Ібрагімов М.Р.

Тернопільський національний економічний університет, Україна

Майнові податки як джерело фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування.

Важливим елементом податкової системи є така невід’ємна складова, як місцеве оподаткування. В Україні інститут місцевих податків і зборів існує за формою, по суті своїх функцій ці інструменти не виконують в повній мірі. Причина полягає в тому, що діючі види місцевих податків і зборів з фіскальної точки зору є незначними і на сучасному етапі їх питома вага у дохідних частинах місцевих бюджетів становить від 2 до 6 відсотків. В Україні відсутня власна податкова база, на основі якої можуть формуватися стабільні фінансові ресурси органів місцевого самоврядування.

Перелік місцевих податків і зборів який встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. №56-93 «Про місцеві податки та збори» не витримує критики і практично протягом 10 років ця підсистема оподаткування не удосконалювалась [1, 192-100].

В контексті цієї проблематики пропонуємо розглянути такий фіскальний інструмент як майнові податки.

Світовий досвід свідчить, що майнові податки (податки на нерухоме майно – земля і нерухомі будівлі, споруди, у деяких країнах до податкової бази включається також рухоме майно, як правило, транспортні засоби, обладнання і устаткування) є найбільш поширеними і становлять значне джерело фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування [2, 216]. Необхідно зауважити, що в окремих державах – це загальнодержавний податок, проте, в загальній більшості майнові податки – це місцеві платежі.

З огляду на те, що майнові податки, є прямими і ухилитися від сплати податку на нерухоме майно досить важко, а також на те, що основна частина платників намагається через законні та незаконні схеми мінімізації ухилитися від сплати, актуальність запровадження цього податку в Україні є очевидною. Необхідно акцентувати увагу і на тому, що підхід повинен бути диференційованим при встановленні ставок як фізичним так і юридичними особам.

Проаналізуємо окремі положення проектів Законів, які пропонувалися депутатами та різними робочими групами за участю урядовців, політиків, науковців щодо майнових податків в Україні.

Так, Концепцією Податкового кодексу на початковому етапі прогнозувалося звести в єдиний податок два діючих уже податки, зокрема: плату за землю, податок з власників транспортних засобів та податок на нерухомість, який і досі не запроваджений. Вважаємо, що в умовах відсутності позитивного досвіду справляння плати за землю, а також відсутності практики справляння податку на нерухомість, таке поєднання не є обґрунтованим. З точки зору адміністрування податку це також не робить процедуру справляння цього податку простішою, зрозумілішою, доступнішою, як для платника так і для податківця.

У проекті Податкового кодексу, який прийнято в першому читанні 2000 року, знову пропонується запровадити податок на майно, який об’єднуватиме плату за землю та податок на нерухомість. Однак порядок розрахунку, справляння податку розглядається як два самостійні податки. В такому вигляді він є прийнятним. Як в першому так і останньому варіанті проекту Податкового кодексу станом на березень 2007 року цей податок є загальнодержавним [3]. Щодо плати за землю, то згідно чинного законодавства при прийнятті законів про бюджет на відповідні роки, частки цього платежу і рівні бюджетів щорічно коригуються. Враховуючи необхідність зміцнення власної податкової бази органів місцевого самоврядування, цьому платежу доцільно надати статусу місцевого податку.

Необхідно відмітити, що протягом останніх років на обговорення громадськості пропонувалося ряд проектів законів, які стосувалися тільки нерухомості. Серед них можна виділити проект Закону «Про податок на будівлі та споруди» у редакції А.Матвієнка та проект Закону України «Про податок на нерухоме майно громадян » у редакції В.Цушка. Зупинимось тільки на деяких аспектах.

Позитивним в проекті А.Матвієнка є те, що податок на будівлі та споруди пропонується запровадити на місцевому рівні і зараховувати його до місцевих бюджетів. Від оподаткування цим податком звільняються категорії об’єктів нерухомості, а не категорії платників податку, що також на нашу думку, є виправданим.

В проекті за редакції В.Цушка є ряд норм, які є неприйнятними, а саме:

- по-перше податок зараховується до Спеціального Фонду Державного бюджету України;

- по-друге, пропонується встановити ставку податку на нерухоме майно в розмірі 1% від реальної вартості. Такий підхід суперечить одному з принципів побудови системи оподаткування, згідно якого платник, який користується більшими благами в суспільстві, повинен нести більше податкове навантаження.

Більш детальніше зупинимось на проектах Законів України «Про податок на майно фізичних осіб» та «Про податок на майно юридичних осіб» за редакцією народних депутатів С.Бичкова та В.Стретовича [4, 5].

У проекті Закону «Про податок на майно юридичних осіб» особливо важливим є ст.10. Прикінцеві положення, які надають право платникам податку на прибуток зменшувати податок з прибутку на суму, що дорівнює 70 % від податку на майно юридичних осіб. Ми погоджуємося з авторами, що цей податок не призведе до суттєвого посилення податкового тиску щодо тих підприємств, які ефективно використовують майно і як наслідок працюють прибутково та сплачують податок на прибуток. І навпаки, для тих підприємств, що не мають податкових зобов’язань з податку на прибуток, з’явиться обов’язок сплачувати податок на майно незалежно від рівня їх збитковості. Така норма змусить підприємства, які працюють в тіні і в змозі одержувати прибутки їх легалізувати. При цьому не погоджуємося з тим, що автори пропонують встановити єдину ставку 1,5% від середньої балансової вартості. Вважаємо за доцільніше запровадити диференційовану ставку, особливо з низьким розміром для підприємств з великими виробничими площами та устаткуванням. Пропонуємо також встановити в законі межі ставки податку від 0,5% до 1,5% і надати право встановлювати відповідні ставки податку для різних категорій підприємств місцевими радам, а також зарахування поступлень здійснювати до міських бюджетів (в проекті Закону пропонується до загального фонду державного бюджету), встановивши єдину ставку податку 1,5% для усіх підприємств, особливо тих, які в процесі корпоратизації опинились у важких фінансових умовах, призведе до їх банкрутства, що може викликати соціальне напруження в колективах та регіонах. Концептуально цей податок авторами пропонується розглядати, як альтернативний мінімальний податок з юридичних осіб, що також вважаємо виправданим. Аналізуючи Закон України «Про податок на майно фізичних осіб» та порівнюючи із Законом «Про податок на майно юридичних осіб» в першому позитивним є те:

- що податок на майно зараховується до місцевих бюджетів за місцем знаходженням майна;

- що ставки податку встановлюються диференційовано від ринкової вартості майна в діапазоні від 0,05% до 1%;

- що надається органам місцевого самоврядування встановлювати ставки податку у визначених межах в залежності від типу майна та за іншими критеріями.

На нашу думку, саме ці норми доцільно застосувати до податку на майно юридичних осіб, а не фізичних. Щодо фізичних осіб, то виходячи із рівних прав громадян, підхід до оподаткування майна громадянам Донецька чи Тернополя неповинен особливо відрізнятися і залежати від рішень місцевого депутатського корпусу.

На основі проведеного дослідження, можна зробити наступні висновки та рекомендації:

1. Враховуючи досвід справляння податку на землю в Україні, а також відсутність однозначних теоретичних підходів, практики до оподаткування нерухомості, вважаємо за доцільне не поєднувати на початковому етапі (запровадження податку на нерухомість) ці два податки в єдиний податок на майно.

2. Беручи до уваги і визнаючи, що з економічної точки зору базою оподаткування нерухомості можна визнати тільки вартість майна, на першому етапі запровадження податку на нерухомість вважаємо за можливе прийняття за базу оподаткування площу нерухомості. Такий досвід є в Польщі. Це усунить можливість суб’єктивізму при проведенні експертних оцінок по визначенню ринкової вартості майна та зменшить витрати та час на його адміністрування.

3. Майнові податки, а це податок на нерухомість, на землю, податок власників транспортних засобів повинні поступати до місцевих бюджетів, що дозволить суттєво покращити фінансову базу органів місцевого самоврядування.

4. При встановленні ставок податку на нерухоме майно для юридичних осіб потрібно передбачити особливо гнучку систему диференційованих розмірів з огляду на великі виробничі площі, значна частина яких використовується неефективно або взагалі не використовується. Саме для цієї категорії товаровиробників цей податок повинен бути достатньо низьким, проте запроваджувати його необхідно, і це стимулюватиме ці підприємства покращувати роботу або позбуватися такого майна, продаючи його більш ефективним власникам. Щодо суб’єктів підприємництва, які здійснюють свою діяльність у сфері торгівлі та надання послуг, і на даний час сплачують незначні податки, які не співвідносяться з їхніми реальними доходами, то цей податок повинен виконати роль механізму, який сприятиме виходу цих підприємств з роботи в тіньовому секторі.

5. На сучасному етапі придбання нерухомості є рентабельним капіталовкладенням, яке дозволяє власнику надійно зберігати свої заощадження, а також отримувати певний дохід. Це призвело до того, що рівень цін на нерухомість в Україні є необґрунтовано високим, а в окремих випадках, значно вищими від світових аналогів. Запровадження податку на нерухомість повинно виконати стримуючу функціє щодо росту цін, а можливо і вплинути на зниження рівня цін на нерухомість.

6. При запровадженні податку на майно неефективні власники (юридичні особи) вимушені будуть продавати майно, а відповідно нові власники, більш успішні зможуть ефективно розпоряджатись цим майно, відповідно створювати нові робочі місця, активізуватиметься ділова активність в регіоні, зростуть надходження до місцевих бюджетів.

Література:

1. Податки і збори, що оплачуються до місцевих бюджетів. Методичний посібник. Тернопіль, 2004. ––156с.

2. Лаврів М. В. Оподаткування на місцевому рівні у країнах Європейського Союзу //Актуальні проблеми розвитку регіону. –2006. –№2. –С.212-219

3. Проект Податкового кодексу України – доступний із: “http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=6228”

4. Проект закону України “Про податок на майно фізичних осіб”.-Доступний із: “http://tax-in-ua.ad3.info/2007/01/24/httpgska2radagovuaplszweb_nwebproc4_1id29274.html”

5. Проект закону України «Про податок на майно фізичних осіб».-Доступний із: “http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=29287&pf35401=101521”