Калашнікова І. Р., к. е. н., доцент Капильцова В. В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Державне регулювання економіки: основні напрями і форми

Сучасна економіка надзвичайно складна, вона покликана формувати умови для найрізноманітніших видів життєдіяльності людей. У забезпеченні нормального функціонування будь-якої економічної системи важлива роль належить державі, особливо на сьогоднішній день, коли нашої країни торкнулася економічна криза. Держава протягом всієї історії свого існування поряд із задачами підтримки порядку, законності, організації національної оборони, виконувала певні функції в сфері економіки.

Державне регулювання економіки – це форма управління економікою, що представляє собою вплив державних органів на певні економічні явища і процеси.

Актуальність розгляду даної проблеми визначається наступними факторами. Багато фундаментальних проблем сучасного суспільства не можуть бути вирішені винятково ринковими механізмами і мають потребу в державній участі. До цих питань відноситься, насамперед, розвиток соціальної сфери, яка з пасивного елемента економічної системи перетворилася в одне з найважливіших джерел економічного зростання. Зокрема, рівень освіти, кваліфікації робочої сили і стан наукових досліджень безпосередньо впливають на темпи і якість економічного зростання, що підтверджено відповідними науковими дослідженнями.

На наш погляд, основними напрямками економічної діяльності держави у сучасній економіці є:

По-перше, забезпечення нормальних умов роботи ринкового механізму, що припускає регулярну демонополізацію економіки, її антиінфляційну профілактику за допомогою стабільної грошової політики, підтримка бездефіцитної системи державних фінансів та інше. У країнах, що стали на шлях відновлення ринкового господарства, державі також приходиться формувати багатосекторну економіку, демонтувати ланки адміністративно-командного управління, утворювати діючу систему економічних регуляторів.

По-друге, виконання функцій, обкреслених мінімально необхідними і максимально припустимими границями втручання держави в економіку. У вирішенні цих економічних проблем ринковий механізм виявляє свою неспроможність або неефективність.

По-третє, розробка, прийняття та організація виконання господарського законодавства, тобто правової основи підприємництва, оподатковування, банківської системи тощо.

В міру розвитку ринкового господарства виникали і загострювалися економічні і соціальні проблеми, що не могли бути вирішені автоматично на базі приватної власності. З’явилася необхідність значних інвестицій, малорентабельних або нерентабельних із погляду приватного капіталу, але необхідних для продовження суспільного відтворення в національних масштабах. Сучасні загальногосподарські, галузеві у різних країнах кризи, масове безробіття, порушення грошовому обігу, конкуренція на світових ринках потребують розробки та реалізації ефективної державної економічної політики.

Об'єктивна можливість державного регулювання економіки з’являється з досягненням певного рівня економічного розвитку, концентрації капіталу і виробництва. У сучасних умовах державне регулювання економіки є складовою частиною процесу відтворення. Воно повинно вирішувати різноманітні задачі, наприклад: стимулювання економічного зростання, регулювання зайнятості, заохочення прогресивних зрушень у галузевій і регіональній структурі, підтримка експорту. Конкретні напрямки, форми, масштаби державного регулювання економіки визначаються характером і гостротою економічних і соціальних проблем у тій або іншій країні в конкретний період.

Причому основними об'єктами державного регулювання економіки є: сфери, галузі, регіони, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя певної країни, де виникнули або можуть виникнути труднощі, проблеми, що не вирішуються автоматично або вирішуються у віддаленому майбутньому, у той час як зняття цих проблем необхідно для нормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності [2]. До них належать: економічний цикл; секторальна, галузева і регіональна структура господарства; умови накопичення капіталу; зайнятість; грошовий обіг; платіжний баланс; ціни; умови конкуренції тощо.

Так, суть державної антициклічної політики, або регулювання господарської кон’юнктури, полягає у тому, щоб під час криз і депресій стимулювати попит на товари і послуги, капіталовкладення і зайнятість. Для цього приватному капіталу повинні надаватися додаткові фінансові пільги, збільшуюватися державні витрати та інвестиції. В умовах тривалого підйому в економіці країни можуть виникнути зростання імпорту і погіршення платіжного балансу, перевищення попиту на робочу силу пропозицією і звідси необгрунтований ріст заробітної плати і цін. У такій ситуації задача державного регулювання економіки − пригальмувати зростання попиту, капіталовкладень і виробництва, щоб по можливості пригальмувати надвиробництво товарів і перенакопичення капіталів [1].

В області галузевої і територіальної структури господарства державне регулювання економіки також відіграє значну роль. Тут за допомогою фінансових стимулів і державних капіталовкладень, повинні забезпечуватися привілейовані умови окремим галузям і регіонам. У одному випадку підтримка надається тим галузям і одиницям господарства, що знаходяться у стані затяжної кризи, в іншому випадку, заохочується розвиток нових галузей господарства і видів виробництва, які покликані призвести до прогресивних структурних зрушень усередині галузей, між галузями і в усьому народному господарстві, до підвищення його ефективності і конкурентноздатності. Але також можуть прийматися заходи і по пригальмуванню надмірної концентрації виробництва.

Найважливішим об'єктом державного регулювання економіки є нагромадження капіталу. Виробництво, присвоєння і капіталізація прибутку завжди виступають головною метою господарської діяльності у ринковій економіці. Створюючи додаткові стимули і можливості в різний час всім інвесторам або окремим їх групам по галузях і територіям, державні органи, що регулюють, і впливають на економічний цикл і структуру.

Регулювання зайнятості − це підтримка нормального з погляду ринкової економіки співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили. Співвідношення це повинно задовольняти потребу економіки у кваліфікованих і дисциплінованих робітниках, заробітна плата яких служить для них достатньою мотивацією до праці. Проте, співвідношення між попитом і пропозицією не повинно приводити до надмірного росту заробітної плати, що може негативно відбитися на національній конкурентноздатності. Небажане і різке зниження зайнятості веде до збільшення армії безробітних, зниженню споживчого попиту, податкових надходжень, росту податків та негативним соціальним наслідкам.

Особливу увагу державне регулювання економіки приділяє грошовому обігу. Основний напрямок регулювання грошового обігу − це боротьба з інфляцією, що подає серйозну небезпеку для економіки.

Стан платіжного балансу є об’єктивним показником економічного здоров’я країни. В усіх країнах із ринковим господарством держава постійно здійснює оперативне і стратегічне регулювання платіжного балансу шляхом впливу на експорт і імпорт, прямування капіталів, підвищення і зниження курсів національних валют, участь у міжнародній економічній інтеграції.

Одним із головних об'єктів регулювання є ціни. Динаміка і структура цін відбивають стан економіки. У той же час самі ціни сильно впливають на структуру господарства, умови капіталовкладень, усталеність національних валют.

Для вирішення вище розглянутих проблем, держава виконує певні економічні функції, застосовуючи відповідні адміністративні і економічні методи. Адміністративні методи базуються на силі державної влади і містять у собі заходи заборони, дозволу і примуса. Економічні методи державного регулювання включають засоби грошово-кредитної і бюджетної політики [2].

Таким чином, фундаментальні проблеми сучасного суспільства потребують активного втручання держави, оскільки не можуть бути вирішені винятково ринковим механізмом. Причому максимально припустимі границі втручання держави в економіку визначаються перерозподілом доходів, забезпеченням певного рівня зайнятості, протидією монополізму та інфляції, розвитком фундаментальних досліджень, проведенням економічної політики в регіонах.

Література:

1. Башнянин, Г. І. Політична економія [Текст] : підручник / Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медведєв. – К.: Ніка – Центр Ельга, 2000. – 527 с. – ISBN 966-521-089-0

2. Стеченко, Д. М. Державне регулювання економіки: [Текст] : навч. посіб. – К.: Знання, 2007. – 271 с. – ISBN 978-966-346-422-0