Право / 1. История государства и права

Старший викладач Котуха О.С.

Львівська комерційна академія, Україна

Презумпція та гіпотеза – спільне та відмінне

Гіпотеза, як судження, що має безпосереднє відношення до процесу доказування, має подібність із категорією презумпція.

Гіпотеза - це припущення, що народжується і висувається в процесі дослідження певного явища, яке теоретично є ще зовсім не обґрунтованим та потребує достовірної перевірки практикою. Гіпо́теза (рос. гипотеза, англ. hypothesis, нім. Hypothese f) - наукове припущення, що висувається для пояснення будь-якого явища і потребує перевірки на досліді та теоретичного обґрунтування, для того щоб стати достовірною науковою теорією [1].

Характеризуючи гіпотезу, необхідно зауважити, що вона повинна відповідати наступним вимогам:

1) наукова обґрунтованість - повинна бути притаманною будь-якому гіпотетичному судженню;

2) висунута гіпотеза не повинна суперечити попереднім науково-підтвердженим даним;

3) гіпотеза повинна бути теоретичним стержнем усіх пояснень стосовно уже наявних достовірних фактів окремої сфери знань.

Подібність категорій гіпотеза та презумпція проявляється у наступному:

1. Презумпції та гіпотезі властивий певний ступінь ймовірності, тобто це припущення ймовірнісного характеру. В даному аспекті спільним буде і те, що ймовірний характер гіпотетичних і презумпційних суджень припускає можливість їх спростування;

2. Індуктивний метод створення. Гіпотеза, і презумпція є узагальненнями індуктивного характеру [2, 20].

Що ж до відмінності даних правових категорій, то вони полягають у наступному:

1) умовах та цілі утворення.

Виникнення гіпотези завжди пов‘язане з недостатністю підстав для висунення конкретно-сформованої теорії, відсутність можливості перевірки її постулатів на практиці. Презумпції ж - це уже узагальнення попереднього, довголітнього досвіду, їх правильність, доцільність та достовірність перманентно підтверджується практикою.

Зазвичай, гіпотеза ґрунтується на суто науковому припущенні, що не суперечить істинним (теоретичним) положенням відповідної сфери дослідження. Презумпції часто не відповідають даній вимозі, адже більшість з них є узагальненнями життєвого досвіду, що формуються на рівні повсякденної свідомості [2, 21]. Як правило, висунення гіпотези пов‘язане з отриманням якісно нових знань, що характеризуються високим ступенем новизни. На відміну від неї, презумпція містить в собі раніше встановлену і перевірену досвідом закономірність взаємозв'язку між подібними, наявними і передбачуваними фактами та явищами.

2) можливості спростування, його характері та наслідках.

Гіпотеза повинна відповідати умові «принципової можливості її перевірки, яке означає, що вона має властивості спростовуваності і підтверджуваності» [4, 124]. Припущення, яке міститься у ній повинне бути перевірене в майбутньому протягом відносно тривалого відрізку часу. Презумпція – це категорія, що перевіряється і підтверджується наявністю уже існуючих фактів у кожному випадку її застосування.

Процес трансформації гіпотези у наукову теорію складний. Якщо гіпотеза не відповідає хоча б одному існуючому факту, вона зникає. Презумпція може припинити своє існування за умови тривалої невідповідності даного припущення стосовно конкретних життєвих фактів.

Отже, презумпція відображає порядок речей перевірений практикою і приймається за істину без особливого доведення. Гіпотеза - це припущення, що потребує детальної перевірки, її положення завжди потребують детального доказування.

Таким чином, порівняльний аналіз презумпцій і гіпотез вказує на те, що вони мають елементи схожості - індуктивний метод утворення та ймовірний характер. Відмінності між ними полягають у меті, причинах і умовах їх утворення, а також в характері і наслідках спростування.

Можна зробити висновок, що подібність презумпції і гіпотези полягає в тому, що дані категорії є припущеннями. Їх відмінність у тому, що висунута гіпотеза завжди вимагає перевірки і при підтвердженні перетворюється на теорію, а при спростуванні втрачає свою значимість.

Презумпція ж виводиться вже з достовірних джерел або знань, з підтверджених раніше фактів чи подій і при спростуванні у якомусь конкретному випадку, все ж продовжує далі існувати у законодавстві.

Таким чином, презумпція в праві визначається в якості загального правила, коли за наявності одного юридичного факту робиться висновок про існування іншого факту. Кінцевий факт презюмується - і утворює презумпцію, що має високий ступінь ймовірності. Правова презумпція наділена змістовною завершеністю і переконливістю. Вона займає важливе місце в матеріальному і процесуальному праві, прямо або непрямо закріплюючись в нормах закону.

Література:

1. http://uk.wikipedia.org

2. Бабаев В.К. Презумпции в советском праве. - Горький: Горьковская высшая школа. МВД СССР, 1974. – 124с.

3. Философский энциклопедический словарь. - М., 1989.- 740с.