Джеріх А.С.

Давиденко Е.М.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского, Украина

Політична проблема пасивності громадян в умовах демократії

Розглядаючи дану проблему статті, можна виділити одну з головних умов існування демократії, яка являє собою високу політичну активність громадян, бо якщо вони не проявлятимуть зацікавленості політичним життям, а будуть поводитись індиферентно, то цей режим трансформується в інший. Повноцінна політична участь передбачає не лише загальну обізнаність у сфері політики, а й постійне слідкування за перебігом політичних подій та дій виборців. Політична участь характеризується як різноманітні форми залученості громадян до політичних процесів, взаємодії з владою. Участь громадян у політичному житті виконує два важливих завдання, пов’язаних з функціонуванням демократії. По-перше, забезпечується масова підтримка демократичних процесів і легітимність державної влади. По-друге, практична участь дозволяє людям у повному обсязі реалізовувати свої права, інтереси, здійснювати вплив на владу, запобігати її корумпованості та відчуженості від громадськості. Активна політична участь громадян у демократичних країнах відбувається у таких формах: електоральна участь; участь у роботі політичних партій, громадських об’єднань, органів громадської самоорганізації населення; особисті контакти з представниками державної влади та місцевого самоврядування; протестна поведінка.

Аналіз політичної участі громадян буде неповним без розкриття сутності такої її характеристики як політична іммобільність. Вона характеризується пасивним ставленням людини до навколишньої політичної реальності. Іммобільність має прояв у таких формах: повна відмова від участі у політичному житті (абсентеїзм); відчуження громадськості від політики внаслідок надмірної бюрократизації влади; свідомий бойкот як активне несприймання існуючих інститутів влади і всього політичного режиму.

Пасивність в політиці зумовлюється низьким рівнем соціального, інтелектуального, психологічного розвитку людини; діями влади по усуненню людей від участі в політиці; свідомою відмовою внаслідок негативного ставлення до політичної системи, розчаруванням людей у політиці як суспільній сфері, відмовою внаслідок відсутності зв’язку між реалізацією інтересів людини та будь-якою формою політичної участі.

Звичайно, політична пасивність може бути результатом цілком свідомого вибору людини, і всі вище названі форми громадської політичної участі у демократичній державі не потрібно розглядати як обов’язкові. Але без них демократія починає занепадати і втрачає свій зміст. Зрештою це може призвести до обмеження і навіть фактичної ліквідації можливості впливати на владу, інших прав і свобод. Відмова від участі у виборах спричинить прихід до влади непрогнозованих політичних сил, схильних до авантюризму, радикальних дій, насилля. Навряд чи це в інтересах суспільства. Тому необхідно зважено підходити до позиції стосовно політичної участі. Крім того, держава теж має бути зацікавлена в залученості людей до політики. Це створює їй необхідну суспільну підтримку. У протилежному випадку, коли влада намагається взагалі виключити людей зі сфери політики, вона потенційно буде приречена на крах внаслідок відсутності такої підтримки. Для сучасних  західних  демократичних держав проблема політичного відчуження стає дедалі актуальнішою. Причинами, які призвели до спаду політичної активності, ми б назвали: зниження життєвого рівня суспільства, що призвело до втрати  зацікавленості в політиці; неможливість суттєво впливати на політику, прагнення відмежуватись від неї; недовіра більшості населення до діючої влади; втрату партіями свого повного призначення, коли вони замість вираження волі народу перетворюються на знаряддя захоплення влади олігархією; для багатьох складно поєднувати сім’ю, роботу, та ще й політику, коли вона не є роботою і не приносить грошей; індивідуалізм, який призводить до того, що людей турбують не суспільні справи, а лише їх власні.

Демократія зіткнулась із проблемою відчуження влади, що має вигляд спаду політичної активності. Влада стає все більш віддаленою і недосяжною. У зв’язку з цим, залучити людей до політичної активності можна буде, лише реорганізувавши політичну систему. Для цього потрібно: відродити таку функцію партій, як вираження інтересів громадян; стимулювати створення та становлення авторитетних громадських організацій, надавши їм широкі повноваження впливу та контролю за владою; ввести політичну відповідальність і передбачити механізми швидкого усунення від влади на підставі звинувачень політичних діячів у недотриманні їхніх же виборчих програм чи офіційних обіцянок (такі механізми політичної відповідальності, як імпічмент, відставка уряду, відкликання депутатів, не переобрання на наступний термін – не передбачають відповідальності за це та не є швидкодіючими, тому вони повинні бути реформовані; їх потрібно спростити та розширити політичну відповідальність).

Якщо забезпечити усе вищеперераховане, то зв’язок суспільства із владою у вигляді впливу громадян на державу поновиться, а проблема політичної інертності буде частково вирішена.   Участь народу в політичному житті – це визначальна передумова для існування демократії, але якщо цей режим не в змозі її постійно забезпечувати, він приречений. Для довготривалого існування демократія вимагає стимуляції політичної активності громадян.

Література:

1. Пособие по демократии. Функции демократического государства на примере Швейцарии. – 1993. – С. 29.

2. Пушкарева Г. Изучение электорального поведения: контуры когнитивной модели // Полис. – 2003. – №3.

3. Основи демократії / За загальною редакцією А. Колодій. – К., 2002.