Литовченко О.Ю., Попов В. М.

Харківський національний економічний університет, Україна

Методичний підхід до формування оптимального кредитного портфеля банківської установи

Становлення конкурентоздатної економіки України в сучасних умовах неможливо без забезпечення високого рівня стійкості банківської системи, яке сприяє прискоренню руху кредитних ресурсів, стимулюванню інноваційно-інвестиційної діяльності, задоволенню фінансових потреб населення. У той же час, в умовах негативного впливу фінансово-економічної кризи на діяльність вітчизняних банків, привертає увагу тенденція погіршення якості кредитного портфелю, що призводить до збитковості банківських установ. Тому особливо актуальним є вирішення питань, пов’язаних з підвищенням ефективності їх кредитної діяльності шляхом формування оптимального кредитного портфеля.

Оцінювання ефективності кредитної діяльності банку має важливе значення в системі прийняття управлінських рішень. Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють значну роль у процесі формування кредитного портфеля.

У фаховій літературі зауважується, що у вітчизняній практиці методика оцінки ефективності кредитної діяльності ще не набула поширення, що зумовлено браком інформаційного забезпечення для оцінки рівня ризику та вибором адекватної безризикової ставки.

Дослідженню теоретико-методологічних основ банківського кредитування, якості кредитного портфелю, проблемам захисту банків від кредитних ризиків та підвищення ефективності кредитної діяльності банку присвячені наукові праці таких науковців, як: М.Білик, В.Вітлінський, О.Вовчак, О.Заруба, О.Лаврушин, А.Мороз, Л.Примостка, П.Роуз, Дж.Сінкі, Л.Симановський, Дж.Стігліц та інші. Проте досі невирішеною частиною проблеми залишається недостатня розробка питань підвищення ефективності кредитного портфелю та обґрунтування відповідного інструментарію.

Кредитний портфель – це економічно обґрунтована і структурована сукупність кредитних угод і кредитних зобов’язань, яка є результатом цілеспрямованих управлінських рішень, прийнятих відповідно до вимог кредитної політики банку та органів банківського нагляду, відповідає цілям і вимогам банку по прибутковості, ризику, ступеню ліквідності та напрямкам кредитування з метою одержання доходу.

Формування кредитного портфеля є одним з основоположних моментів в діяльності банку, що дозволяє чіткіше виробити тактику і стратегію розвитку комерційного банку, його можливості кредитування клієнтів і розвитку ділової активності на ринку. Від структури і якості кредитного портфеля в значній мірі залежить стійкість банку, його репутація, фінансові результати.

Двома найважливішими проблемами кредитної діяльності банку є рівень кредитного ризику і рівень захищеності кредитного портфеля від можливих втрат. Ефективність управління кредитним портфелем банку визначається за співвідношенням між такими параметрами, як рівень дохідності та величина кредитного ризику портфеля [3].

Оптимальний, якісний кредитний портфель впливає на ліквідність банку та його надійність. Надійність банку важлива для акціонерів, підприємств, населення, які є вкладниками і користуються послугами банку. Фінансова нерівновага банків знижує загальну довіру до кредитної системі держави, а це відчувається і в інших секторах економіки.

Слід зазначити, що у фаховій літературі часто зустрічаються поняття оптимального та збалансованого кредитного портфеля. Оптимальний кредитний портфель найбільш точно відповідає за складом і структурою кредитної та маркетинговій політиці банку і його планом стратегічного розвитку. Збалансований кредитний портфель - це портфель банківських кредитів, який за своєю структурою і фінансовими характеристиками знаходиться у рівноважному положенні щодо вирішення дилеми "ризик-прибутковість". Оптимальний портфель не завжди збігається зі збалансованим: на певних етапах своєї діяльності банк може на шкоду збалансованості кредитного портфеля здійснювати видачу кредитів з меншою прибутковістю і з великим ризиком.

Ризик кредитного портфеля найадекватніше оцінюється через розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку, тобто частини резерву, розрахованої за кредитами категорій: під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. Фактично цей показник відображає суму коштів, які з високою ймовірністю банк недоотримає. Інформаційною базою таких розрахунків служать дані аналітичного обліку. Інша частина резерву — під стандартну заборгованість та нестандартну заборгованість за іншими операціями, що підлягають резервуванню (крім кредитних) — не відображає ризик кредитного портфеля, тому може спотворити результати аналізу його ефективності. Оскільки резерв під стандартну заборгованість за кредитними операціями створюється за всіма без винятку кредитними операціями, навіть найбільш надійними, то він не свідчить про підвищений ризик банку, а є своєрідним «перестрахуванням». Проведення діагностики кредитної діяльності банку за наведеними показниками дає можливість встановити кількісні параметри як рівня кредитного ризику здійснюваних ним кредитних операцій так і рівня захищеності кредитного портфеля від можливих втрат.

Показник ризику кредитного портфеля банку знаходять як відношення розрахункового значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку до вартості всього кредитного портфеля у відсотках (IR).

У фаховій літературі з банківського менеджменту обґрунтовано декілька коефіцієнтів ефективності управління портфелями активів, які використовуються для прийняття управлінських рішень в процесі формування ефективних портфелів. У загальному випадку коефіцієнт ефективності управління портфелем є відношенням різниці між дохідністю портфеля (реальною або очікуваною) та ставкою без ризику до показника, який відображає ризик портфеля. Це коефіцієнти Шарпа, Трейнора, коефіцієнт відносної дюрації, котрі загалом мають однакову структуру, але відрізняються за способами вимірювання ризикованості портфеля.

За економічним змістом перевищення дохідності портфеля над ставкою без ризику є премією, яку отримує його власник за ризик, котрий він взяв на себе, придбавши певні активи в процесі формування свого портфеля. При цьому слід звернути увагу, що в коефіцієнтах ефективності, обґрунтованих у портфельній теорії, береться до уваги інвестиційний ризик (імовірність недоодержання доходів за портфельними активами). У процесі управління кредитним портфелем банку пріоритетне значення має кредитний ризик. Тож показники, які заведено застосовувати в прийомах портфельного аналізу, для оцінки ефективності кредитної діяльності використовувати без змін не коректно.

Оскільки кредитні операції по суті є різновидом інвестиційної діяльності, то, спираючись на обґрунтовані у портфельній теорії коефіцієнти ефективності, введемо аналогічний показник, який враховує не інвестиційний, а кредитний ризик. Таким показником, що дає найбільш повну характеристику кредитної діяльності є комплексний показник (коефіцієнт) ефективності управління кредитним портфелем банку (kC), що враховує найважливіші фактори, які пов’язані з ризиками [3].

Коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем банку визначається як відношення різниці між середньою доходністю кредитного портфелю та процентною ставкою без ризику на показник ризику кредитного портфелю. При цьому беззризикова кредитна ставка характеризує рівень дохідності портфеля, сформованого наданням кредитів тільки першокласним позичальникам із рейтингом, наприклад, ААА за системою Standard&Poors. Зауважимо, що назва «ставка без ризику» є досить умовною й означає не цілковиту відсутність ризику, а лише його мінімальний (найнижчий із усіх можливих варіантів) рівень. Як правило, така ставка дорівнює базовій ставці, яка діє на даному кредитному ринку (LIBOR, prime-rate, ставка рефінансування, ставка за цінними паперами уряду), хоча в окремих випадках може й відрізнятися від неї.

Коли кредит надано позичальнику, з яким пов’язується певний ризик, то кредитна ставка перевищує базову на величину кредитного спреду, котрий відображає рівень ризику клієнта. Величина кредитного спреду залежить від умов конкретного ринку та загальної економічної ситуації. Наприклад, на міжнародних ринках для позичальників з рейтингом ВВ кредитна ставка перевищує базову на 1,5—2 %, з рейтингом В — на 5 %, а для клієнтів з найнижчим рейтингом ССС кредитний спред може досягати 6—12 %.

Таким чином, надавши кредити позичальникам з рейтингом, нижчим за ААА, банк має змогу сформувати кредитний портфель з дохідністю r, яка буде відрізнятися від безризикової ставки. Тоді коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем покаже величину додаткових доходів понад рівень дохідності безризикового кредитного портфеля, котру одержить банк в розрахунку на одиницю прийнятого кредитного ризику. Вище значення коефіцієнта означає ефективніше управління кредитним портфелем комерційного банку і розцінюється як більш привабливе.

Найбільші ускладнення у вітчизняній дійсності у процесі практичного застосування коефіцієнта ефективності викликає адекватне визначення безризикової ставки. Зниження коефіцієнту управління кредитним портфелем викликає необхідність прийняття відповідних управлінських заходів та розробки шляхів підвищення ефективності кредитної політики банківської установи. Насамперед фінансовому менеджменту банку необхідно організувати систему постійного моніторингу за кредитним ризиком та ефективністю управління кредитною діяльністю. В процесі управлінської діяльності коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем може бути використаний банком і для перспективного і для ретроспективного аналізу. При цьому перспективний аналіз слід проводити ще на стадії формування кредитного портфеля, що дозволятиме порівняти ефективність різних варіантів розміщення ресурсів. Крім того, цей підхід можна використати для формування портфеля заданої якості. Для цього слід встановити внутрішній ліміт ефективності кредитних операцій — граничний рівень, нижче за який видача кредиту визнаватиметься за недоцільну. У результаті буде сформовано оптимальний з погляду співвідношення доходу та ризику кредитний портфель. Таким чином, на основі проведення власних досліджень і створення інформаційних систем, банк матиме безсумнівні переваги, оскільки освоїть техніку та методику комплексного дослідження ринку, а це дозволить йому зайняти достатньо міцні позиції порівняно з конкурентами.

Література:

1. Гаряга Л.О. Моніторинг кредитного ризику банку з використанням інтегрального показника // Л.О. Гаряга, О.С. Білашенко. - [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/.../Contents.html

2. Примостка Л.О. Управління дохідністю кредитного портфеля та методи ціноутворення за кредитами / Л.О. Примостка - [Електронний ресурс] – Режим доступу: www. sesia.org.ua/book/92/6374.html

3. Герасимович А.М Система показників, що визначають ефективність управління кредитним портфелем банку // А.М. Герасимович, І.А. Герасимович, Н.А. Морозова-Герасимович // Вісник ЖДТУ, № 3 (53), 2010.

4. Гаряга Л.О. Моніторинг кредитного ризику: основні складові елементи // Л.О. Гаряга. - [Електронний ресурс] – Режим доступу: www. dspace.uabs.edu.ua/.../probl_pers_tezy_%2.