Секція «Економічні науки»
Підсекція №13
Березовський К.В.
канд. екон. наук, доцент
Національний технічний
університет України
«Київський політехнічний
інститут»
ФОРМУВАННЯ
ТА РОЗВИТОК РЕГІОНАЛЬНИХ ІННОВАЦІЙНИХ КЛАСТЕРІВ В УКРАЇНІ
Сучасні тенденції поглиблення процесів глобалізації економіки
посилюють конкуренцію на світових ринках, а відтак, зумовлюють необхідність
формування масштабних інтегрованих господарських структур, причому як
міжрегіонального, так і міждержавного рівня. Висока ефективність усіх організаційно-правових
форм кластерів, що виникають у економіках більшості країн світу підтверджує
об'єктивність та неминучість становлення кластерної моделі регіональної
економіки в Україні.
Під кластером
розуміють територіальне об'єднання взаємозалежних підприємств і установ у межах відповідного регіону, сформоване
навколо певного сектору промисловості. Це мережа спеціалізованих
постачальників, основних виробників і споживачів, з'єднаних між собою
технологічним ланцюжком, а також їх взаємодія з наукою, освітою, фінансуванням,
стратегією уряду.
Світова практика показує: території, на
яких утворюються кластери, лідирують в економіці держави. А тому вони дедалі
більше стають ключовим чинником формування інноваційного розвитку як у Європі,
так і в усіх інших куточках планети. Так, Європа ще 2000 року прийняла рішення
створити найконкурентнішу і найдинамічнішу в світі економіку знань, засновану
на кластерах. Європарламент 2007 року затвердив "Кластерний
маніфест". Діє також "Європейський кластерний меморандум". Одне
слово, стратегія і тактика розвитку чітко визначені. Через взаємодію в кластері
там забезпечують піднесення ефективності виробництв і якості життя.
Кластер може
включати різну кількість підприємств, незалежно від їх розмірів. Деякі
кластери, що виникають у промислово розвинутих країнах, формуються переважно з
малих та середніх підприємств. Такими кластерами насичена економіка Італії, в
багатьох індустріальних регіонах якої створені і функціонують невеликі
кластерні структури. Натомість в інших європейських країнах для кластерів
характерні принципово інші організаційні форми. Так, у шотландській моделі
кластерів, яка визнана базовою в Європейському Союзі, в центрі мережі
підприємств, що утворюють кластер, знаходиться велика виробнича компанія (як правило,
науково-технічного профілю), навколо якої концентруються всі інші учасники
кластеру. Ефективне функціонування кластерної структури сприяє розвитку не лише
її близького (у територіальному розумінні) оточення, але й розвитку економіки
регіону та національної економіки загалом. Таким чином, висока конкурентоспроможність
країни базується на сильних конкурентних позиціях окремих кластерів, передусім
промислових, оскільки вони і визначають інноваційну спроможність економіки.
Структура таких кластерів формується під впливом багатьох чинників, які
відображають специфіку окремих регіонів. Найбільш поширеною є німецька схема
утворення інноваційних кластерів. Ефективність цієї моделі доведена високим рівнем
економічного розвитку Німеччини як одного з лідерів ЄС.
Світовий досвід свідчить, що формування
кластерів - затратний процес, в якому приблизно половину фінансування бере на
себе держава (за рахунок національного і регіональних бюджетів). Але це той
випадок, коли витрачена гривня приносить в бюджет значно більше. Влада,
проводячи кластерну промислову політику, набагато краще використовує потенціал
окремих регіонів і територій, посилює партнерський діалог з бізнесом,
диверсифікує регіональну економіку. Водночас зростає кількість платників
податків і бази оподаткування, знижується залежність бюджету від окремих
монопольних бізнес-формувань. Кластерний підхід обіцяє користь і бізнесу. Він
краще використовує кадровий потенціал та інфраструктуру території, має доступ
до досліджень та рекомендацій наукових центрів, а відтак знижуються витрати,
йому забезпечується вихід на нові ринки.
Регіони, які сформували кластери, теж
отримують переваги. Кластери беруть на себе розв'язання більшості соціальних
проблем територій, спрямовані на поліпшення інфраструктури регіону, в якому
працюють, забезпечують створення нових робочих місць.
Перспективність запровадження кластерної моделі розвитку економіки
підтверджує і вітчизняна господарська практика, зокрема в Західному регіоні
України, де функціонують кластери у Хмельницькій (будівельний, швейний,
продуктовий і туристичні) та Івано-Франківській (Тисменицький хутряний кластер
і кластер народних промислів ''Сузір'я") областях, а в Рівненській області
сформовано кластер "Полісся Рокитнівщини".
У подальшому проектується створення кластерних структур широкого спектру
в усіх областях цього регіону.
Досвід
становлення і розвитку кластерів на Поділлі, в Прикарпатті та на Поліссі свідчить
про те, що формування сучасних партнерських відносин між органами місцевої
влади і діловими колами, а також науково-дослідницькими центрами які
підтримують виробництво, є складним комплексним процесом.
Стратегічний курс
соціально-економічних перетворень в Україні в напрямку становлення та розвитку
регіональних кластерних структур має базуватися на активній державній підтримці
цих процесів. Це вимагає вирішення багатьох завдань, основними серед яких, з
огляду на міжнародний досвід, є: проведення комплексного моніторингу соціально-економічного
розвитку територій із метою визначення пріоритетів у формуванні виробничих та
інших спеціалізованих кластерів; затвердження стратегії підвищення
конкурентоспроможності країни та її регіонів на основі ефективного
функціонування інноваційних кластерних структур.