Экономические науки / 14.Экономическая теория

К.е.н. Соломка О.М.

Національний університет харчових технологій, Україна

Особливості приватизації державного майна

в Україні

Головною метою роздержавлення та приватизації державної власності є створення багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Приватизація в Україні пройшла декілька етапів. Перший етап охоплював 1991−1992 роки − створення й становлення Фонду державного майна України, напрацювання законодавчо-нормативної бази, реалізація перших приватизаційних проектів.

Другий етап (1992−1994 роки) характеризувався тим, що приватизаційні цінні папери (майнові сертифікати) існували у вигляді депозитних рахунків і провідне місце займала оренда державних підприємств із наступним викупом. Серед перших прикладів приватизації підприємств шляхом оренди з викупом можна назвати ЗАТ «Оболонь», львівську кондитерську фабрику «Світоч», СП «Кавова фабрика «Галка», АТ «Електрон», металургійні комбінати ім. Ілліча й «Азовсталь» (м. Маріуполь), ім. Кірова (м. Макіївка), коксохімічний завод (м. Авдєєвка) і ряд інших.

Однак практика показала, що впровадження оренди з викупом викликало конфлікт інтересів орендарів і більшості населення. Виявилися також недоліки колективної форми власності орендарів – нестача інвестиційних ресурсів, інертність в організації й керуванні виробництвом. Крім того, у другій половині 1992 року Україну вразила потужна економічна криза, пов’язана з розривом економічних зв’язків з республіками колишнього СРСР.

3 вересня 1992 року Україна стала членом Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) і на початку 1993 року український Уряд прийняв програму дій (Меморандум з питань економічної політики й стратегії), підготовлену МВФ, за умови реалізації якої було обіцяне виділення кредиту в 400 млн. дол. Меморандум передбачав повну лібералізацію цін і скасування обмежень рентабельності продукції й прибутку для підприємств всіх форм власності, відмову від державних замовлень, скасування дотацій житлово-комунальному господарству, перехід до тарифів для населення, які б повністю покривали видатки на комунальні послуги, квартплату, громадський транспорт, скасування дотацій сільському господарству, проведення масової приватизації й закриття збанкрутілих підприємств.

Третій етап (з 1995 по 1998 рік) позначився проведенням масової приватизації, переважно за приватизаційні папери («ваучери» і «сертифікати») із залученням широких верств населення, яке одержало 46 млн. приватизаційних майнових сертифікатів і на 1 млрд. грн. компенсаційних сертифікатів. У процесі малої приватизації в руки приватних власників перейшло більше 50 тис. об’єктів промисловості, торгівлі, громадського харчування тощо [2].

Однак у результаті сертифікатної (ваучерної) приватизації мільйони громадян України, всупереч сподіванням, не стали реальними власниками. Більшість із понад 19 млн. акціонерів були власниками лише номінально, оскільки, беручи участь у сертифікатному аукціоні та отримуючи витяг із протоколу про його результати, вони надалі навіть не оформляли право власності на акції. Більшість із тих, хто отримали акції і формально є власниками, часто не мають доступу ні до установчих документів, ні до достовірної інформації про те, хто є справжнім власником підприємства, та їх наміри.

З 2000 року почався четвертий етап приватизації − переважно індивідуальної, який вимагав істотного вдосконалювання й розширення законодавчої бази. Індивідуальна приватизація передбачала, що метою продажу цілісних майнових комплексів або пакетів акцій підприємств групи Г (підприємства-монополісти й підприємства, що мають стратегічне значення для економіки й безпеки держави) була концентрація капіталу й забезпечення ефективного функціонування підприємства після приватизації. Серед прикладів такої приватизації − придбання «Криворіжсталі» транснаціональною корпорацією «Mitall Steel». Іншою особливістю нового етапу приватизації була передача в приватну власність комунальних підприємств, земель та об’єктів соціальної сфери, зростання капіталізації освіти та медицини.

Серед особливостей цього періоду - запровадження так званого інструменту «реприватизації» (повернення у державну власність підприємств з подальшим продажем при «повторній приватизації»). Негативним проявом є те, що після зняття державними органами приватизації з контролю виконання умов приватизації підприємств, роботодавці прискорено зняли з себе соціальні зобов’язання, відмовляючись від певного обсягу гарантій і компенсацій для найманого робітника. Це призвело до зростання бідності, сприяло виникненню нецивілізованих форм експлуатації найманих працівників, руйнуванню регламентованого сектора трудових відносин, поширенню дитячої праці тощо.

На даний час завершено основний етап реформ, спрямованих на зміну економічного базису країни, відбувся перехід від економіки з домінуючою державною власністю до економіки з переважанням приватної власності.

Зокрема, статистичні дані свідчать, що за період з початку процесу приватизації станом на 01.01.12 реформовано 127 260 об’єктів, з яких більше ніж три чверті (98 481 об’єкт) належали до комунальної форми власності, інші (28 779 об’єктів) – до державної. За 2011 рік у процесі приватизації змінили форму власності 1 376 об’єктів: державної – 173, комунальної – 1 203 [1, с.6].

Одними із актуальних проблем приватизаційних процесів в Україні є наступні:

- несистемність контролю державних органів управління за збереженням майна інвестиційно привабливих державних підприємств несе загрози його втрати через «тіньові» схеми роздержавлення, зокрема через спільну діяльність;

- більшість відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких пропонувались на продаж (з моменту прийняття рішення про приватизацію цими об'єктами управляє Фонд), мають незадовільний фінансовий стан та перебувають на різних стадіях банкрутства.

- проблематичним є продаж об’єктів разом із земельними ділянками, що негативно впливає на виконання планів приватизації.

Зокрема, вартість земельних ділянок, на яких знаходяться об’єкти приватизації, суттєво їх здорожують (особливо землі адміністративних центрів), що зменшує попит потенційних інвесторів. Часто таким інвесторам вигідніше орендувати землю в престижних районах, ніж її придбати.

З метою підвищення ефективності виконання завдань з приватизації та удосконалення управління об’єктами державної власності, органічного поєднання процесів подальшої приватизації державного майна з поліпшенням рівня управління корпоративними правами держави та державними секторами економіки органам державного управління доцільно було б:

1. Провести повну інвентаризацію державного майна, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, та щодо якого не прийнято управлінських рішень.

2. Посилити контроль за ефективністю використання об’єктів державної власності, виявленням державного майна, яке не використовується.

3. Переглянути договори про спільну діяльність на відповідність оцінки вартості переданого державного майна його ринковій вартості і забезпеченню прибутковості такого майна та у разі необхідності вжити заходи для розірвання договорів як таких, що загрожують державним інтересам.

4. Забезпечити створення та функціонування ефективної системи внутрішнього контролю, здатної до попередження фінансових порушень та виявлення можливих ризиків банкрутства на підпорядкованих державних підприємствах.

Література:

1. Інформація щодо реформування відносин власності в Україні за 2011 рік // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 2012. − №3. – С.6−8.

2. Офіційний сайт Фонду держмайна України [Електрон. ресурс] − Режим доступу: http://www.spfu.gov.ua.