«Психология и Социология»/12. социальная психология

аспірантка Шльомич І.В.

Інститут соціальної та політичної психології м. Київ

Стратегії подолання психічної травми
 

Мета дослідження розглянути проблеми подолання психічної травми, особливо звернути увагу на несвідомі стратегії подолання, які аналізуються у зв’язку з проблемами розвитку та функціонування особистості. Розглянути особливості «переживання» на різних її етапах.

В останні роки практикуючим психологам доводиться все частіше працювати з людьми, котрі, зазнавши психічної травми, не можуть без допомоги фахівця подолати її, протистояти її руйнівному впливу на психіку й особистість. Ця проблема стає настільки гострою, що вимагає невідкладної активізації наукових досліджень у цій сфері. Важливість їх обумовлюється ще й тим, що ця проблема має не тільки психологічне, але й соціальне „обличчя". Саме воно, це друге „обличчя", проявляється як у багатоаспектних порушеннях системи відносин людини, ускладнюючи її особисте життя, руйнуючи значимі міжособистісні зв'язки, так і в суспільно неприйнятних (а часто - небезпечних для оточення) формах поведінки -асоціальної, девіантної, злочинної. І хоча чимало дослідників (Н. Тарабріна, О. Лазебна, М. Зеленова, Н. Короткова, М. Магомед-Емінов, О. Мазур, В. Гельфанд, П. Качалов, О. Соколова, С. Ільїна та інші) працює над вивченням внутрішніх механізмів протистояння деструктивному впливові на людину психічної травми, безліч питань ще лишаються відкритими - надто важко дається особистості її подолання. Труднощі пояснюються багатьма факторами. Одним з найважливіших є, безумовно, те, що травма „ініціює" множину порушень свідомості. В результаті спотворюється картина світу, втрачається довіра до нього, деформується вся система відносин людини з оточенням. Це ставить її перед необхідністю формування нової життєвої позиції, що практично неможливо без глибокої перебудови семантичної і ціннісно-смислової систем.

Слід зазначити, що навіть при адекватному переживанні травми така перебудова, як правило, супроводжується відчуттям розвалу, внутрішньої дезінтеграцї. Тому й не дивно, що неадекватні способи переживання психотравми обумовлюють глибокі й стійкі порушення життєвідносин особистості, численні проблеми її функціонування та розвитку. С. Духновський, зокрема, з'ясував, що переживання травми актуалізує трансформацію особистості, за якої ймовірність розвитку небажаної, наприклад, девіантної поведінки як форми компенсації і захисту від тяжких переживань, набагато збільшується [1].

Проблеми функціонування і розвитку людини - носія досвіду психічної травми можна поєднати в такі основні групи:

1) деструктуризація, а потім - негативна реструктуризація системи
відносин людини зі світом, оточенням; наростання обмежень
функціонування Его-системи;

2) афективні, когнітивні, особистісні, поведінкові розлади;
3)психосоматичні розлади.

Не підлягає сумніву, що психічна травма може сприяти продуктивним змінам, виступаючи початковим моментом особистісного й духовного розвитку. Однак позитивні варіанти можливі лише при використанні людиною таких стратегій подолання травми, що не тільки допомагають їй розпочати відбудовну роботу і зберегти психічне та соматичне здоров'я, але й актуалізують внутрішні ресурси, що сприяють особистісному і духовному зростанню.

Подолання травми відбувається в результаті активізації „долаючого" переживання - „особливої форми внутрішньої активності, спрямованої на відновлення душевної рівноваги, втраченого сенсу існування, на виробництво доцільності" [2, с. 5]. Актуалізація „долаючого" переживання відбувається в критичній ситуації травми — в ситуації „неможливості", як називає її Ф. Василюк [там само], тобто в ситуації неможливості жити й реалізовувати внутрішню необхідність свого життя так, як це було до травми. Результатом психологічної діяльності переживання може стати усвідомлення людиною того, що трапилося, і сенсу (осмисленості) усього свого життя. Без цього „переживання-усвідомлення" зміна життєвої позиції практично неможлива, а отже неможливе й адекватне подолання психологічної травми.

Однак необхідно визнати, що результат роботи долаючого переживання може бути подвійним: з одного боку, змістові новоутворення можуть створити „смислову тканину для існування в новій реальності", а з іншого - сприяти виникненню так званого „смислового конфлікту", зміст якого дуже ємко описав М. Магомед-Емінов [3]. Цей зміст характеризується виникненням „подвійних смислів", гострих протиріч між „старими" й „новими" смисловими змістами та процесами „очуження" (коли людина з цими новими змістами сама для себе стає чужою). Такі процеси свідчать про наростання дезінтеграцї особистості і вказують на те, що в результаті використання неконструктивних стратегій подолання травми доступ людини до ресурсів, що забезпечують адекватне психосоціальне функціонування, виявився перекритим.

Украй руйнівною для розвитку людини є і так звана атитюдна стратегія. Вона припускає не тільки її неспроможність, але й небажання розпочинати будь-які конструктивні дії для нормалізації свого психологічного статусу. При використанні цієї стратегії перед особистістю відкривається широке поле для подолання травми за допомогою різних форм девіантної поведінки.

В основі неадекватних стратегій долаючої поведінки лежить дефіцит мотивації, що виражається насамперед у дефіциті ресурсів, необхідних для актуалізації „внутрішньої активності особистості, тобто процесів саморегуляції, спрямованих на оволодіння психотравмуючими переживаннями, усвідомлення та переробку негативних смислів, трансформацію смислових утворень особистості і пошук нових життєвих смислів, здатних внести позитивну орієнтацію в майбутнє" [4, с. 64].

В результаті дефіциту внутрішньої активності адекватна діяльність переживання, що призводить до перетворення ціннісно-смислових змістів, активізації свідомості, перерозподілу психічних спонук і подолання травми, виявляється вкрай утрудненою, тому в дію включаються механізми неадекватного психологічного захисту, що регулюють негативні травматичні переживання на неусвідомлюваному рівні.

Роль захисних механізмів психіки в переживанні травми, у подоланні її, а також у виникненні проблем розвитку та функціонування посттравматичної особистості, є досить вагомою.

Не ставлячи за мету опис і аналіз таких проблем у рамках цієї статті, зазначимо лише, що значні порушення психосоціального функціонування людей - високих професіоналів у складних галузях діяльності, - це досить жорстока платня за використання неадекватних стратегій подолання травми.

Отже, одним з головних завдань психолога, що має справу з наслідками психічної травми (як гострої, так і хронічної), ми вбачаємо в тому, щоб допомогти людині: а) усвідомити, що використовувані нею способи подолання травми неефективні; б) послабити не адаптивні процеси, що заважають відкрити доступ до ресурсів, які забезпечують адекватне психосоціальне функціонування; в) активізувати внутрішню активність особи, необхідну для розширення власного арсеналу способів конструктивного подолання травми.

Література:

1.Духновский С. В. Влияние переживания критических ситуаций на развитие девиантного поведения подростков //Автореферат дисс... канд. психол. наук. - Казань, 2002. - 27 с.

2.Василюк Ф. Е. Психология переживания. - М.: МГУ, 1984.

3.Магомед-Эминов М. Ш. Трансформация личности. - М.: Психоаналитическая ассоциация, 2001. - 496 с.

4.Мазур Е.С., Качалов П.В. Смысловая регуляция негативних переживаний // Психологический журнал. – Т.28. - №8. – 2006г.- С.39-43.