Економічні науки / 10. Економіка підприємства

к.е.н. Богацька Н., Байдалюк О.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Поточні витрати підприємства та собівартість продукції

Визначення собівартості виробництва одиниці продукції є одним з основних облікових завдань. В основу вирішення великого кола управлінських завдань закладена саме оцінка собівартості. Інформація про формування собівартості має використовуватися з метою визначення її впливу на ефективність роботи підприємства. Тобто базою для встановлення ціни продажу є витрати на виробництво, а інформація про собівартість є підґрунтям для прогнозування та управління виробництвом.

Починаючи з 2000 року, у зв’язку з набранням чинності Законом України від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та національних стандартів бухгалтерського обліку змінився порядок ведення бухгалтерського обліку, який безпосередньо стосується й собівартості продукції. Якщо до 1 січня 2000 р. Практично не відрізняли поняття “витрати” від поняття “собівартість”, оскільки на кожну одиницю продукції розподіляли всі витрати, то тепер на таку кількість можуть бути розподілені тільки прямі витрати й та частина постійних (накладних), яка пов’язана з виробництвом цієї продукції. Ті види постійних (накладних) витрат, які не пов’язані безпосередньо з виготовленням продукції, не включаються до собівартості цієї продукції. До них належать витрати на збут та адміністративні, а також інші, безпосередньо пов’язані з виготовленням продукції.

За новими стандартами бухгалтерського обліку всі понаднормативні витрати на виробництво продукції не включається в собівартість готової продукції, а відносяться на собівартість реалізації без розподілу за видами продукції і зараховуються як зменшення фінансового результату в місяці, в якому вони виникли, а не в тому, в якому була реалізована продукція.

Існують дві головні фундаментальні категорії витрат – собівартість реалізованої продукції та операційні витрати.

Собівартість реалізованої продукції – це прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та накладні витрати. Першим етапом її визначення є визначення собівартості виробленої продукції, тобто продукції, виготовленої протягом поточного (віднесених на готову продукцію виробничих витрат).

Питанням вивчення собівартості продукції займалися Наталія Ільєнко, О. Бутнік-Сіверський, Г. Шматкова, В. І. Пасічник, М. В. Макаренко, Н. С. Соколовська.

Посилення конкуренції на ринку міжнародних залізничних перевезень зумовлює необхідність проведення гнучкої тарифної політики з метою залучення додаткових обсягів залізничних перевезень територією України. Це вимагає розробки відповідної методики визначення собівартості транзитних перевезень за окремими напрямками. На сьогодні на залізничному транспорті України не ведеться окремого обліку витрат за конкретними напрямками перевезень, однак при цьому в розрахунках собівартості транзитних перевезень необхідно врахувати особливості перевезень за тим чи іншим напрямком.

Питання визначення собівартості вантажних перевезень на залізничному транспорті як колишнього Радянського Союзу, так і інших країн світу завжди досліджувалися багатьма вченими. Українські фахівці також займалися проблемами визначення собівартості вантажних залізничних перевезень протягом останнього десятиріччя: В. І. Пасічник, М. В. Макаренко, Н. С. Соколовська. Проте всі дослідження стосуються переважно визначення залежних та умовно-постійних витрат собівартості, залежності собівартості від різних факторів, калькуляцію собівартості і 10 тонно-кілометрів.

Проведення гнучкої тарифної політики на ринку міжнародних вантажних залізничних перевезень можливе за рахунок надання знижок з тарифів залежно від напрямку здійснення перевезення. Згідно з чинним законодавством України плата за вантажне залізничне перевезення не може бути меншою від собівартості такого перевезення.

З позиції авторів О. Бутнік-Сіверський та Г. Шматкова, технологія планування витрат має концептуально відрізнятися від попередньої і врахувати ринкові відносини у сфері виробництва і реалізації продукції. Так, говорячи про витрати на виробництво окремих продуктів згідно із статтею 16 П(С)БО, необхідно розглядати витрати операційної діяльності ( певною мірою аналог повної собівартості), які, в свою чергу, поділяються на:

1. Собівартість реалізованої продукції ( витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції).

2. Адміністративні витрати ( пов’язані з обслуговуванням та управлінням підприємства).

3. Витрати, пов’язані із збутом.

4. Інші операційні витрати.

Отже, собівартість реалізованої продукції ( робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції ( робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих та наднормативних виробничих витрат.

Планування витрат, а отже, й операційної діяльності, виконують у такій послідовності. Перший етап – планування витрат допоміжних цехів :

- складають кошториси їх витрат;

- складають баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва за калькуляційними напрямками й за внутрізаводськими підрозділами – споживачами.

Другий етап – планування виробничих витрат по цехах основного виробництва :

- складають кошториси витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загально виробничих та інших виробничих витрат по цехах основного виробництва з подальшим узагальненням їх по підприємству.

- калькулюють виробничу собівартість одиниці продукції за видами, розраховують виробничу собівартість усієї товарної продукції та тієї, що реалізується.

- складають зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками до нього.

Третій етап – планування витрат, не пов’язаних з виробництвом :

- складають кошториси витрат адміністративних, на збут та інших витрат операційної діяльності.

Виробничу собівартість продукції планують на підставі складання калькуляції. При цьому визначають величину прямих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції в плановому періоді.

Основа складання планової калькуляції на підприємстві – технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових затрат, стандарти і технічні умови, встановленні для певної продукції.

Так, у лікеро-горілчаній промисловості калькулювання собівартості продукції здійснюють за такими видами та групами напоїв: горілка за всією номенклатурою та видами розфасування, лікери, настоянки, бальзами, солодкі напої ( наливки, аперитиви, десертні напої) міцністю нижче 35 об. %, коктейлі та слабоалкогольні напої міцністю нижче 12 об. %.

Отже, собівартість продукції – один з найважливіших показників економічного аналізу. У ньому фокусуються у грошовому вираженні витрати матеріально – технічних, трудових та фінансових ресурсів у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції. Собівартість належить до вирішальних чинників, що впливають на прибуток підприємств і показники рентабельності.

Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається із затрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів та інших затрат на виробництво та реалізацію. Отже, собівартість - це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання — обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

Література:

1. Журавель А. І. Собівартість залізничних перевезень. – Новосибірськ: «СГУПСа», 2000. – 304с.

2. Пасічник В. І. До питання аналізу і розрахунку собівартості перевезень// Залізничний транспорт України. – 1999. - №3. – С.18 – 21.

3. Бакун Ю., Бакун В. Себестоемость готовой продукции в сфере общепита// Бухгалтерия. – 2001. - №34(449). – С. 34 – 39.