Економічні науки/7. Облік і аудит

Мирончук Н. Г.

Криворізький економічний інститут ДВНЗ Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, Україна

Вдосконалення організації та методології обліку розрахунків по товарним операціям в сучасних економічних умовах

Як показує практика, особливої уваги в сучасних економічних умовах потребує вдосконалення розрахунків з покупцями і замовниками, бо отримання платежів від дебіторів є одним з основних джерел надходження коштів на підприємство.

В умовах світової фінансової кризи практично кожна компанія, яка працює на українському ринку і займається реалізацією продукції, уже стикнулася з явищем тотальних неплатежів – коли оплата за поставлені товари чи надані послуги затримується, провадиться в неповному обсязі або не здійснюється взагалі з посиланням боржника на його скрутне фінансове становище. Тому краще заздалегідь вжити заходів, аби зменшити ризик неплатежів контрагентів-боржників.

Тому, з метою максимізації притоку грошових коштів кожному підприємству слід розробити систему договорів з гнучкими умовами строків і форм оплати:

- передоплата (звичайно передбачує наявність знижки);

- часткова передоплата (поєднує передоплату та продаж у кредит);

- виставлення проміжного рахунку (ефективно при довгострокових контрактах та забезпечує регулярний приплив грошових коштів по мірі виконання окремих етапів роботи);

- гнучке ціноутворення (використовується для захисту підприємства від інфляційних збитків).

Надання знижок клієнтам доцільне, якщо воно призводить до розширенню продажів та більш високого загального прибутку.

Надзвичайно ефективним способом забезпечення виконання зобов’язання є гарантія. Це особливий вид поруки, який може бути видано тільки банком, іншою фінансовою установою чи страховою компанією (ч. ст. 560 ЦКУ). Банківська гарантія означає, що банк (інша фінансова установа чи страхова компанія) гарантує оплату кредитору грошових коштів у випадку порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, відповідно до умов гарантії і на письмову вимогу кредитора [1]. Проте, варто зазначити, що ефективність банківської гарантії значною мірою залежить від особливостей гаранта, а також від строку дії та суми такої гарантії.

Але банківська гарантія вважається дорогим фінансовим інструментом. Банки вимагають винагороди за свої послуги як гаранти, а тому гарантія може виявитися недоступною для боржника, який і без того зазнає фінансових труднощів і не може собі дозволити зайвих витрат.

Згідно зі ст. 570, 594 ЦКУ існують можливості забезпечити виконання зобов’язання боржником за допомогою завдатку та притримання. Попри їх існування, практичне застосування цих способів забезпечення виконання господарських зобов’язань має певну специфіку. Так, отримавши завдаток, кредитор сам ризикує у випадку порушення зобов’язання сплатити його боржникові у подвійному розмірі. Що стосується притримання, то цей спосіб не надто вдалий для того, аби його застосовувати для забезпечення виконання зобов’язань, пов’язаних з оплатою переданої продукції.

Крім того, деякі науковці вважають [2], що поділ дебіторської заборгованості на довгострокову і поточну – неправильний, бо обмежує права підприємств. Доцільніше було б їм самостійно приймати рішення про необхідність дефиринційованого відображення у звітності довгострокової і поточної заборгованості.

Також доцільно було б за реальними строками погашення поділяти дебіторську заборгованість на термінову, прострочену і відстрочену, що в обліку знаходить відображення на відповідних аналітичних рахунках, де контролюється термін виконання договорів.

У коло питань, що підлягають уточненню і мають значення для управління дебіторською заборгованістю, входить її рефінансування, що представляє собою систему фінансових операцій, які забезпечують прискорену трансформацію дебіторської заборгованості: факторинг, облік векселів, форфейтинг тощо.

Одним із напрямів управління дебіторською заборгованістю, що сприятиме її зменшенню, має стати посилення контролю за нею через створення на кожному підприємстві спеціальних підрозділів. До основних завдань такого відділу слід віднести: ведення обліку проблемної дебіторської заборгованості; розробка схем здійснення розрахунків із погашення проблемної дебіторської заборгованості; співпраця з органами влади щодо стягнення дебіторської заборгованості; проведення реструктуризації заборгованості; розробка методичних підходів до оптимізації використання проблемних боргових зобов’язань; контроль за виконанням фінансових планів за місяць і квартал у частині погашення зовнішньої дебіторської заборгованості.

Отже, в сучасних економічних умовах кожному підприємству необхідно більше уваги приділяти управлінню дебіторською заборгованістю покупців та замовників, вдосконалити методологію ведення обліку товарних операцій, забезпечити виконання зобов’язань в умовах фінансової кризи.

Література:

1. Шенк О. Як забезпечити виконання зобов’язань через кризу неплатежів// Все про бухгалтерський облік. – 2009. - №5. – С. 19-20.

2. Білик М.Д. Управління дебіторською заборгованістю підприємств// Фінанси України, 2003, - №12. – С. 24-36.