Кіровоградський
національний технічний університет
ОБЛІК
РОБІТНИКІВ ТА ПЕРЕПИС НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ (економіко-історичний аспект)
Українське суспільство нині представляє соціальне
утворення, яке свого часу Гіддінгс позначив як «демогенічну асоціацію», що
«об’єднують великі населення» [1, c. 355].
У Русі-Україні в Х
ст. одиницею обліку податного населення і видом стародавнього податку
був “дим”, який обчислювався за
кількістю печей і димарів у кожному домогосподарстві. “Дим” замінила інша
одиниця обліку платників княжої податі – “рало” (знаряддя оранки типу примітивного плуга). Пізніше одиницею
обкладання податком став плуг. Вона називалась “поплужне”. За часів татаро-монгольського
ігу для визначення розмірів данини обліки людності проводились за
вимогою татарських ханів ‑“обчислювальники” (1245, 1257, 1259, 1273 роки).
У
Литовсько-Руській державі
одиницею обліку платників податків, було
“дворище” та “волока”. У Речі Посполитій, з метою отримання
інформації для податного обкладання, проводились
“люстрації” – періодичні описи державних маєтностей для визначення
їхньої прибутковості, а також облік переважно сільського населення і те, лише
того, яке оподатковувалось та несло інші повинності.
Перепис козацького стану був здійснений у 1649 році, облік людності на Лівобережній
Україні проведений на початку 1666 року московськими переписувачами, які
“…робили перепис населення, скільки його і де є, й які воно має достатки, щоб
збирати потім податок грішми, хлібом і всякими продуктами” [2, c. 308].
У 1729-1731 роках у Лівобережній
Україні проведений перепис під назвою “Генеральне слідство про
маєтності”, яке здійснювалось полковими канцеляристами відповідно до статей
договору про автономію Лівобережної України, прийнятими у 1725 році [2, c. 410, 412]. “Генеральний опис
Лівобережної України 1765-1769 років” проводився після ліквідації одного
із останніх атрибутів автономії України – гетьманства, з метою запровадження
нового підвищеного державного оподаткування. “В кожному селі виганяли народ з хат
його на вулиці, не минаючи нікого і навіть грудних немовлят, шикували їх
шеренгами і тримали так на всякій погоді, чекаючи, аж доки перейдуть вулицями
головні Комісіонери, які, роблячи їх переклички, значили кожного на грудях
крейдою та вуглем, щоб з іншими не змішався” [3,
c. 317]. Не зважаючи на те що,
через війну з Туреччиною, опис не був закінчений, було отримано величезний
обсяг статистичних даних.
Першим подушним обліком населення у Лівобережній
Україні,
введений російським царем Петром І, була четверта ревізія (1781-87 рр.), п’ятий подушний облік (ревізія) (1794-1808 рр.) у Правобережній Україні,
через загрозу війни з Францією (1811 рік) не відбулася шоста ревізія,
сьома була проведена у 1815-25 роках, восьма – в 1833-35, дев’ята – 1850, і
остання ревізія – в 1857-59 рр.
Загальний (російський) перепис (1897 рік) охопив територію двох
сучасних західних областей – Волинської і Рівненської та колишніх Кременецького
і Хотинського повітів. Оскільки цей перепис проводився в середині другого історичного
етапу розвитку переписів населення, він, на відміну від перших загальних
переписів, був уже переписом у сучасному його розумінні. Перші обліки населення в Галичині було
проведено після її входження до складу Австрійської імперії у 1772-74 рр., надалі
проводились через 3-4 роки. Вони охоплювали також Закарпатську Україну і Північну Буковину. Перший загальний перепис
населення в Австрійській імперії проведений у 1818 році, але програма цього
перепису, як і наступних десяти була обмеженою, примітивною, як і більшість
загальних переписів, проведених в інших країнах у першому історичному періоді
розвитку переписів населення.
Переписи
населення, які охоплювали територію сучасних Івано-Франківської, Львівської (за
незначним винятком), Тернопільської (за винятком колишнього Кременецького
повіту) і Чернівецької (за винятком колишнього Хотинського повіту) областей проводились Австрійською імперією у 1857, 1869, 1880, 1890, 1900, 1910 рр.
і відповідали сучасному розумінню. Щодо людності, яка населяла в ті часи територію
сучасної Закарпатської області, то її перші переписи були проведені
ще за часів неподіленої Австрійської імперії, останні п’ять відбулися за часів
існування утвореної в 1867 році дуалістичної Австро-Угорської імперії і
вважаються угорськими переписами населення [4].
У період між двома світовими війнами на українських
землях, що
входили до складу СРСР, проведено
чотири радянські переписи: в 1920, 1926, 1937, 1939 роках. Результати
перепису 1937 року були засекречені. Людність, що проживала на території
сучасних Івано-Франківської,
Львівської, Тернопільської, Волинської і Рівненської областей, була
охоплена польськими переписами
населення 1921 і 1931 років. На території сучасної Чернівецької області 1930 року
проведений румунський перепис
населення. На території сучасної Закарпатської
області у 1921 і 1930 роках відбулися чехословацькі переписи населення і у 1941 році – угорський перепис [4].
Після
Другої світової війни в Україні проведено чотири радянські переписи: у 1959,
1970, 1979, 1989, 2001 роках, де були зібрані дані про населення споконвічно
українських земель. Перший в незалежній Україні Всеукраїнський перепис
населення проведений 5 грудня 2001 року.
Література:
1.
Гиддингс Ф. Г.
Основанія соціологіи / Пер.с англ. ― Кієвъ–Харьковъ: Изданіє
Южно-Русскаго книгоиздательства, 1898. ― 209 с.
2.
Дорошенко Д. Нарис історії України, с. 308.
3.
Історія русів,
с. 317.