів аграрних правовідносин через свої певні особливості (відсутність статусу юридичної особи, сімейно-родинний характер, діяльність виключно з метою задоволення особистих потреб). У законодавчому визначенні прямо передбачаються види діяльності, якими може займатись таке господарство:

- виробництво і переробка сільськогосподарської продукції;

- реалізація надлишків сільськогосподарської продукції;

- надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, в тому числі і в сфері сільського зеленого туризму.

Щодо надання послуг у сфері сільського зеленого туризму, то такий вид діяльності чітко не врегульований.

Так, немає законодавчого визначення поняття сільський зелений туризм. У ст. 4 закону України «Про туризм» просто перелічено організаційні види і форми туризму, серед яких окремо виділяють сільський туризм [2]. У 2003 році на розгляд Верховної Ради України було внесено проект закону «Про сільський і сільський зелений туризм», який навіть пройшов перше читання [3]. Проте надалі процес розгляду проекту зупинився. Відповідно до ст. 2 цього проекту: «Сільський туризм – відпочинковий вид туризму, що передбачає тимчасове перебування туристів у сільській місцевості (селі); сільський зелений туризм – відпочинковий від сільського туризму, пов'язаний з перебуванням туристів у власному житловому будинку сільського господаря, окремому (гостевому) будинку або на території особистого селянського господарства».

Цим проектом передбачалося правове ліцензування діяльності у сфері сільського туризму. Виняток складали лише особисті селянські господарства. Крім того, деякі види діяльності в цій сфері підлягали стандартизації та нормуванню. Надання послуг у сфері зеленого туризму повинно оформлятись відповідним договором, порядок та умови укладення якого регулювалися б нормами закону та Цивільного кодексу України.

Проте закон до цього часу не прийнятий, тому правове регулювання сільського зеленого туризму надалі здійснюється лише на основі закону «Про туризм» та підзаконних нормативно-правових актів.

У світовій практиці зеленого сільського туризму вирізняють такі його 3 типи:

- агротуризм – це вид сільського зеленого туризму як пізнавального, так і відпочинкового характеру, пов’язаний з використанням підсобних господарств населення або земель сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не використовуються в агарній сфері;

- відпочинковий туризм, базою якого виступає капітальний житловий фонд на садибах господарів та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побутові надбання місцевості;

- екотуризм – це науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму, характерного для сільських місцевостей і сіл, розташованих в межах територій національних парків, заповідних зон, природних парків, де передбачено відповідні обмеження щодо навантажень на територію та регламентовано види відпочинку [4, с.274].

Сільський зелений туризм у більшості країн світу розглядається як невід’ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем. Позитивний вплив зеленого туризму на вирішення соціально-економічних потреб села полягає насамперед в тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості не лише у сфері виробництва, а й обслуговування. Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, стимулює розвиток сільської інфраструктури. Суттєву роль відіграє розвиток сільського зеленого туризму і в підвищенні культурно-освітнього рівня населення.

Тому необхідно прискорити процес розробки та прийняття нормативного акту про сільських зелений туризм з метою встановлення правових основ здійснення зеленого туризму в Україні. Закон визначатиме загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України у сфері сільського зеленого туризму. Метою закону буде створення правової бази для становлення й розвитку зазначеного виду туризму в Україні як важливої ланки в галузі туризму. Він встановить засади раціонального використання туристичних ресурсів сільських територій та врегулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням сільського зеленого туризму в Україні.

Література:

1. Закон України «Про особисте селянське господарство» [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/742-15

2. Закон України «Про туризм» [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/324/95-%D0%B2%D1%80

3. Проект закону «Про сільський та сільський зелений туризм» [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb _n/webproc4_1?id=&pf3511=16117

4. Аграрне право України: Підручник / В.М.Єрмоленко, О.В. Гафурова, М.В.Гребенюк (та ін.); за заг. ред. В.М.Єрмоленка. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 608 с.