Верній Т. Н.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Розвиток факторингу в Україні

На сучасному етапі важливе значення для розвитку банківської системи має підвищення конкурентоспроможності та ефективності надання фінансових послуг. Новим явищем для української економіки є ринок факторингу. Проте через нестабільність економічної ситуації та інфляційні процеси він не набув належного розвитку. Зважаючи на те, що фінансове ресурсозабезпечення економічного розвитку в умовах переходу до ринкової економіки неможливе без використання сучасних форм та інструментів розрахунково-платіжних відносин, дослідження розвитку факторингових послуг в Україні сьогодні надзвичайно актуальне.

Метою статті є визначення поняття «факторинг» та обґрунтування необхідності використання та розвитку факторингу в Україні.

Факторинг – це придбання права на стягування боргів, на перепродаж товарів і послуг з наступним отриманням платежів за них. Як правило, це короткострокові вимоги. Інститут факторингу є різновидом посередницької діяльності, при якій фірма-посередник за певну плату отримує від підприємства право стягувати і класти на її рахунок належну суму грошей від покупців. Фінансові інститути, які надають факторингові послуги, називаються фактор-фірмами, їх створюють потужні банки (або самі банки виконують ці функції). У різних країнах розгалужену мережу спеціалізованих філіалів з факторингового обслуговування створюють транснаціональні корпорації.

Господарським кодексом України факторингові операції визначаються як банківське посередництво, яке здійснюється банком у формі банківських операцій. Відповідно до Господарського кодексу факторингові послуги банку – придбання банком права вимоги у грошовій формі щодо поставки товарів.

Факторингові операції, крім купівлі права на вимогу боргу, включають:

- кредитування у вигляді попередньої оплати боргових вимог;

- ведення бухгалтерського обліку постачальника, зокрема реалізації продукції (робіт, послуг);

- інкасування дебіторської заборгованості постачальника;

- страхування постачальника від кредитного ризику.

Учасниками факторингової операції можуть бути: посередник (фактор), тобто комерційний банк або компанія; постачальник товарів; покупець.

Право банків на цей вид діяльності зафіксовано в законі «Про банки і банківську діяльність в Україні». На практиці використання факторингу почав Промбудбанк СРСР у 1988 р. Проте перший досвід був не вдалим та потребував вирішення багатьох проблем.

Відносини між суб’єктами факторингу регулюються договором, який укладається у письмовій формі між фактором та постачальником. У ньому дається перелік умов, що захищають інтереси сторін: взаємні зобов’язання і відповідальність сторін, розмір кредиту і плати за факторингове обслуговування, вид факторингу. Оскільки факторингові операції мають ризикований характер, то перед укладенням договору фактор вивчає фінансово-господарську діяльність клієнта. Перелік документів, необхідних для оформлення факторингу, може включати: заяву, анкету клієнта, рішення засновників компанії про отримання факторингового обслуговування; фінансові документи (баланс, звіт про фінансові результати, карти дебіторів, копії контрактів між клієнтом та дебіторами і т.д.); організаційні записи та інші документи за вимогами банку.

Факторингові операції класифікуються за різними ознаками. За сектором ринку, де здійснюються факторингові операції, розрізняють внутрішній та зовнішній (міжнародний) факторинг.

Залежно від того, чи повідомляються дебітори клієнта про перевідступлення ним прав вимоги боргу, факторинг може бути конвенційним (відкритим) та конфіденційним (закритим). При відкритому факторингу дебіторам клієнта повідомляється про укладення договору факторингу і пропонується здійснювати платежі безпосередньо фактору. Закритий факторинг не передбачає повідомлення дебіторів, тому кошти переказуються постачальнику, який розраховується з фактором самостійно.

Залежно від характеру взаємовідносин між фактором і постачальником, що складаються у разі відмови покупця від оплати боргових вимог, розрізняють факторинг з правом регресу та без права регресу. У першому випадку постачальник несе ризики за борговими вимогами, які придбав у нього фактор- тобто факторинг з правом регресу дозволяє фактору повернути постачальникові неоплачені покупцем боргові вимоги і вимагати від нього повернення грошових коштів фактору. Факторинг без права регресу означає, що фактор бере на себе ризик щодо одержання грошових коштів від покупців.

За набором послуг, що включає факторинг, він може бути з повним набором послуг та з частковим набором. Повне факторингове обслуговування передбачає надання постачальнику, крім суто факторингових послуг, низки інших: аудиторських, юридичних, управління заборгованістю за наданими кредитами тощо. Факторинг з частковим набором послуг передбачає оплату фактором лише рахунків-фактур постачальника.

Залежно від охоплення факторингом перевідступлення постачальником боргових вимог розрізняють факторинг з перевідступленням усіх боргів або лише визначеної їх частки.

Залежно від порядку оплати боргових вимог розрізняють: факторинг з попередньою оплатою, що передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано фактору; факторинг без попередньої оплати - означає, що фактор зобов’язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи на визначену, зафіксовану у договорі дату, як правило, в день оплати документів боржниками.

За здійснення факторингових операцій фактор стягує з постачальника відповідну плату, розмір якої залежить від виду факторингу, кредитоспроможності постачальника, розміру процентної ставки за кредит, рівня ризиків, які несе фактор, а також строку перебування ресурсів фактора в розрахунках з покупцем. Плата за факторингове обслуговування включає: комісію за послуги у розмірі визначеного договором процента від загальної суми придбаних вимог; процент за кредит, наданий фактором постачальнику.

Банки регулюють доступ до факторингу певними вимогами. Наприклад, максимальна сума на одного клієнта не повинна перевищувати 50% від середнього обороту по поточному рахунку за останні три місяця, а мінімальна сума договору може складати від 50 до 100 тис.грн. Важливо, що операційні затрати практично не залежать від суми договору, тобто, чим вона більше, тим менша питома вага витрат на факторингове обслуговування в сумі поставок.

Використання факторингу постачальником дає йому змогу:

- прискорити одержання грошових коштів за відвантажені товари;

- зменшити ризик появи сумнівних боргів;

- поліпшити процес інкасування боргів;

- збільшити кількість покупців та відстрочки платежу для них;

- зменшити витрати, що пов’язані з обліком та інкасацією боргів;

- захиститися від кредитних, ліквідних, відсоткових ризиків.

Недоліком факторингу для постачальника є вища вартість цієї операції порівняно зі звичайним кредитом.

Здійснення факторингових операцій дає змогу банкам поліпшити обслуговування клієнтів, залучити нових, збільшити і диверсифікувати джерела доходів. Основний недолік - високий ризик цієї операції. Для мінімізації ризику фактор здійснює лімітування кредитної заборгованості постачальника, встановлює ліміти відвантаження товарів конкретному платникові, страхує окремі угоди тощо.

В Україні факторинг як самостійна сфера діяльності ще недостатньо розвинутий, тому що багато підприємств ще не повідомлені про цей продукт. Банки використовують його як послугу, розширюючи асортимент кредитних операцій. На українському ринку факторингові послуги надають більше 20 банків та компаній. Лідерами є ТАС-Комерцбанк, Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Українська фінансова група, Приватбанк, БІГ-Енергія та ряд інших. Значення міжнародного факторингу для України росте у зв’язку зі збільшенням зовнішньоторговельного обороту товарів та послуг. Він здійснюється в основному з такими країнами, як Германія, Бельгія, Румунія, Польща, Терція, Китай, Казахстан, країнами Балтії. Але внутрішній факторинг значно перевищує міжнародний (100:5). За підсумками 2008 р. лідером з надання факторингових послуг в Україні став Укрсоцбанк. Найбільшим попитом послуги факторингу користуються у підприємств харчової промисловості, поліграфії, фармацевтики, сфери послуг.

Значно ускладнюють використання факторингу наступні причини:

1) ціна послуги, яка вище ніж кредитування;

2) протиріччя в законодавстві, яке регулює проведення факторингових послуг;

3) необхідність перевірки багатьох дебіторів;

4) недостатність кваліфікованих фахівців;

5) необхідність відповідності дебіторів певним критеріям;

6) відсутність чітких методичних рекомендацій по відображенню цих операцій в бухгалтерському обліку.

Факторинг є ефективним інструментом залучення необхідних для розвитку підприємства фінансових засобів; він не вимагає заставного забезпечення або кредитної історії, - необхідна тільки історія роботи з дебіторами; факторингове фінансування надається незалежно від отриманих кредитів. Факторинг-перспективний фінансовий інструмент, тому що в процесі діяльності підприємств часто виникає дефіцит оборотних засобів, який не завжди можна покрити за допомогою кредиту. Факторинг збільшує ліквідність балансу підприємства-споживача цієї послуги та перетворює дебіторську заборгованість на грошові кошти.

Розвитку факторингу заважають нестабільна економічна ситуація, яка призводить до неплатоспроможності підприємств, збільшенню кредиторської та дебіторської заборгованості; висока кількість сумнівних платіжних операцій; недостатня ознайомленість компаній про фінансові послуги. Тому для подальшого інтенсивного розвитку факторингових структур необхідна підтримка держави, створення умов інституційного характеру, які прискорять процес формування і діяльності факторингових структур, а також стабілізація фінансового ринку та економіки країни.

Література

1) Череп А.В., Андросова О.Ф. Банківські операції: Навч.посібник.-К.:Кондор, 2008. – 410 с.

2) Ошроев М. Факторинг в первый раз// Финансовый директор. - №11-12. – 2008. – с.93-97.

3) Григоренко Ю. Факторинг как инструмент управления дебиторской задолженностью // Банковские технологии. - №7. – 2007. - с. 82-87.

4) Ігнатенко С., Барановська Л. Правові та облікові особливості окремих різновидів факторингових операцій // Вісник НБУ. - №7. – 2007 р. – с.34-39.

5) Пашко Д. Факторинг в Україні // Вісник НБУ. - №10. – 2004. – с.16.

6) Биконя С. Інститут факторингу в умовах переходу до економічного зростання // Персонал. - №2. – 2006 р.- с.60-64.

7) Скакальский Ю.С. Факторинг як інструмент підвищення платоспроможності вітчизняних підприємств // Тези доповідей. – К.:УкрІНТЕІ, 2006. – 256с.

8) Смачило В.В., Дубровська Є.В. Cутність факторингу та його використання при управлінні дебіторською заборгованістю.// Фінанси України. - №7.-2007.-с.35-45.