Кістей О.В.

Керівник:Дядечко Л.П.

РЕКРЕАЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ ТА РОЗВИТОК ТУРИЗМУ

Рекреаційна географія - галузь географічних знань, яка, спираючись на рекреаційну функцію як необхідну складову суспільного відтворення, займається розробкою теоретико-методичних засад територіальної організації відпочинку та оздоровлення людей.

Наукові основи рекреаційної географії розглядалися такими вченими, як В.С.Преображенський, Ю.О.Вєдєніна, М.С.Мироненко, І.Т.Твєрдохлєбова, І.І.Пірожник та ін. [1].

У процесі відпочинку виникають економічні й позаекономічні відносини і явища, що виражають сутність рекреаційної діяльності, яка з’явилась і розвинулась внаслідок подальшого поглиблення суспільного поділу праці. Поступовий перехід суспільства від моделі життєзабезпечення до моделі змістовного проведення вільного часу та відпочинку,що характерний для більшості країн, дає підстави прогнозувати подальше зростання рекреаційної діяльності та урізноманітнення її функцій.

Рекреації притаманне ускладнення внутрішньої структури внаслідок урізноманітнення попиту населення на відпочинок, що відображається на територіальній організації оздоровчої діяльності. Формою такої організації рекреаційної діяльності виступає територіальна рекреаційна система (ТРС), що є об`єктом дослідження рекреаційної географії. ТРС являє собою цілісну, динамічну систему, стійкість і надійність якої забезпечується функціональною єдністю її складових, а саме, відпочиваючих (рекреантів), природних та культурних ресурсів, інфраструктури оздоровлення, обслуговуючого персоналу та органів управління [2].

Рекреаційна географія виявляє та оцінює рекреаційні ресурси, визначення рекреаційної ємності та граничні навантаження на основі науково обґрунтованих нормативів і тим самим сприяє оптимізації розвитку і функціонування ТРС. Наведене свідчить, що в основі формування і функціонування ТРС лежить концентрація та комбінування природних і культурно-історичних ресурсів, які стимулюють попит населення і забезпечують його задоволення шляхом організації споживання цих ресурсів. Зрозуміло, що в рекреаційно-географічних дослідженнях превалює ресурсний підхід як на теоретико-методологічному, так і на практичному рівні.

Дослідження рекреаційних ресурсів, виявлення рекреаційного потенціалу територій та ефективна організація споживання цих ресурсів шляхом оптимізації задоволення попиту населення становить предмет науки «рекреаційна географія». Отже, рекреаційна географія передусім досліджує ресурси, рівень концентрації та комбінування яких дозволяє спеціалізувати певні території на виконанні оздоровчих функцій, і є основою формування ТРС.

ТРС, сформовані за ресурсним принципом, виступають елементами територіальної структури рекреації, що задовольняє попит на оздоровлення, який носить характер туризму. Невизнання за рекреацією властивостей туризму було зумовлене соціальним замовленням, сформованим на минулому етапі розвитку нашої країни, коли домінуючими були суб`єктивні чинники, реалізовані в принципах централізовано керованої економіки. За умов централізованого управління економікою планування розвитку «рекреаційного господарства», як і інших галузей соціальної сфери, відбувалося за залишковим принципом при жорсткому лімітуванні міжнародних туристичних обмінів. Попит на послуги туризму був деформований, спотворений дефіцитністю значної кількості послуг та штучно спрямований на внутрішнього споживача. Наявні рекреаційні ресурси фактично не розглядалися як чинники формування пропозиції туристичного продукту.

Територіальна рекреаційна система є об’єктом споживчого інтересу, а тому разом з її інфраструктурою виступає туристичною дестинацією оздоровчого призначення і територіальною одиницею в географії туризму. Водночас характер функціонування, структура, організація та зв`язки дозволяють розглядати ТРС як територіальні ринки туристичних послуг різного масштабу, що формуються і діють на основі закону попиту та пропозиції. Застосування ресурсного підходу не тільки на теоретичному рівні, а й у практиці проектування та містобудування дало свої позитивні наслідки у вигляді таких елементів територіальної структури, як курортно-рекреаційні зони, курорти, туристичні центри, тобто ТРС різного рівня та спеціалізації.

Урізноманітнення рекреаційних функцій на засадах ринкових відносин та розширення рекреаційної діяльності внаслідок розвитку туризму спричинило формування географії туризму як окремої науки. Оскільки сутність туризму пов’язана з доланням простору, з територією, характером середовища в широкому розумінні цього поняття (природного, соціально-культурного та економічного середовища людської діяльності), то саме географам належить значний доробок у дослідженнях туризму. Географія туризму на вітчизняних теренах формувалась протягом 60-80-х років минулого століття у складі рекреаційної географії як її розділ. Слід зазначити, що європейська школа географії туризму почала складатися ще в середині ХІХ ст.

В Україні в останнє десятиріччя географія туризму розвивалась на базі географічних факультетів класичних університетів, зокрема, Таврійського (Сімферополь), Київського, Чернівецького, Львівського, Харківського паралельно з підготовкою менеджерів туризму на базі географічної освіти.

В дослідженнях туризму традиційно домінували регіональні особливості туристичних ресурсів та питання розвитку туристичної інфраструктури. Становлення ринкових відносин в Україні характеризується зростанням уваги до туристичного ринку та його впливу на процеси економічного розвитку.

Саме розвиток туризму нині визнано важливим напрямом соціально-економічного розвитку України,що підтверджує необхідність подальших досліджень проблем туристичного бізнесу та його географії.

Список використаної літератури

1. www.tour.crimea.com

2. www. tourlib.net