Стеблянко І.О.
Дніпропетровський
національний університет
ДО ПИТАННЯ ЩОДО ПІДТРИМКИ СОЦІАЛЬНОЇ
ОРІЄНТАЦІЇ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Людство із входженням в третє тисячоліття все наполегливіше шукає шляхи для
реалізації інтеграційної моделі усталеного розвитку. Її суть полягає в
еволюційному переході від
індустріального до постіндустріального соціально орієнтованого суспільства,
покликаного вивести планетарну спільноту із соціальної та екологічної безвиході
і гармонійно інтегрувати її в природне і соціальне середовище. Не могли оминути
ці виклики і Україну, яка з самого початку своєї державності перебуває і буде
перебувати під впливом геоекономічних і геополітичних
процесів.
Наприкінці ХХ ст. в якості всеохоплюючої світогосподарської
системи утвердилася ринкова економіка. Поки що тільки їй властиві найбільш
ефективні інструменти ведення господарської діяльності. Не вдаючись до
всебічної оцінки перебігу подій в Україні з часу набуття нею незалежності
доречно в їх кваліфікації зіслатися на заяви міжнародних
інституцій, за якими 9 жовтня 2000р. Рада ЄС виключила Україну з переліку країн
з неринковою економікою, а вже 21 грудня 2005р. офіційно визнала її країною з
ринковою економікою. Ринковий статус нашої країни визнали 17 лютого 2006р. і
США [1].
Проте необхідно підкреслити, що ринково організовані системи в контексті
забезпечення добробуту для значної частини суспільства, теж не є досконалими за
своєю природою. Ринок сам по собі не є цінністю спроможною змінити життя
українців на краще. Ринок це тільки інструмент гармонізації, засіб досягнення
мети.
Ринкова система передбачає і встановлює досить серйозну майнову нерівність
між людьми. Вона приносить достатні доходи лише тій частині суспільства, котра
має освіту, володіє достатніми природними даними і здібностями або має значний
капітал, земельні площі, отримуючи від них солідні доходи. Інша частина
суспільства, не маючи таких можливостей, такого капіталу, не отримавши освіту,
живе досить скромно. У кожному суспільстві, є окрім того, категорія людей престарілих,
хворих, інвалідів, безробітних, котрі теж мають незначні доходи.
Зрозуміло, що в ринковій економіці
має активно утверджуватися пріоритет цінності економічно активної людини. Але
за такого зміщення акцентів концентрація благ проходить по найбільш успішним
суб’єктам економіки. А населення ж прагне справедливості тобто більш
рівномірного розподілу благ. Забезпечити гармонізацію поточних інтересів
бізнесу і населення заради досягнення успіху суспільства в перспективі має
забезпечувати держава.
Загальний принцип гармонізації інтересів бізнесу і населення простий. У
зовнішньому світі держава має сприяти реалізації інтересів вітчизняного
бізнесу. Всередині суспільства держава
має підтримувати населення, тому що нестабільне розколоте суспільство не може бути
конкурентноспроможним в середньому і довгостроковому
плані. Форми і методи при цьому можуть бути різними, але не носити
адміністративно-командного характеру. Включення механізмів державного
регулювання добробуту пов’язується з ідеологією соціалізації економіки.
Соціалізація є інструментальним засобом
реалізації соціальної функції держави.
Спрямованістю соціалізації є людина прямо чи опосередковано, а метою –
забезпечення їй у поточному чи майбутньому періодах рівня життя згідно з цивілізаційними стандартами.
І, якщо більш конкретно, то не просто людина, а за концепцією помірної
колективізації уся сукупність. У соціалізованій економіці набагато більше
можливостей зменшення соціального розшарування
як шляхом примусового усунення надзвичайної нерівності, так і створення
умов до самореалізації особистісного потенціалу. Цей процес неможливо рахувати
суто соціальним, його витоки знаходяться в сфері економіки. Він зачіпає широкий
спектр соціально-економічних і екологічних відносин.
Соціалізація на противагу соціалізму стала закономірним результатом
генезису світової теорії добробуту. Деякі фахівці вважають, що соціалізація
економіки впродовж минулого сторіччя оформилася у самостійну течію
соціально-економічної думки [2,c.64]. Проте факт
існування різноманітних тлумачень категорії «соціалізація економіки» багато в
чому не тотожних і, більш того, суперечливих не сприяють її затвердженню.Організація
суспільного життя за пріоритетами досягнення соціальної гармонії покладається
на державу. Взагалі на державу покладено соціальне призначення. Але за
результатами проведених нами і іншими авторами досліджень регуляторнї
дії держави до початку ХХ ст., виходячи з частки державних витрат у ВВП, були
малопомітними і, тим не менше, досить важливими. Вже наприкінці ХХ ст., масштаби
економічної активності, концентрація виробництва і капіталу, взаємозалежність
різних сфер економіки сягали такого рівня, при якому дії індивідуальних
економічних агентів були здатні потягти за собою досить серйозні наслідки для
економіки в цілому. І тут реакція держави мала бути відповідною. При цьому
важливо те, що це втручання держави зовсім не пов’язувалося з її прямою участю
в економіці і не з державною закупівлею виробничих товарів, а виключно з
соціальними потребами. Але тільки в середині минулого сторіччя ситуація почала
різко змінюватися. Держава з розвитком ринкового господарства фактичного
ставала основним мозковим центром, котрий почав його регулювати і забезпечувати
тим самим динамізм і стійкість економічного зростання. Держава мала брати і бере
на себе функції встановлення норм правових відносин: розробку документів в
законодавчого і рекомендаційного характеру, з метою узгодження інтересів
роботодавців і найманих соціальних нормативів, здійснює контроль за
соціально-трудовими процесами.
Керуючись тими тенденціями, які склалися в світі щодо формування підвалин
добробуту населення і, виходячи з факту доповнення традиційних функцій держави
новими та їх якісного переструктування, вважаємо
обґрунтованим тлумачити соціалізацію економіки як процес раціоналізації
державного регулювання соціальної динаміки суспільства на основі пошуку
механізму оптимального поєднання індивідуалістських та колективістських витоків
господарювання і створення відповідно йому системи інститутів та інституцій
забезпечення соціальності у розвитку [3].
Реалізація задекларованої концепції соціалізації економіки пов’язується з
моделлю соціально орієнтованої ринкової економіки (СОРЕ), науково-практичну
парадигму якої запропонував А. Мюллер-Армак [4]. Історично модель СОРЕ виникла в процесі
відновлення зруйнованого війною західнонімецького господарства як альтернатива
адміністративному централізованому управлінню економікою, існувавшому
в націонал- соціалістичній Німеччині і одночасно як
альтернатива різним типам соціалізму. В останні роки, як розвинені так і
постсоціалістичні країни активно адаптують СОРЕ до змінюючихся
реалій. Цей пошук певною мірою означає зближення різних, раніше протидіючих
одна одній моделей соціальної політики при визнані панівної ролі принципу
загальності добробуту. СОРЕ являє собою, такий тип економіки, яка своїм базисом
має різні форми власності і передбачає участь держави в процесі її
реструктуризації в інтересах населення, тобто є повернутою і відкритою для всіх
працівників і тих хто ще, або вже нездатній до самозабезпечення. В СОРЕ гра
ринкових сил поставлена під контроль держави і суто ринкові принципи у тій чи
іншій мірі «потіснилися» на користь принципів, забезпечених досягнення
соціальних цілей, формування тих чи інших елементів соціального добробуту в
суспільстві. СОРЕ, хоча і не заперечує такі інститути, як системи соціального
забезпечення і соціального страхування, тим не менше на відміну від класичної
інституційної моделі не ставить їх у вершину кута. Саме життя примушує при
цьому не абсолютизувати соціальні вимоги, ув’язувати їх з економічними
можливостями, не допускаючи руйнування фундаментальних основ ринкових
механізмів. Реалізація цього положення пов’язана з таким принципом СОРЕ як
скорочення сфери соціального забезпечення в міру зростання суспільного
багатства [4]. В динамічній
економіці соціальна благодійність є тимчасовим явищем, пов’язаним з бідністю
прошарків населення, не спроможних підтримувати власний добробут і вимушених
користуватися всякого роду допомогами, субсидіями і
безкоштовними послугами. В основі СОРЕ покладено формування такого середовища,
котре сприяє активній самореалізації кожного члена суспільства у власне
економічний сфері і гарантувала би йому достатній рівень стабільності та
впевненості у завтрашньому дні.
Соціальною базою такої економіки виступає масовий прошарок економічно
активних і матеріально забезпечених людей, не сприймаючих утриманські настрої, усвідомлюючих особисту відповідальність за свою долю,
здатних слугувати рушієм економіки за своїм ставленням до праці, по
кваліфікації, за здатністю адаптуватися до процесів розвитку економіки, за
здатністю до нагромадження і капіталізації трудових доходів. Така економіка
передбачає використання узгоджувальних процедур для ув’язки інтересів різних
соціальних груп, отримує широке визначення солідарність суспільства і
особистості, ідея соціальної справедливості.
Основні загрози, які підстерігали і підстерігають українське суспільство на
шляху впровадження і розвитку людей, полягають у прагненні нестримного
розширення функцій держави, не приділення достатньої уваги якості державної
активності. Іншими словами держава не має втручатися у ті процеси, котрі краще
протікають без її участі, і не залишають без уваги сфери і напрямки, вкрай
потребуючі державу.
Не досить просто забезпечити реалізацію соціальних цілей не руйнуючи
ринковий механізм. Необхідно слідувати принципам, котрі одночасно близькі
змісту ринку і соціальній справедливості. Суспільство все повніше уявляє собі
сутність і складнощі стрижньового процесу розвитку, відтворюваному у зміні
співвідношення можливостей індивіду і збагачених суспільних функцій у поєднанні
з новими рольовими статусами. На сьогодні чітко усвідомлено, що параметри
динамізму і стійкості в соціально-економічній системі виникають в процесі
становлення інститутів і ринкових механізмів, а підтримуються в ході їх
еволюції тобто адаптації до потреб соціалізації. Тому одним з основних, а може
і вирішальних питань успіху в задіяні можливостей соціалізації щодо
забезпечення суспільних перетворень соціального спрямування є проблема
формування та функціонування соціалізаційного комплексу національного господарства.
Література
1.
Тимошенко Л.М. Національне господарство в контексті
реалій і перспектив щодо забезпечення соціального орієнтованого розвитку
українського суспільства // Економіка: проблеми теорії та практики / Збірн. наук. праць. Вип. 221.
В 3 т. Том II. Д.: ДНУ, 2007. – С. 571583
2.
Гришкін О.В. Соціалізація
економіки України: теорія, методологія, перспективи: Монографія. – Д.: Пороги,
2005. – С. 344
3. Пригожин А.И.
Перестройка: переходные процессы и
механизмы. – М.: Наука, 1990. – C.43
4. Mueller- Armack A. Wirtschafttslenkung und Marktwirtschaft
– Muenchen: Kastell, 1990.
– S. 120-121
5. Grundsatzprogramm der Christlich-Demokratischen
Union Deutxhlands. Bescheussen von 26. Bundesparteitag.
Zuduwigschafen 23-25 October 1978.-