Ковальчук Олександр Андрійович

Науковий керівник: Феняк Лариса Анатоліївна

Вінницький національний аграрний університет, Україна

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

На протязі усього свого існування людство намагалося упорядкувати відносини в суспільстві найбільш раціональним та справедливим чином.

Конституцією України нашу державу проголошено як соціальну, тобто її соціальна політика повинна спрямовуватись на створення належних умов для достойного рівня життя і вільного розвитку особистості. Соціальне страхування як складова частина соціального захисту відіграє значну роль у житті громадян України, особливо тих, хто втратили можливість забезпечувати себе самостійно [3].

Формування системи соціального страхування в своїх дослідженнях розглядали: Н. Зеленко, І. Гуменюк, Н. Борецька, Л. Васечко, Н. Внукова, А. Гриненко, С. Засуха, А. Колосок, О. Марцинюк, В. Плиса, Д. Полозенко, В. Столяров, В. Тропіна, Б. Сташков, О. Мачульська, В. Шайхатдінов та інші.

Деякі вчені та спеціалісти визначають і незакінчене інституціональне оформлення соціального страхування, для якого характерними залишаються колишні соціалістичні риси державної соціальної допомоги.

Поміж цим, сутність соціального страхування та соціальної допомоги принципово різняться. Соціальне страхування в класичному зрозумінні – це система послаблення соціального ризику від відомої безпеки, яка фінансується спільно учасниками процесу суспільного виробництва. Соціальна допомога – це діяльність державних органів по усуненню загрози зниження рівня життя будь-якої категорії населення більш ніж це визначено суспільством в якості мінімально припустимого, шляхом надання грошової або натурально-речової допомоги. В умовах ринкової економіки допомога незаможнім відіграє самостійну роль і цей напрям соціальної діяльності повинен існувати паралельно з соціальним страхуванням [2].

Зокрема, вважається, що в узагальненому розумінні, система соціального страхування розв’язує два важливих соціально-економічних завдання, а саме:

1) збереження та повне відновлення працездатності активної частини населення країни;

2) гарантоване матеріальне забезпечення громадян, які втратили працездатність у зв’язку з виходом на пенсію чи не мали її в працездатному віці з тих чи інших причин [3].

З 2011р. проводяться відповідні заходи щодо формування системи внесків на державне пенсійне страхування та загальнообов’язкове державне соціальне страхування, які не входять до складу податкової системи, але суттєво впливають на загальний рівень податкового коефіцієнта, податкове навантаження на працю й масштаби заробітної плати, що в свою чергу впливає на обсяг надходжень податку з доходів фізичних осіб в місцеві бюджети.

Реформування системи внесків на державне пенсійне страхування та загальнообов’язкове соціальне страхування полягає в тому, що запроваджено єдиний соціальний внесок, який утримується із зарплати найманих працівників і нараховується на фонд оплати праці та сплачується роботодавцями [1].

До найважливіших системних перешкод на шляху формування соціального страхування в Україні спеціалісти відносять:

– відсутність національної доктрини формування інститутів соціального страхування, можливості розвитку яких були б науково обґрунтовані та органічно пов’язані з системами заробітної плати та податковими системами, станом та політикою на ринку праці, демографічним положенням у теперішнім та його прогнозним положенням у майбутньому;

– збереження правового закріплення власності коштів обов’язкового соціального страхування за державою, що деформує правовідносини у цій сфері, позбавляє працівників та членів їх родин законного, юридично закріпленого права на цій ключовий ресурс їхнього соціального захисту, знижує їх статус, що перетворює власників зазначених коштів в тих, що отримують допомогу [3].

У зв’язку із змінами законодавчих матеріалів, фонд соціального страхування, який фінансує соціальні заходи, не контролює сплату внесків страхувальниками, а значить відсутня можливість взаємозарахування виплат соціальних допомог. Новий механізм фінансування виплат складається з таких етапів:

- роботодавець самостійно визначає суму допомоги, що підлягає виплаті за рахунок коштів фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- про розраховану суму страхувальник повідомляє до робочих органів фонду;

- заявлена сума надходить на окремий (спеціальний) рахунок роботодавця;

- роботодавець видає отримані кошти застрахованим особам, а залишок повертається [1].

Таким чином, діюча в Україні система соціального захисту ще недостатньо використовує потенціал інституту обов’язкового соціального страхування. На цей час можна говорити про окремі елементи соціального страхування, для яких у значної мірі характерно використання принципів соціального захисту та соціальної допомоги.

Загалом, механізм соціального страхування спрацьовує ефективно за умови функціонування його складових, за допомогою яких держава забезпечує соціальний захист населення.

З метою покращення системи соціального страхування необхідно удосконалити механізм розподілу єдиного соціального внеску та ефективно управляти системою соціального страхування у відповідності з діючою нормативною базою і наявними фінансовими ресурсами.

Література

1. Ковалевич Д.А. Єдиний соціальний внесок в системі соціального страхування / Д.А. Ковалевич // Сталий розвиток економіки. – 2011. – №5. – С.25-27.

2. Карамишева Л.Є. Соціальне страхування як складова соціальної політики / Л.Є. Карамишева // Людина і політика. – 2010. – №8. – С.221-229.

3. Круглов О.М. Функції соціального страхування України в умовах подолання негативних наслідків світової фінансової кризи: теоретичний аспект / О.М. Круглов // Форум права. – 2011. – №2. – С.463-467.