Секция «Экономические науки»

14. Экономическая теория

Д.е.н., Гришкін В.О.

Дніпропетровський національний університет

Ґенеза наукової думки щодо соціалізації економіки

Історія людської життєдіяльності є історією пошуку гармонії сфер суспільного життя, органічної єдності людини й суспільства, людини й людини. Відбиток тих соціальних рішень, яких вимагала потреба збереження цілісності суспільства і забезпечення цивілізаційних засад розвитку, залишився здебільшого в літературній і, певною мірою, у практичній спадщині. Соціальна пам’ять донесла до нашого часу трактати древніх, фольклор і пам’ятки первісних спільнот, багатий філософський матеріал мислителів античності, святі книги, ґрунтовні праці просвітителів доби Відродження, капіталістичної мануфактури та промислового перевороту. Врешті-решт розквітли ортодоксальні й оригінальні соціальні течії, визначилися науково реалістичні і практично нездійснені напрямки соціалізації.

Сьогоденне знання про суспільство і міру його соціальності є більш змістовним, глибоким і ґрунтовним, ніж раніше. Але в силу наявності протиріч і неприйнятної з точки зору параметрів добробуту соціальної архітектоніки суспільства теоретичні пошуки щодо обґрунтування категорії «соціалізація економіки» тривають і сьогодні.

У самостійну течію економічної думки соціалізація оформилася впродовж ХХ століття. Узагальнення множини наявних її тлумачень виводить на дві принципово відмінні наукові течії, пов’язані з результатами їх практичної апробації. Ми маємо на увазі ту частину світової спільноти, яка прагнула максимальним чином задіяти потенціал усуспільнення, і іншу, що відшукує до останнього часу механізм прийнятного поєднання складових соціальності на підґрунті багатовікової приватновласницької філософії і досягнення добробуту кожним індивідом.

Перша наукова течія до останніх років існування СРСР пов’язувала соціалізацію з процесом засвоєння людським індивідом певної системи знань, норм і цінностей, а друга трактувала її як збільшення частки державної влади і державних послуг. Проте з переходом до ринкових засад господарювання з забезпеченням соціальної орієнтації економіки зміст тлумачення категорії «соціалізація економіки» дещо змінився і перейшов у площину наповнення економічної системи компонентами соціальності. Важко не погодитися з позиціями щодо спрямованості соціалізації на олюднення результатів економічних процесів і її відтворення через розвиток форм привласнення людиною умов, процесу і результатів виробництва, зростання частки вільного часу, поліпшення соціальної інфраструктури.

Соціалізацію як процес можна визначити діями щодо забезпечення готовності членів суспільства до відповідних вимог суспільних інститутів і створення умов для реалізації суб’єктами економіки політики відповідальності в контексті взаємообумовленого функціонування й розвитку згідно з стандартами сучасної цивілізації [1]. За своєю сутністю соціалізація здебільшого пов’язується з формуванням матеріальних і мотиваційних передумов до повернення певних груп населення на шлях самостійної і активної трудової діяльності. Але населення країни вбачає в соціалізації створення системи суспільних інститутів, які б забезпечили кожному члену суспільства певний рівень добробуту й отримання допомоги від держави у разі його відхилення від мінімальних соціальних стандартів. Подібне тлумачення можна було б вважати свідченням існування в суспільстві утриманських настроїв. Але ж треба врахувати і інше. У 2002 р., тобто після десяти років соціальної конверсії економіки, 88,4 % населення не мали можливості здійснювати грошові витрати вище прожиткового мінімуму, що на 3,5 % перевищувало його частку 1991 р. [2; 3]. І навіть за станом на 01.01.2006 р. питома вага населення, що потребувало матеріального втручання держави, склала у середньому 78,9 % [4]. І за такої характеристики добробуту практично статичною є частка економічно активного населення, яка утримувалася впродовж 2000 – 2005 рр. на рівні 62 – 63 % [4, c. 371].

Можна припустити, що соціалізація економіки в теоретичному контексті почала охоплювати всі напрямки, а в практичному за інерцією обмежилася первинною її складовою. Обмеженість сучасної практики соціалізації виявляється в тому, що вона залишається локальною і прагне забезпечити засвоєння знань, соціальних і культурних цінностей, оволодіння певними навичками практичної діяльності. Але соціалізація вже соціалізованої людини має досить звужені межі і в силу цього не сприяє переведенню проблеми добробуту у фазу самовирішення. Соціалізація продуктивних сил ототожнена з соціалізацією людини і практично не охоплює засоби праці, науку, природу та інформацію. Відповідно до суспільної природи продуктивних сил і тих змін, які відбуваються в них під впливом соціалізації, має соціалізуватися господарський механізм. Але цього не відбувається.

Соціалізація господарського механізму є надзвичайно важливим процесом соціальної спрямованості, оскільки через його відносну автономність в економічній системі зміни в ньому можуть відбуватися неадекватно до змін у глибинних шарах економічних відносин. Саме варіативністю господарського механізму пояснюються розбіжності в мірі соціальності економічних систем різних країн за загальної їх соціальної орієнтації. Ця обставина є визначальною і для порозуміння природи виникнення й існування соціальних деформацій.

Для правильних методологічних підходів щодо соціалізації господарського механізму важливо відмежуватися від уявлень про автоматизм, саморегуляцію економічних відносин, від уявлень про те, що неантагоністичні суперечності, властиві цим відносинам, не можуть стати антагоністичними, деформуватися і перетворитися на гальмо не те що соціальної динаміки, а й соціальних зрушень.

Складний взаємозв’язок продуктивних сил, виробничих відносин і системи державного регулювання економіки характеризується, передусім, тим, що основу цієї тріади забезпечує людина. Вона є одночасно головною складовою продуктивних сил, носієм виробничих відносин, суперечностей та інтересів і реальним чинником суспільства, який має приводити в дію продуктивні сили загалом, виробничі відносини і господарський механізм для досягнення конкретних соціальних цілей. Очевидно, що соціалізація господарського механізму є складним процесом, який для досягнення динамічного взаємозв’язку продуктивних сил і виробничих відносин передбачає соціалізацію розподільчих відносин, механізмів вирішення суперечностей і усунення деформацій, узгодження економічних інтересів індивіда і груп людей, індивіда і суспільства та державного регулювання соціально-економічних процесів.

Унаслідок цього розроблення заходів щодо здійснення процесу соціалізації економічної системи має виходити з потенціалу можливих наслідків соціалізації її окремих детермінант. Водночас соціалізація окремих об’єктів, суб’єктів і сфер економіки повинна виходити з міри їх впливу на загальноекономічні соціалізаційні процеси.

Література

1. Гришкін В.О. Соціалізація економіки як реальність сучасного загальноцивілізаційного розвитку // Актуальні проблеми економіки: Том 10. Збірник наукових праць. – Д.: Видавництво «Навчальна книга», 2001. – С. 31.

2. Статистичний щорічник України за 2002 рік / Державний комітет статистики України; За ред. О.Осауленко. – К.: Видавництво «Консультант», 2003. – С. 464.

3. Зайченко А. Имущественное неравенство // Аргументы и факты. - 1989. - № 27. – С. 11.

4. Статистичний щорічник України за 2005 рік / Державний комітет статистики України; За ред. О.Осауленко. – К.: Видавництво «Консультант», 2006. – С. 417.