Право / 7. Экологическое, земельное и аграрное право

К. ю. н., доц. Багай Н.О.

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Україна

Сільськогосподарське (аграрне) законодавство:

шляхи становлення

Сільськогосподарське законодавство у процесі свого розвитку пройшло декілька етапів, які повністю відображали нові тенденції функціонування та вдосконалення суспільних відносин у сфері аграрного сектору економіки.

Із скороченням потреби в диференційованому правовому регулюванні суспільних відносин в колгоспах і радгоспах збільшилася кількість нормативно-правових актів, що регулювали відносини за участю всіх сільськогосподарських підприємств і об’єднань. Розвиток сільськогосподарського виробництва зумовив потребу у взаємоузгодженому врегулюванні різних видів суспільних відносин у сфері сільського господарства. У зв’язку з цим нормативно-правові акти, що приймалися, набували комплексного характеру.

Серед таких комплексних, уніфікованих нормативно-правових актів можна назвати, зокрема, Указ Президії Верховної Ради СРСР від 11 січня 1965 року “Про відповідальність за потрави посівів у колгоспах і радгоспах”, Положення про спеціаліста сільського господарства, що працює в колгоспі, радгоспі та інших сільськогосподарських підприємствах, затверджене наказом Міністерства сільського господарства СРСР від 19 грудня 1977 року, постанову Ради Міністрів УРСР від 16 серпня 1979 року “Про заходи по поліпшенню організації карантину рослин в УРСР” тощо.

Необхідність у прийнятті комплексних нормативно-правових актів зумовили також процеси міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції як “принципово нові суспільні явища, що повинні були відобразитись і на характері їх законодавчого регулювання” [1, с.148]. Так, слід погодитись із думкою З.С.Бєляєвої про те, що “спеціальні акти, які визначають статус міжгосподарських формувань, є комплексними актами, це складова частина сільськогосподарського законодавства” [2, с.110].

Розвиток міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції, створення нових організаційно-правових форм господарювання також вимагали відповідної правової регламентації, видання комплексних нормативно-правових актів (наприклад, такими були: постанова ЦК КПРС від 28 травня 1976 року “Про дальший розвиток спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва на базі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції”, Загальне положення про міжгосподарське підприємство (організацію) у сільському господарстві, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР 14 квітня 1977 року). Введення нових, прогресивних форм організації праці відобразилось у прийнятті таких нормативно-правових актів як Рекомендації по організації орендних відносин в сільськогосподарському виробництві, затверджені наказом Держагропрому СРСР від 25 серпня 1988 року та інших.

Розвиток міжгалузевих зв’язків, формування АПК зумовили необхідність розширення кола адресатів нормативно-правових актів, а, отже, й розширення їх змісту. Акти, що покликані забезпечити підвищення ефективності функціонування агропромислового комплексу, почали адресуватися не лише сільськогосподарським підприємствам і об’єднанням, а й підприємствам окремих промислових галузей, що входять до АПК; вони почали опосередковувати різноманітніші зв’язки і відносини між аграрними і промисловими суб’єктами. Серед цих актів можна назвати Типовий договір на агрохімічне обслуговування колгоспів, радгоспів і інших сільськогосподарських підприємств і організацій районними (міжрайонними) об’єднаннями по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства підприємствами і організаціями системи об’єднання Сільгоспхімія, затверджений Міністерством сільського господарства СРСР 12 жовтня 1993 року, Положення про порядок виконання робіт по виробничо-технічному обслуговуванню колгоспів, радгоспів та інших підприємств і організацій системи Держагропрому СРСР районними ремонтно-технічними підприємствами, затверджене наказом Держагропрому СРСР від 6 липня 1987 року та інші.

Крім того, єдина спрямованість сільськогосподарського законодавства на закріплення правового режиму тільки виробничої сільськогосподарської діяльності; зацікавленість держави в уніфікованому та спеціалізованому правовому регулюванні виробничих суспільних відносин у всіх сільськогосподарських підприємствах; виникнення нових сфер суспільних відносин у сільському господарстві, що потребували спеціалізованого правового регулювання [1, с.131-136] - все це також сприяло формуванню нової інтегрованої, спеціалізованої комплексної галузі сільськогосподарського законодавства.

Сільськогосподарське (аграрне) законодавство як системне галузеве утворення слугувало безпосередньою юридичною базою для формування нової правової галузі - сільськогосподарського (аграрного) права та вирішальним юридичним фактором для виділення цієї галузі у системі права.

Особливості сучасного етапу розвитку аграрного законодавства зумовлені основними напрямами реформування аграрних правовідносин, змінами форм власності і господарювання на селі, сучасним станом економіки, що відобразилось у збільшенні питомої ваги нормативно-правових актів в цій сфері, поглибленням їх спеціалізації та комплексності.

Література:

1. Титова Н.И. Материальная ответственность работников сельскохозяйственных предприятий. - М.: Юридическая литература, 1978. - 152 с.

2. Беляева З.С. Право и межхозяйственная кооперация // Развитие аграрно-правовых наук / Ред. кол. З.С.Беляева, М.И.Козырь (отв. ред.), М.М.Славин, Л.П.Фомина. – М.: АН СССР: Ин-т государства и права, 1980. – М., 1980. – С.102-110.