Шайда О. Є., Смола О. І. «дослідження впливу зовнішньо-торговельної політики китаю на світову економіку»

 

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЗОВНІШНЬО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ КИТАЮ НА СВІТОВУ ЕКОНОМІКУ

 

У статті розглянуто теоретичні моделі дослідження зовнішньо-торговельної політики держави. Здійснено аналіз впливу зовнішньо-торговельної політики Китаю на світову економіку.  Встановлено, які чинники визначають позиції Китаю в системі міжнародних економічних відносин.

Ключові слова: співпраця, партнерство, торгівля, торговельна політика.

Вступ. Економісти і автори редакційних статей найчастіше представляють ситуацію в Китаї як ще один приклад бурхливого розвитку економічної системи, ставлячи його в один ряд з розвитком економіки Японії та азійських «тигрів» (Південної Кореї, Сінгапуру, Тайваню та Гонконгу). У цьому є своя логіка, але все ж підйом китайської економіки має багато спільного з картиною, яка спостерігалася століття тому в США.                                                           Процеси, що відбуваються в економіці Китаю, протягом кількох останніх десятиліть привертають до себе увагу фахівців і широкої світової громадськості. Досягнення, демонстровані китайським народом в перебудові країни, не можуть нікого залишити байдужими. А декого вони навіть лякають. Так, газета «Financial times» ще в 2004 році писала: «Ми все ще боїмося Китаю. Зрозуміло, що він представляє не таку небезпеку, як раніше. Зараз Китай небезпечний як конкурент, що має дешеву робочу силу і позбавляє нас робочих місць і частки ринків...[9] В очах занадто багатьох Китай залишається загрозою. Однак і недруги Китаю змушені визнавати, що зміни, що відбуваються в цій країні, вражаючі. 

Постановка завдання. Метою даної роботи є вивчення теорій міжнародної торгівлі, визначення чинників розвитку Китаю та його вплив на інші держави.

Результати. У сучасному глобальному світі жодна країна не може існувати відокремлено від інших та самостійно забезпечувати свої національні інтереси. Як наслідок, виникає об'єктивна необхідність у стратегічному партнерстві та регіональних об'єднаннях. Торговельна політика держав забезпечує економічне зростання економіки і визначає міжнародну співпрацю з іншими країнами, партнерами. Багато науковців та економістів досліджували доцільність вибору торговельної політики для держав, теорії та моделі міжнародної торгівлі. Серед них: Д. Рікардо[6], А. Сміт, Р. Пребіш, Г. Мюрдаль, Г. Зінгер, А. Льюіс[4], Ф. Ліст[8], М. Корден[3], Дж. Міль.

Будь-яка торговельна політика ґрунтується на класичних, неокласичних і похідних від них теоріях міжнародної торгівлі, центральним питанням яких є вибір торговельної політики для забезпечення економічного зростання та добробуту нації. Основними є два теоретичні підходи – вільна торгівля (свобода торгівлі, фритредерство) і протекціонізм (режим найбільшого сприяння).

Суть першого підходу полягає в тому, що формування зовнішнього сектора економіки повинно відбуватися з урахуванням висновків моделей Сміта (теорія абсолютних переваг) і Рікардо (теорія відносних, або порівняльних, переваг) і зводиться до заходів максимальної лібералізації зовнішньої торгівлі. Можливості зовнішньоекономічної політики, яка спирається на ці моделі, ґрунтуються на високому рівні економічного розвитку країни та її конкурентоспроможності на світових ринках. Держава не повинна втручатися у свободу торгівлі, яка слугує основою всього сучасного господарського життя і є загальним та непорушним правом.

Класичні теорії міжнародної торгівлі, відповідаючи на питання вибору теоретичної концепції зовнішньоторговельної політики, однозначно надають перевагу вільній торгівлі. Так, Д.Рікардо підкреслював, що система вільної торгівлі поєднує вигоди кожного з вигодами всієї нації, стимулює промисловість, збільшує загальну кількість продукту, поширює загальний добробут, пов’язує цивілізовані нації в одну всесвітню спільноту [6, с. 116]. Цієї думки притримуються і представники сучасних теорій фритредерства [4; 122]. Проте у практиці реалізації зовнішньо-торговельних зв'язків є небагато прикладів того, як країни розбудовують свою торговельну політику, спираючись виключно на такий підхід.

Головним аргументом на користь політики протекціонізму як для країн розвинених, так і для країн, що розвиваються, є теза про наявність дисфункцій у механізмі внутрішнього національного ринкового регулювання. Кож­ний з ринків (ринок праці, капіталу, товарів тощо) має певні «дефекти», які, з од­ного боку, послаблюють його конкурентоспроможність до оптимального поділу й розміщення праці, капіталу, до організації ефективного товаро­об­мі­ну, а з іншого, загалом, перешкоджають ринковому механізму у сприянні швидкому розвитку певної галузі економіки. Прихильники цього аргумента (Р. Пребіш, Г. Мюрдаль, Г. Зінгер, А. Льюіс) виокремлюють дві основні форми дисфункції ринку, що визначально впливають на міжнародні трансакції: недосконалість ринків капіталу (типове явище для «молодих» країн) і недосконалість власності. Саме вони й зумовлюють необхідність застосування протекціоністських заходів.

Недосконалість ринків капіталу виявляється в тому, що країна не має достатньої мережі фінансових інститутів, які можуть залучати заощадження з традиційних галузей економіки до нових. В результаті нестача капіталу стримує розвиток останніх і гальмує структурні зміни в економіці країни. Розвиток фінансових ринків вимагає для своєї реалізації значного часу, а тому політика протекціонізму, спрямована на підтримку галузей, що формуються, може розцінюватися як обґрунтована і економічно виправдана. Можливість усунення недоліків ринків капіталу політикою протекціонізму свідчить про те, що країна водночас є суб’єктом структурної політики, тобто вона вирішує питання розвитку національного господарства комплексно – активна зовнішньоекономічна політика містить і завдання реструктуризації економіки даної країни.

Інший недолік ринкового регулювання – недосконалість власності – означає, що галузь, щодо якої протекціоністські дії країни розглядаються як необхідні й життєво важливі, створює суспільні вигоди, за які не отримує винагороди. Найчастіше ситуація такої ринкової недосконалості виникає в піонерних галузях, які зазнають «стартових» витрат, пов'язаних з пристосуванням технології до місцевих умов або з відкриттям нових ринків збуту. Беручи на себе витрати, наприклад, щодо впровадження нових технологій або відкриття нових ринків, вони не можуть установити права власності на ринки. Кращим рішенням могло б бути надання молодим компаніям відповідної компенсації, але оскільки це не завжди можливо, то достатньо ефективним за­собом підтримки галузей-піонерів визнано політику протекціонізму.

Прихильники вільної торгівлі, критикуючи протекціонізм, стверджували, що він шкідливий для національної економіки, оскільки знищує конкуренцію, обмежує задоволення потреб споживачів, призводить до зростання цін. Свобода торгівлі ж, навпаки, сприяє економічному розвитку країни і міжнародної економіки загалом, дає змогу повністю використати потенціал кожної країни для створення національного багатства, стимулює конкурентоспроможність продукції, обмежує монополізм, розширює коло споживчих товарів і послуг.

Другий підхід, що спирається на неокласичні принципи, враховує специфічні економічні характеристики країн-учасниць торговельних відносин, що дає змогу вповні скористатися рекомендаціями вище згаданих теорій. У цих випадках державне втручан­ня у зовнішньоторговельні відносини допускає­ть­ся з метою створення економічних умов, які сприяють отриманню резуль­та­тів, що відповідають моделям Сміта та Рікардо. Зокрема, на цій теоретичній основі ґрунтуються нині аргументи на користь мита з позиції поліпшення умов торгівлі. В результаті значно зросла роль контактної і бар’єрної функцій митного регулювання при організації зовнішньо­торговельного обміну, що сприяє значному збільшенню кількості суб’єктів митних відносин, які пред­став­ляють, з одного боку, всі країни світу, що провадять зовнішньо­тор­говельну діяльність та виробляють принципи і цілі зовнішньо­тор­го­вельної політики, а з іншого, – сукупність приватних осіб, підприємств, організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності і взаємодіють безпосередньо з митними органами [2, с. 43].

Аналізуючи  розвиток  китайської економіки, більшість експертів вважають, що її досягнення стали можливі завдяки, перш за все стабільності і планомірного розвитку країни, вмілої інвестиційної політики Пекіна. При цьому на перше місце вони виводять верховенство авторитарного режиму. Як відомо, економічні реформи в країні підривають життя мільйонів людей і тому часто непопулярні. І якщо б Китай був демократичною державою, то там, ймовірно, виник б рух опозиційних реформ. Але країною править авторитарний режим, і ця обставина дозволяє йому швидко здійснювати радикальні зміни і добиватися приголомшливих результатів.  

Звичайно ж, варто розглянути думку такої впливової і відомої людини як Збігнєв Бжезінський. Він висунув концепцію «великої двійки», в рамках якої у США немає іншого потужного потенційного союзника, ніж Китай. І ці дві країни повинні розділити сфери впливу в світі і будувати новий розподіл сил на основі взаємодії між собою. Бжезінський засновував свою концепцію, виходячи з концепції Китаю «мирного піднесення», в якій говориться, що «Китай переходить до пропаганди гармонійного суспільства та сталого розвитку, створює образ сильної миролюбної країни, готової ділитися своїм процвітанням з іншими». Але наскільки можна судити, ця концепція є пропагандою, яка спрямована на заспокоєння світу. І Китаю неминуче доведеться розширювати свою експансію, щоб не те що розвиватися, а підтримувати існуючий рівень розвитку. Але Китай є, начебто, самостійною державою і проводить жорстку внутрішню політику (найменші заколоти жорстко придушує), активно здійснює свою економічну експансію в світі, вирішує проблему Тайваню, веде суперництво з Індією, підпорядковує своєму впливу Росію, Африку, на рівних веде діалог з США. Китай інтенсивно, крім економічної і політичної, проводить політику у фінансовій сфері, наприклад, він домігся розширення квот у Світовому Банку та у МВФ для країн, що розвиваються, до яких він відносить себе одним з перших.                

Висновки. На підставі аналізу основних класичних, неокласичних та похідних від них теорій міжнародної торгівлі можна виокремити три принципові підходи до роз­вит­ку зовнішньоторговельної політики, які відповідають різним рівням інтегра­ційних процесів: 1) використання зовнішньої торгівлі як інструменту лікві­да­ції деформацій національного внутрішнього ринку та розширення межі попи­ту і пропозиції; 2) формування оптимального набору абсолютних і порівня­льних переваг стає предметом спільної політики; 3) взаємодія економік окремих країн замінюється процесом формування регіональної економіки. За таких умов торговельні обмеження використовуються як засіб впливу на умови формування конкурентних переваг торговельних партнерів.

Ми є свідками безперервної та стрімкого становлення майбутньої світової держави, що володіє величезними ресурсами, амбітними запитами, сильними ринковими позиціями і всіма фінансовими та технологічними засобами, добре розвиненою діаспорою, якій притаманна економічна кмітливість. Розвинений Китай буде виявляти потужний вплив як на розвинені, так і на країни, що розвиваються, змушуючи їх розробляти  відповідні  стратегії та дії у відповідь. «Порушення», спровоковані підйомом економіки Китаю, носять не тимчасовий і циклічний характер, а являють собою фундаментальну реструктуризацію глобальної бізнес-системи і продуману перестановку головних сил. Формується нове ділове середовище, з новими нормами конкуренції у сфері бізнесу, іншими умовами зайнятості.

        


                    Література:

1.       Доусон Л.Р. Комерційна дипломатія: торговельна політика і право: [посібник] / Л.Р.Доусон, М.З.Мальський, Е. ван Дузер, М.Микієвич, Р.Я.Москалик, Р.Чайту та ін. – Л.: Астролябія, 2006. – 704 с.

2.       Єгоров О.Б. Митна економіка (Україна – СОТ – ЄС): [посібник] / О.Б.Єгоров. – Одеса: ПЛАСКЕ ЗАТ, 2005. – 226 с.

3.       Корден М. Торговая політика и экономическое благосостояние / М.Корден [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.seinstitute.ru/Files/Veh6-39_Corden.pdf.

4.       Портер М.Э. Международная конкуренция / М.Э.Портер. – М.: Международные отношения, 1993. – 845 с.

5.       Регіональні суспільні системи / Відп. ред. Л.К.Семів. – Львів: ІРД НАН України, 2007. – 496 с.

6.       Рокоча В.В. Міжнародна економіка: у 2 кн. [посібник] / В.В.Рокоча. – Кн.1. – К.: Таксон, 2000. – 320 с.

7.       Сакс Дж. Економіка перехідного періоду. Уроки для України / Джері Сакс, Олександр Пивоварський. – К.: Основи, 1996. – 345 с.

8.      Словник сучасної економіки Макміллана / [Під ред. Д.В.Пірс]. – К.: АртЕк, 2000. – 640 с.

9. Перспективы социально-экономического развития Китая. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.rodon.org/polit-090112104532