Стратегические
направления реформирования
системы образования.
науковий співробітник
Інституту
педагогіки АПН України
Інтегративне
мислення: сучасні підходи до визначення.
Необхідність
інтеграції в природничій освіті обумовлена тим, що всі природні і соціальні
явища можна вивчити, осмислити, розглядаючи їх тільки в цілісності з тими
системами і тими явищами, серед яких вони існують. Адже сама природа, всесвіт –
це цілісність, людина як біологічне і соціальне явище – теж цілісність;
свідомість, інтелект – також. М.Амосов так характеризував суть цілісності
мислення: “В корі головного мозку за сучасними даними, 100 млд. клітин –
нейронів, кожен має власну активність – подає певні імпульси. А думка в
свідомості в кожний момент – одна, дія – одна. Думка, дія, вчинок – це функція
цілого організму”[1]. Всі органи сприйняття, всі системи людини
скоординовані на пізнання оточуючого світу, формування цілісної картини світу,
адекватного образу світу, в цьому теж є психологічна і біологічна доцільність –
це адаптація людини до середовища, яка полягає в двоєдиних процесах асиміляції
і акомодації [4]. Сам образ світу – це результат інтегративної діяльності
свідомості і інтегруючий фактор подальшої життєдіяльності людини та для
подальшого процесу пізнання [5].
Інтегроване навчання як інноваційне явище виникло і
впроваджується в педагогічну практику у зв’язку з тим, що існує потреба у
формуванні нового типу мислення у сьогоднішніх школярів для успішної адаптації
у сучасних умовах. Таким новим типом мислення, виходячи з аналізу сучасного
потоку інформації про зміни у оточуючому середовищі, суспільстві, природі,
Всесвіті може бути саме інтегративне мислення, як інструмент адаптації до трансформуючих
умов існування людини. Щоб розробити психологічні основи формування
інтегративного мислення, необхідно дати йому визначення, як психологічному
явищу. Основою такого визначення інтегративного мислення як поняття, очевидно
має бути визначення мислення взагалі в
сучасній психології.
Отже, ми виходимо з того, що мислення
як вищий пізнавальний процес, тобто процес пізнавальної діяльності індивіда, що
визначається узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності, це
породження нового знання, активна форма творчого відображення. Мислення
породжує такий результат, якого ні в самій дійсності, ні в суб’єкта на даний момент часу немає [2.3]. Отже ми підходимо до можливості
такого визначення: інтегративне мислення – це вид мислення як психічного процесу,
який передбачає високий і своєрідний
рівень сформованості всіх його якостей, що забезпечують цілеспрямоване
формування таких домінуючих інтелектуальних процесів як системи, трансформації,
імплікації та когнітивних структур як інтегрованих форм інтелектуального
досвіду, для яких характерний вертикальний принцип формування, в результаті чого вони виступають
продуктом інтеграції всіх попередніх етапів пізнавального процесу. Таке визначення не є вичерпним, але воно
підводить нас до думки, що інтегративне мислення потребує глибокого дослідження
і доповнення, удосконалення визначення цього поняття. Його можна розглядати як
об’єднання всіх синтетичних операцій та процесів мислення (структурування,
узагальнення, синтез, тощо), що не є можливим у реальному пізнавальному
процесі, бо всі ці синтезуючі процеси базуються і поєднуються на
інтелектуальних операціях протилежної полярності.
Більш продуктивним напрямком у
визначені та вивченні інтегративного мислення є бачення його як об’єднаня і
узагальнення всіх видів мислення, в тому числі аналітичного і синтетичного.
Тобто, інтегративне мислення, з одного боку можна розглядати як об’єднання і
узагальнення аналітичного та синтетичного мислення, що аналогічне визначенню
комплексного мислення Морена, який вказує, що це “… переважно, мислення, що
інтегрує непевність і здатне збагнути організацію. Воно здатне пов’язати, контекстуалізувати та глобалізувати і водночас
визнавати особливе і конкретне”(Морен,1966). Проте в такому об’єднанні аналітичного, синтетичного саме в інтегративному
мисленні, напевно, має домінувати синтетичне як інтегруючий фактор, тобто в
інтегративному мисленні має бути спрямованість, тенденція до узагальнення, об’єднання. В.Моргун проводить аналогію між інтегративним
мисленням та ідеальним мисленням, яке передбачає “сформованість всіх видів,
аспектів, властивостей мислення”. С.Клепко вважає, інтегративність мислення не
обов’язково має бути “коллапсом злиття”,
це може бути “інтеграція на відстані”. В.Ільченко основою інтегративного
мислення школярів визначає інтеграцію змісту освіти і ефективно впроваджує це в
педагогічну практику.
Отже, інтегративне мислення можна
розглядати і як процес, де домінують, разом з іншими, системні інтелектуальні
процеси та інтегративні продукти мислення, які, в свою чергу, розвивають
інтегративні інтелектуальні здібності, опираються на наявні та формують нові
інтегративні інтелектуальні уміння. А з іншого боку, інтегративне мислення – це
результат цілеспрямованого розвитку мислення, певний його етап, що передбачає
високий рівень всіх операцій, процесів, особливостей, який робить можливим
формування інтегративних інтелектуальних структур, які стають “будівельним”
матеріалом для створення і побудови цілісної адекватної картини світу, образу
світу. Це має відрізняти мислення взагалі як психічного процесу від інтегративного мислення, бо наявність
цього процесу не означає автоматично його високий рівень розвитку, воно може
бути конкретним, вузьким, обмеженим тощо.
Однією з основних характеристик
інтегративного мислення виступає системність, яка може бути властива тільки для
творчого рівня. Отже, сформовані знання в результаті інтегративного мислення
теж матимуть таку властивість, як системність, яка характерна для творчого рівня знань.
Системність (від слова система –
сукупність закономірно пов’язаних елементів) знань, які формуються в процесі
інтегративного мислення – забезпечують здатність учня до бачення системних
взаємозв’язків явища, що вивчається як частина певної системи,
цілісної структури, а також здатність виявлення, установлення, дослідження
наявних структурних зв’язків, уміння бачити досліджуване явище у динаміці його
розвитку, здатність прогнозувати, передбачувати, моделювати подальші можливі
трансформації цього явища. Такі уміння, потенційні можливості формуються саме в
результаті розвитку інтегративного мислення. Отже, інтегративне мислення, його
формування у школярів – це об’єктивна необхідність, яка обумовлена появою численних інформаційних потоків
сьогодення, швидке трансформування різних факторів навколишнього середовища як
у природі, так і в суспільстві.
Інтегративне мислення ми розглядаємо як
інструмент адаптації сучасного школяра до трансформуючих умов його існування,
специфічний спосіб освоєння потоку навчальної та повсякденної інформації про
природу, суспільство та власне місце в них, інструмент самоактуалізації,
самоудосконалення і самореалізації.
Література
1. Амосов Н.В. Энциклопедия
Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общество. – М.: Сталкер. 2003. – 464с.
2. Немов Р.С. Психология в 3
кл. Кн.1. Общие основы психологии. – Москва: Владос, 1999.
3. Педагогічний словник. За ред..
М.Д. Ярмаченка. К.: Педагогічна думка. – 2001.
4. Пиаже Жан.
Избранные психологические труды. – М. Международная педагогическая академия.
1994. – 680с.
5. Носенко Е.Я. „Картина світу” як
інтегруючий та гуманізуючий фактор у змісті освіти. Видавництво Дніпропетровського
університету. – 1996. – 74с.