Кохась О.М.

Викладач кафедри фінансів та обліку Чернігівського факультету бізнесу при ДВНЗ «Українська академія бізнесу та підприємництва», навчання в аспірантурі ДВНЗ «Українська академія бізнесу та підприємництва»

«Передумови появи ефективної моделі регулювання Національної економіки в Україні»

Ефективне функціонування економіки забезпечується системою державного регулювання, спираючись на відповідну економічну політику (концепцію). Для цього в розпорядженні держави є цілий арсенал вивірених світовою і вітчизняною практикою економічних, правових і адміністративних важелів – ціни, податки, кредити, тарифи, інвестиції, цінні папери, резерви, амортизаційні відрахування, бюджет, програми, пільги, мито, ліцензії, державні замовлення, субсидії. Ефективність державного регулювання полягає в тому, щоб розумно і зважено використовувати ці важелі в процесі реалізації економічної політики.

Державне втручання в економіку виникло на межі XIX – XX ст. через необхідність реформування капіталістичної економіки, її демонополізації, підтримки малого і середнього бізнесу, розв’язання проблем соціальної та екологічної політики, протидіючи рушійним силам ринку і капіталу.

Відхід від директивного управління економікою і формування ринкових відносин в Україні вимагає створення кардинально нової методологічної і методичної бази, зокрема для прогнозування і державного регулювання розвитку економіки.

Регулювання складних, а часто й суперечливих процесів економічного розвитку, вимагає опрацювання чутливого економічного механізму регулювання, здатного активно впливати на соціально-економічні процеси. Тут важливо усвідомити ту закономірність, що держава і сфера функціонування суспільства мають бути чітко розмежовані. Зв’язок між ними здійснюється тільки на економічній і правовій основі. Держава, як і інші суб’єкти суспільства, ресурси для виконання своїх функцій повинна купувати.

Реалізація моделі соціально-економічної політики, якої ми так прагнемо, вибір методів і засобів державного регулювання економіки залежать від діяльності державного апарату з урахуванням вад держави. Вади держави – це її нездатність забезпечити ефективний вплив на розподіл обмежених ресурсів і невідповідність політики розподілу обмежених ресурсів поширеним у суспільстві уявленням про справедливість. Вирізняють чотири групи факторів, які негативно впливають на обґрунтування та реалізацію державних управлінських рішень у сфері державного регулювання економіки. Це:

1. Обмеженість інформації, державні органи, як і інші суб’єкти ринку, не володіють абсолютно повною та об’єктивною інформацією про стан економіки (інформаційна асиметрія). Застосування будь-яких інструментів державного регулювання економіки має ґрунтуватися на аналізі можливих наслідків прийнятих рішень.

2. Нездатність держави повністю контролювати реакцію контрагентів на її дії, не тільки втручання держави в економіку, але й реалізація на перший погляд обґрунтованих державних рішень можуть спричиняти негативні побічні наслідки (екстерналії).

3. Недосконалість політичного процесу, під впливом виборців, груп спеціальних інтересів (лобі), політичних маніпуляцій тощо державні органи здатні застосовувати неадекватні методи регулювання і тим самим проводити неефективну політику.

4. Обмеженість контролю над державним апаратом, особливості становища і поведінки бюрократії здатні посилювати неефективність функціонування економіки, зокрема призводити до надмірного зростання управлінського апарату та невиправданого збільшення бюджетних витрат.

Саме таку модель, якої ми прагнемо – без вад, пропонується втілити в життя за допомогою законодавчого та нормативного механізмів, які представлені відносно новим та дієвим механізмом, а саме регуляторною політикою. Реакцією на вади можуть бути такі альтернативи вирішення проблем, виходячи з концепції регуляторної політики і взагалі «цивілізованого» державного регулювання;

– вирішення проблеми інформаційної асиметрії: законодавчий захист прав споживачів та гарантії поширення інформації про умови праці; встановлення обов’язкових стандартів та введення обов’язкової сертифікації продукції; встановлення правил продажу товарів (надання послуг), в яких визначаються вимоги до продавців (виконавців) щодо повного інформування споживачів про ризики, пов’язані з користуванням цими товарами (послугами); запровадження процедур підтвердження достатньої кваліфікації виробника, продавця чи виконавця (зокрема, ліцензування, сертифікація, тощо); централізоване надання державними органами необхідної інформації споживачам через ЗМІ, поради, навчальні програми, тощо (застосовується у тих обмежених випадках, коли існують серйозні проблеми з виконанням особами, які пропонують на ринку товари та послуги, вимоги щодо повного інформування споживачів). Слід зазначити, що ці та інші заходи повинні бути спрямовані насамперед на створення умов для одержання повної та достовірної інформації, тоді як в цілому є хибною орієнтація на те, що держава повинна бути гарантом безпеки товарів та послуг;

– проблему екстерналій, можна подолати шляхом, вирішення задачі стосовно «зовнішніх ефектів», а саме оскільки проблема зовнішніх ефектів полягає у невідповідності вартості виробництва чи споживання продукції для учасників господарських відносин вартості цього ж самого виробництва чи споживання для суспільства в цілому, то усунення згаданої проблеми можливе шляхом визначення реальної вартості виробництва чи споживання продукції для суспільства в цілому (з подальшим встановленням цієї вартості на ринку через механізм ціноутворення), посередництвом державного регулювання за допомогою відповідних регуляторних актів, які мають юридичну силу;

– політичні маніпуляції, вирішуються посередництвом діалогу між владою та громадськістю, це прописано в одному з головних принципів Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності» від 11.09.2003р. №1160, далі Закон. У Законі одним з основних принципів державної регуляторної політики визначено прозорість та врахування громадської думки. Це означає – «відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов’язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об’єднаннями, обов’язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності»;

– стосовно обмеженості контролю над державним апаратом то частково проблема вирішується за допомогою принципу прозорості та врахування громадської думки. По суті Закон є бар’єром для влади на шляху здійснення нею необґрунтованих заходів з приводу прийняття регуляторних актів, які можуть суперечити державним програмам, концепціям розвитку, створення такого бюрократичного механізму для самих себе є доказом того, що перші паростки так званої демократії вже мають місце, але це все жорстко регламентовано законодавством тому ніяких апріорних тверджень тут нема.

Головна перевага даного Закону і методик які конфігуровані під нього – це те, що вони не є кон’юнктурними як переважна більшість нормативної та законодавчої бази, він (Закон) саме і покликаний її змінювати. Як не дивно багато можновладців, економістів, бізнесменів, рейдерів ще не знайшли йому «ефективного» призначення.

Чому? Відповідь є очевидною: перекривається дихання тіньовому сектору економіки, зменшуються бюрократичні витрати, прозорими стають корумповані дії влади, методики розрахунків приведеного ефекту, не виключається прямий вплив громади на кінцевий результат і т.д., тому він є не вигідним інструментом для даного прошарку населення, але ефективним важелем до економічного та соціального добробуту на шляху побудови дійсно ринкової моделі регулювання.

Література:

1. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності» від 11.09.2003р. №1160.

2. Панасюк Б.Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. – К.: Поліграф книга, 1998. – С. 3; 92; 97; 105.

3. Держване регулювання економіки: Навч. посіб. / С.М.Чистов, А.Є.Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін. – Вид. 2-ге, доопрац. і допов. – К.: КНЕУ, 2005. – С. 19–20.

4. Регуляторна політика нові можливості. / За ред. К. Ляпіної, Д. Ляпіна, Я. Демченкова. – Київ.: Інститут конкурентного суспільства; 2004. – С. 49; 59–60.