Економічні науки/16.Макроэкономика

Студентка Красовська Є.В.

Науковий керівник : : к.е.н., доцент Колосова Ю.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган - Барановського, Україна

РЕАЛІЇ ТА ПРОБЛЕМИ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

На сучасному етапі розвитку з метою створення сприятливих умов для дрібного та середнього бізнесу з боку держави доцільно запровадити ряд заходів на шляху усунення перешкод для підприємництва. Однім з найгостріших питань є проблема монополії.

Проблема вдосконалення антимонопольного законодавства сьогодні є безперечно актуальною, оскільки щодо його порушення постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.

В сучасних умовах підприємства-порушники знаходять щоразу нові шляхи, щоб зробити свої антиконкурентні дії або монопольне становище законними.

Державна політика щодо обмеження монополізму та розвитку конкуренції є невід`ємною складовою внутрішньої економічної та соціальної політики держави. До найважливіших завдань держави, перш за все, належить врівноваження тенденції до монополізації механізмами конкуренції, а також цілеспрямоване сприяння з боку державних органів розвитку конкурентних засад в економіці.

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб’єктів господарської діяльності, а також сприяння розвитку конкуренції. В сучасних умовах одним із найголовніших механізмів забезпечення успіху ринкової трансформації економіки та реалізації цілей і завдань сучасної конкурентної політики має бути реформування антимонопольної політики держави.

Реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним становищем. В Україні єдиною монопольною службою держави є Антимонопольний комітет України.

Основним змістом сучасного етапу реалізації антимонопольної політики в Україні є захист вже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Таке становище призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольного законодавства - в конкурентне законодавство. Цей процес пердбачає систему заходів держави щодо:

1) створення та розвитку конкурентного середовища;

2) регулювання конкурентних відносин і конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції;

3) боротьби з негативними наслідками монополізму;

4) захисту законних інтересів підприємців і споживачів;

5) , сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин;

6) створення конкурентоспроможного вітчизняного виробництва.

В Україні на сьогодні створено законодавчу базу й органiзацiйні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки та розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

Але в законодавстві України існує дуже багато прогалин і недоліків, які можна було б усунути, просто проаналізувавши джерела антимонопольного законодавства інших країн. Однією з таких прогалин є майже нерозвинуте законодавство щодо монополій у міжнародній торгівлі. Тобто антимонопольне законодавство розвинутих країн світу поширюється на компанії самої країни та іноземні компанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний у недалекому майбутньому вплив на комерцію цієї країни.

Антиконкурентна дія територіально може відбуватися як у певній країні, так і за її межами. Якщо така дія відповідного ринку не стосується, то, як правило, жодних дій стосовно такого порушника не застосовується. Це мотивується тим, що інші країни мають свої антимонопольні органи, які зобов'язані за цим стежити.

Важливою проблемою у сфері антимонопольно-конкурентної політики України є недосконалість системи державного управління в цілому, зокрема:

- підвищення ефективності антимонопольно-конкурентного регулювання може бути досягнуте лише при скороченні масштабів тіньової економіки та корупції;

- зменшенні кількості державних органів регулювання й контролю за діяльністю монополій;

- одночасному підвищенні їх відповідальності за прийняті рішення;

- чіткому розподілі функцій між різними контролюючими структурами;

- узгодження вітчизняної законодавчої бази у відповідності з нормами міжнародного права тощо.

Реалії сьогодення вимагають зваженого, "розумного" підходу до вирішення проблеми антимонопольного регулювання, яке повинне грунтуватися на принципах пошуку розумного компромісу між забезпеченням умов для розвитку конкуренції за рахунок зниження бар'єрів для входу на ринок і державним втручанням. Інакше кажучи, концепція антимонопольно-конкурентної політики в Україні покликана забезпечити відхід від позиції "регулювання заради регулювання" і бути спрямованою на "регулювання заради розвитку і процвітання економіки". Це питання має стати предметом подальших досліджень спеціалістів у сфері конкурентної політики.

Таким чином, поглиблення економічних перетворень й активізація інтеграційних процесів загострюють питання щодо реалізації державної антимонопольної політики стосовно захисту суб'єктів господарювання та споживачів від недобросовісної конкуренції, зловживань монопольним становищем на ринку, антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, органів державної влади і органів місцевого самоврядування та, відповідно, потребує вдосконалення механізму здійснення державного контролю у сфері захисту економічної конкуренції та забезпечення захисту конкурентних відносин в Україні.