Економічні науки/Зовнішньоекономічна діяльність

Борячук К.В, Савченюк О.М.

Науковий керівник: ст.викл. Римарева Л.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

КІЛЬКІСНІ ОБМЕЖЕННЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ НЕТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Сьогодні в світі накопичений багатий досвід захисту внутрішніх товарних ринків і національних товаровиробників від недобросовісної зовнішньої конкуренції, а також доступу до зовнішніх ринків. В зв’язку з лібералізацією міжнародної торгівлі в рамках Світової організації торгівлі (СОТ) відбувся перехід від застосування митно-тарифного до переважно нетарифного регулювання.

Метою дослідження є вивчення кількісних обмежень як елемента нетарифного регулювання.

Останнім часом зросла кількість досліджень методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Необхідно виділити дослідження таких зарубіжних вчених, як: Е. Авдокушина, О. Воронкової, А. Кирєєва, Р. Дронова, Г. Мокрова, С. Фомишина, В. Рибалкіна та інших.

Нетарифні заходи застосовуються державою у випадках:

1) різкого погіршення платіжного балансу країни, якщо від’ємне

сальдо його перевищує 25% від загальної суми валютних зобов’язань країни;

2) як джерело поповнення державного бюджету країни;

3) досягнення максимального рівня зовнішньої заборгованості,

встановленого урядом країни (понад 50% валового внутрішнього продукту);

4) значного порушення рівноваги з певних груп товарів на

національному ринку;

5) необхідності забезпечення певних пропорцій між імпортною

експортною сировиною у виробництві;

6) великої різниці між цінами на національному та світовому

ринках;

7) необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні

дії інших держав;

8) порушення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності правових

норм даної діяльності, що встановлено законодавством країни;

9) укладення міжнародних угод щодо добровільного обмеження експорту чи імпорту[1, с.17].

Як правило, держави використовують кількісні групи інструментів обмеження зовнішньої торгівлі.

Рис. 1. Схема основних груп нетарифних обмежень в системі міжнародної торгівлі

Кількісні обмеження – це адміністративна форма регулювання, що передбачає встановлення максимального обсягу товару певної номенклатури, який дозволений для експорту чи імпорту протягом визначеного часу (наприклад року або кварталу).

Кількісні обмеження можуть використовуватися як автономно урядом окремої держави, так і на основі міжурядових рішень державних угруповань.
Кількісні обмеження охоплюють практично 50% продовольчих товарів, 50% палива і близько 100% текстильних виробів, які імпортуються промислово розвинутими країнами. Наприклад, Німеччина встановлює квоти на імпорт вугілля, Франція – на нафту і нафтопродукти, Австрія – на вино і м’ясні консерви, Фінляндія на олію, нафту і нафтопродукти. Глобальне квотування імпорту використовують США, Канада, Мексика, Індія, Південна Корея. Одночасно США і країни ЄС за допомогою “добровільного” обмеження експорту регулюють поставки продукції текстильної, швейної, взуттєвої груп товарів, чорної металургії, верстатів, побутової електроніки й автомобілів із менш розвинутих країн.

Кількісні обмеження за характером впливу на товарообіг принципово відрізняються від мит, податків та інших заходів протекціонізму, що обмежують ввезення товарів через механізм цін. Підвищення митних платежів призводить до підвищення цін на імпортні товари, знижується їхня конкурентоспроможність на даному ринку і таким чином скорочуються обсяги ввезення[3, с.25]. Кількісні обмеження, навпаки, завжди є формою державного регулювання умов виходу підприємств на зовнішній ринок.

Кількісні обмеження включають:

- ембарго;

- квотування (контингентування);

- ліцензування;

- добровільне обмеження експорту (voluntary export restraints).

Ембарго – це заборона імпорту або експорту. Це вимушені заходи, визнані міжнародною практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі.

Відкрита форма – це повна заборона торгівлі (застосовується не тільки на основі рішення держави-імпортера, а й на основі рішень, узгоджених на міжнародному рівні, зазвичай у рамках ООН). Незважаючи на те, що ембарго, як правило, вводиться з політичних міркувань, наслідки, за суттю, є економічними. Приклад ембарго: заборона арабськими країнами імпорту продуктів харчування з Данії.

До заборон закритої форми належать обмеження щодо заходу іноземних суден у внутрішні води або щодо продажу окремих товарів у роздрібній мережі країни. Наприклад, у США законодавство про торговий флот вимагає, щоб усі перевезення у прибережній внутрішній торгівлі здійснювались суднами, побудованими у США[2, с.15].

Найбільш поширеною формою нетарифного регулювання є квоти або контингенти. Ці два поняття мають практично одне й те саме значення з тією різницею, що поняття контингенту використовується для позначення квот сезонного характеру.

Рис. 2. Схема змісту понятійної категорії «квота» та її види в контексті Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»

Квотування являє собою обмеження ввезення іноземних (вивезення національних) товарів, яке визначається кількістю, обсягом чи сумою на певний період.

За напрямком дії квоти поділяють на експортні та імпортні. Експортні квоти використовуються країною для запобігання вивезення дефіцитних для даної країни товарів. Імпортні квоти вводяться для захисту національного виробника, досягнення збалансованості платіжного балансу, регулювання попиту й пропозиції на національному ринку, а також як захід проти дискримінаційних дій інших держав.

Іншим видом кількісних обмежень є ліцензування. Під ліцензією розуміють систему дозволів, які видаються державними органами на експорт чи на імпорт товарів у встановленій кількості за певний проміжок часу.

Рис. 3. Схема основних напрямків ліцензування експорту (імпорту) товару в Україні

Ліцензування може бути складовою процесу квотування (у даному контексті його економічний зміст збігається з квотуванням) або самостійним інструментом державного регулювання. У першому випадку ліцензія є тільки документом, який підтверджує право вивозу або ввезення товару в рамках певної квоти; в іншому – він має ряд конкретних форм. У даній ситуації ліцензії поділяються на:

- відкриті (індивідуальні) – дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного часу але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

- разові (індивідуальні) – разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктам ЗЕД на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції;

- генеральні – відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певного виду товару (або з певною країною чи групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару.

Ліцензуванню підлягають:

1) угоди щодо продукції, робіт та послуг, які включені до переліку товарів державного призначення;

2) угоди на експорт чи імпорт залежно від країни;
3) продукція підприємств, які припускаються недобросовісної конкуренції чи наносять своїми діями збитки державі.

Добровільне обмеження експорту застосовується, як правило, під політичним тиском уряду, або керівництва угруповання країн, куди імпортується товар, які можуть застосовувати односторонні обмежувальні заходи на імпорт у випадку відмови на добровільне обмеження експорту, який наносить збитки її місцевим виробникам[4, с.141].

Добровільне обмеження експорту – це кількісне обмеження експорту, що грунтується на зобов’язанні одного з торговельних партнерів обмежити або не збільшувати обсяг експорту, пийнятий у рамках офіційної міжурядової або неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару.

Слід зауважити, що даний інструмент зовнішньоторговельної політики досить часто використовується економічно розвинутими країнами стосовно своїх конкурентів.

У різні роки, на різні терміни і в різних обсягах Японія була змушена встановити добровільне обмеження свого експорту легкових автомобілів (до США), самоскидів (до ЄС), верстатів (до США та ЄС), напівпровідників і тканин (до США), тканин з поліестеру (до Канади), тканин з синтетичного волокна і бавовняних тканин (до ЄС), металевого посуду і столових приборів (до багатьох країн світу), гончарних виробів (до США, Велику Британію і Канаду). Країни ЄС добровільно обмежують свій експорт труб і тюбінгів до Сполучених Штатів Америки[5, с.30].

Отже, в Україні було створено систему державного контролю на чолі з Кабінетом міністрів України та Міністерством економіки України та з питань європейської інтеграції за здійсненням зовнішньоекономічних операцій з метою формування раціональної структури експорту та імпорту окремих видів товарів. На сьогоднішній день Україною продовжується робота по забезпеченню застосування нетарифних обмежень імпорту й експорту відповідно до норм ВТО.

Література:

1. Андрійчук В. На півдорозі до СОТ. Актуальні проблеми вдосконалення механізму регулювання зовнішньої торгівлі України // Політика і час. – 2009. – № 6. – С. 16-23.

2. Белорус О. Г., Лукьяненко Д. Г. и др. Глобальные трансформации и стратегии развития. – К.: Юрияне, 2008. – 424 с.

3. Герасимчук З. В., Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир'я, 2006. – 328 с.

4. Клочко В. П. Зовнішньоторговельні відносини України в умовах посилення інтеграційних зв'язків // Актуальні проблеми економіки. – 2003. – № 11. – С.  141-155.

5. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2010. – 948 с.