Головченко Н.В.Рубанова К.В.

Донецький національний університет економіки та торгівлі імені Михайла Туган- Барановського

Нематеріальні активи: класифікація та оцінка.

Нематеріальні активи є відносно новими об’єктами бухгалтерського обліку, тому їх участь в господарській діяльності часто викликає труднощі. Досі існують наявні розбіжності в міжнародній та вітчизняній бухгалтерській практиці щодо визнання об’єктів нематеріальних активів, процедури їх обліку та економічної сутності цієї групи. Це має негативний вплив на процес уніфікації в нашій країні облікової інформації, що забезпечує зовнішніх і внутрішніх користувачів.

Відповідно до П(С)БУ №8 «Нематеріальні активи » ( нижче П(С)БУ № 8) , нематеріальні активи - це немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані й утримуватися підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, у адміністративних цілях або для передачі іншим особам на умовах оренди. Відповідно до плану рахунків нематеріальні активи відображаються на рахунку 12 «Нематеріальні активи».

Об’єкти нематеріальних активів відповідно до П(С)БУ № 8 сформовані в сім груп, а саме:

- право використання природних ресурсів;

- право використання майна;

- права на знаки для товарів та послуг;

- права на об’єкти промислової власності;

- авторські та сумісні з ними права;

- незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи;

- інші нематеріальні активи.

Але неоднозначне тлумачення категорій «нематеріальні активи» та «інтеллектуальна власність» може ускладнити це розділення.

Окремі автори (О. Гавриленко, С. Довгий) розглядають нематеріальні активи як одну з форм прояву інтелектуальної власності, як принципово новий об’єкт фінансового обліку, що узагальнює особливі види вкладень капіталу підприємствами, а також характерізує його економічний потенціал і фінансову стабільність. На їх думку, категорія «інтелектуальна власність» становить певну діалектичну єдність з інтелектуальним продуктом або продуктом розумової праці, інтелектуальною працею та нематеріальним активом (2). До інтелектуальної власності вони відносять промислову власність, авторські та суміжні права.

Інші автори ( С. Мочерний, Я. Ларина та ін.) до цих специфічних об’єктів відносять твори науки, літератури, мистецтва, різноманітні відкриття, винаходи, програми для комп’ютерів, бази даних, торгові секрети, товарні знаки та інші (1).

Отже, виходячи з цього можно узагальнити інформацію про об’єкти інтелектуальної власності та сформувати структуру нематеріальних активів за групами:

- права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу- хау тощо);

- об’єкти авторського права та суміжних з ним прав (твори науки, літератури, мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних, переклади, науково- технічна інформації, права виконавців, права виробників фонограм тощо);

- об’єкти права на знаки для товарів та послуг ( товарні знаки, торгові марки, фірмові найменування тощо).

Специфіка нематеріальних активів як неуречевленою частини майна підприємства впливає на особливості їх оцінки. Здійснення цього можливо, якщо об’єкт може бути індефікованим, існує ймовірність надходження економічних вигід від його використання та вартість об’єкта може бути достовірно визначена.

Окремі автори ( О. Гавриленко, С. Довгий) пропонують проводити оцінку нематеріальних активів з використанням шести етапів, таких як: визначення завдання, складання плану оцінки, збирання та перевірка інформації, застосування доречних підходів до оцінки, узгодження, складання звіту про результат оцінки вартості. Кожний з цих етапів має певні особливості, які визначаються умовами використання об'єкта, цілями проведення оцінки. Учені врахували міжнародний досвід то видокремили теоретичні підходи до проведення оцінки нематеріальних активів. Виділяють прибутковий, витратний та ринковий підходи, які використовують різні методи (2).

Прибутковий підход передбачає застосування таких методів оцінки:

- дисконтування грошових потоків

- метод капіталізації: метод прямої капіталізіції та метод капіталізації за нормою віддачі.

Витратний підход використовує такі методи:

- визначення початкових витрат

- вартості заміщення

- відновної вартості

Ринковий підход реалізується за допомогою методу порівняльного продажу.

Ці підходи використовується в міжнародній практиці. Українським підприємствам доцільно було б враховувати їх в своїй діяльності. Проблеми визначення вартості об’єктів інтелектуальної власності можна вирішити тільки після прийняття відповідних законодавчих актів щодо методології оцінки нематеріальних об’єктів. Це дасть змогу підвищити ефективність їх використання на підприємстві.

Список літератури:

1. Мочерний С.В., Ларіна Я.С. Економічний енциклопедичний словник: У 2-х т. / За редакцією С.В. Мочерного. –Л., 2005. – Т.1.- 616 с.

2. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика.- Наук.- практ. Вид.: У 4-х т. / Гавриленко О.П., Довгий С.О. та ін.; За редакцією О.Б. Бутніка- Сіверського. – К., 1999. – Т.4.- 352 с.