Космина О. М., Островська Н. Ю.
Вінницький
національний аграрний університет
ІНФЛЯЦІЯ ТА
ІНФЛЯЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ
Україна сьогодні знаходиться в умовах економічної
нестабільності, проявом якої є інфляція. Точна
діагностика причин інфляції і оцінка їх впливу на рівень цін в економіці є
необхідною умовою вироблення коректної стабілізаційної політики держави,
орієнтованої на соціальний прогрес.
Інфляційні процеси викликають спад економічного розвитку,
що супроводжується структурною деформацією економічних відносин, гострим
дисбалансом платіжних відносин, зниженням темпів виробництва, порушенням руху
грошових потоків, стрімким зростанням цін, зниженням життєвого рівня населення
і знеціненням національної грошової одиниці. Україна переживає період високих темпів
розвитку інфляційного процесу, що вимагає розроблення антиінфляційних заходів
щодо цього явища.
Тому
дослідження передумов формування, видів і класифікаційних
ознак інфляційного процесу як системного утворення є досить актуальним
питанням. Проблема
інфляції актуальна як для економічної науки, так і для органів державного регулювання.[6]
Дослідженням даної теми займались такі науковці, як Комар Т.В., Варгас В. М., Квасній Л. Г.,
Шепель Є.В., Черевик Н. В. тощо.
Термін
“інфляція” походить від латинського слова, що в перекладі означає “здуття,
набухання”.
Вперше він
був застосований для характеристики економіки в період війни 1861-1865 рр. В
Північній Америці,
він засвідчував перевантаження каналів грошового обігу массою грошей, яка
перевищувала потребу
в них економічної
системи. В ХІХ ст. в Англії і Франції використання терміну “інфляція” пов’язане з поясненням надмірного
зростання грошової маси, що зумовило її знецінення. В економічній літературі даний термін з’явився на
початку ХХ ст.
Існує
чимало визначень інфляції як економічної категорії. Так,американський президент
початку ХХ
століття К.Куллидж ствердив, що інфляція означає відмову від позичкових
зобов’язань, анульованих державних
банківських білетів. З переходом до паперово-грошового обігу ця хвороба стає хронічною. Відомий
американський соціолог Дж.Гелбрейт характеризував інфляцію як “погоню грошей за
товаром”.[5]
Інфляція
– це зростання загального рівня цін та знецінення грошей, що є двома сторонами одного й
того самого процесу. Інфляцію визначають як тривале
зростання загального рівня цін (на відміну від відносного зростання цін, за
якої ціни на окремі товари (послуги) зростають значно швидше, ніж інші, або ж
останні можуть залишатися постійними), що, відповідно, є свідченням зниження
купівельної спроможності грошей. Відповідно, зростання цін в одному
періоді та відсутність
або ж надто слабке зростання в наступних не може виступати
однозначним доказом посилення інфляційних процесів.
За
формами виявлення інфляцію розрізняють:
–
подавлену (приховану) інфляцію – коли знецінення грошей відбувається без
відкритого росту цін. Ціни утримуються на фіксованому рівні
за допомогою адміністративних заходів. Якщо попит перевищує товарообіг в 2
рази, це означає, що рівень отоварення грошової одиниці не перевищує 50 %,
тобто вона знецінюється. Така інфляція є незмінною супутницею планової
економіки. Основною формою вияву такої інфляції є загострення дефіциту, коли
купівельна спроможність грошей падає у зв’язку з неможливістю придбати потрібні
товари. Іншою формою подавленої інфляції є приховане підвищення цін, що
виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні, «вимиванні» товарів
дешевого асортименту, продажі старих товарів під новою маркировкою і відповідно
за більш високими цінами.
– відкриту – інфляцію, що проявляється безпосередньо в рості
цін.
За
темпами інфляції розрізняють:
–
повзучу – темпи якої не перевищують 10 % на рік;
–
галопуючу – темпи росту цін досягають 10-100 % на рік;
– гіперінфляцію – річні темпи приросту цін перевищують
100 % на рік.[4]
В світовій економічній науці виділяють такі основні
причини інфляції:
- грошово-кредитна емісія;
- монополістичні тенденції в економіці;
- структурна розбалансованість економіки;
- слабкість валютно-фінансової системи.
Україна успадкувала нежиттєздатну дефіцитну економіку, а
разом з нею величезний інфляційний потенціал. На початку 90-х років ХХ ст., як стверджують провідні
економісти, основними причинами розвитку інфляції були низький рівень
ефективності виробництва та якості продукції; державний монополізм і відсутність
конкуренції; спотворена структура виробництва з низькою
часткою предметів споживання;
надмірне зношення основних
фондів; гіпермілітаризація (в радянський час Україна, займаючи 2,6% території СРСР,
виробляла 38% його озброєнь та військового спорядження).[5]
Як видно з рис. 1, інфляційні процеси 1991-1993 рр. мали найвищі
темпи. 1991 рік відзначився появою відкритої інфляції. Уряд
прагнучи знизити надлишковий попит, взяв курс на лібералізацію цін, щоб трансформувати
приховану інфляцію у відкриту. На фоні прискорення
загальноекономічного спаду у 1991 році урядом України на початку 1992 р. було
вирішено запровадити інфляційну політику так званого типу «шокової терапії»,
метою якої було якнайшвидше лібералізувати економіку шляхом, по-перше, подальшого
«вивільнення» цін, а, по-друге, ліквідації державних монополій у сфері
зовнішньої торгівлі. В умовах ринкової лібералізації державні та комерційні
монополісти почали збільшувати ціни в десятки і сотні разів.
Розвиток інфляційних процесів в цей період підсилює ще й
діяльність НБУ, а саме значні кредитні емісії. В умовах значної кредитної емісії в
економіці України поглиблюється
платіжна криза. Причиною цьому
є відсутність державного контролю за витрачанням коштів на
державних підприємствах. За цих умов більшість коштів зосередилася у приватному секторі, а у
державному з’явилась криза неплатежів.
Рис.1 Динаміка індексів споживчих цін
(індекс інфляції) в Україні, 1991-2011рр.
Все
це лише призводило до порушення
рівноваги та поглибленню інфляційних процесів не лише у відкритій
формі, а й у прихованій.[3] Якщо у 1991 році індекс цін становив 290%, в
1992 році – 2000%, то в 1993 – 10155% . За оцінкою Світового банку
він був найвищим у світі.[5]
Нарешті,
з лютого 1994
року позитивного значення набув рівень депозитного процента, що стимулювало
прискорене зростання депозитних вкладів. За
умов рестрикційної кредитної політики це призвело до
випереджаючого зростання залишків вільних коштів комерційних
банків на кореспондентських рахунках в НБУ. Політика дорогих грошей
сприяла нагромадженню населенням
грошей, зменшенню швидкості їх обігу.[4]
Головним завданням макроекономічної політики, починаючи з
1995 року стало приборкання високої інфляції та утримання її на відповідному
рівні.[3]
В 1996 році була впроваджена грошова реформа. Головними завданнями
грошової реформи була заміна тимчасової грошової одиниці – українського карбованця
на національну валюту – гривню; зміна масштабу цін; створення стабільної
грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор
економічного і соціального розвитку.[4]
В
1998 році в Росії мала місце фінансова криза, яка негативно позначилась на економічній ситуації в Україні. Від північного
сусіда нашій економіці передалися знецінення валюти, що
підвищило ціни на енергоносії
і прискорило темп інфляції,
який у 1998 році становив 20% . Паливна криза в Україні в середині 1999 року, а
також недорід у сільському господарстві спричинили стрибок цін на
енергоносії та продукти
харчування. Темп інфляції склав 25%.[5]
2000
рік став першим роком реального економічного зростання +6,3%. В основу цього
процесу були закладені чинники
попереднього періоду, а саме зростання внутрішнього споживчого та
інвестиційного попиту, підвищення доходів підприємств, зростання цінової конкурентоспроможності
країни.
З
початку 2003 р. уряд розпочав «боротьбу з дефляцією», що спричинило зростання
споживчих цін
до рівня 108,2%. На протязі року бюджетний дефіцит досяг рівня 2% ВВП, що по
суті, в середині листопада, стало однією
з причин кризи ліквідності на міжбанківському ринку. Зростання світових цін
на метал на фоні зростання попиту на продукцію металургії у середині країни
також додало динаміки
темпам інфляції.[3]
З
1 січня 2006 року уряд Росії зупинив постачання газу в Україну. Через 2 дні
обидві сторони підписали
договір, згідно з яким ціна газу, що постачався в Україну, збільшилась майже
вдвічі. Це стало причиною
підвищення цін на енергоресурси
і житлово-комунальні послуги в 2,5-3,5 рази. І як наслідок, інфляція перевищила
прогнозовані державним бюджетом 2006 року показники. А реальні
доходи українців в
кінці 2006 року почали знижуватися.[5]
В
кінці 2007-го – початку 2008 рр. стався загрозливий сплеск. Інфляція приймає
форму галопуючої.
В
2008 році Україна мала один з самих негативних соціально-економічних
результатів у порівнянні з іншими країнами, що
супроводжувався відтоком капіталу; інфляцією
(22,3 %); від'ємним сальдо зовнішньої торгівлі; зростанням зовнішньої
заборгованості економіки при зменшуючи резервах; валютними боргами, що
підвищили попит на іноземну валюту, тиснули на курс гривні; неефективною
діяльністю органів державної влади, що опікуються економічною сферою;
відсутність економічної стратегії господарського комплексу в Україні. У 2008 р.
Україна стала чи не єдиною країною, де була висока інфляція і водночас
здійснювалася ревальвація грошової одиниці. Тобто купівельна спроможність
гривні на внутрішньому ринку знижувалась, а її валютний еквівалент зростав,
тоді як у попередні роки в Україні, як і в багатьох інших країнах, девальвація
грошової одиниці, як правило, наслідувала інфляцію.[4]
У
2010 році в Україні вперше одночасно зростання ВВП перевищило бюджетні
прогнози, а інфляція була нижчою, ніж очікувалося. Щодо інфляції реальний
показник був кращим на 4% (при прогнозі 13,1% інфляція склала 9,1%), стосовно
економічного зростання — на 0,8% (зростання 4,5% при прогнозі 3,7%). Головним джерелом економічного зростання в Україні стали зростаючий
зовнішній попит і накопичення запасів, що забезпечили в середньому в першому
півріччі 10,9% приросту валової доданої вартості.[3]
В Україні в
червні 2011 р. базовий індекс інфляції до попереднього місяця зберігся на рівні
100,6%. У травні і квітні показник також становив 100,6%, повідомляє Держслужба
статистики України. Базова інфляція за січень-червень у порівнянні з
аналогічним періодом 2010 р. склав 7,5%. При цьому базова інфляція за півроку
(червень 2011 р. до грудня 2010 р.) склала 3,6%. Згідно з даними Держстату,
інфляція в Україні за 6 місяців 2011 р. склала 5,9%. За даними Держкомстату,
транспорт за 6 місяців подорожчав на 17,5%. У тому числі, ціни на паливо і
масло - на 30,5%, на транспортні послуги - на 13,7%, на автодорожній
пасажирський транспорт - на 15,2%.
Державна служба статистики повiдомляє, що інфляцiя в
Українi у сiчнi 2012 року становила 0,2%, що вiдповiдає рiвню грудня 2011 року. Згiдно з цими даними, в рiчному
вимiрi iнфляцiя в сiчнi уповiльнилася до 3,7% iз 4,2% за пiдсумками грудня. За оприлюдненими в грудні 2011 року
прогнозами Світового банку, інфляція в Україні в 2012 році очікується на рівні
9,4%, в 2013 – 7,4%, в 2014 – 7,1%.
Таким чином, інфляційний процес в Україні є
досить таки нестабільним (рис.1) і, відповідно до створених
умов, має порівняно великий потенціал до розвитку. Здійснення оздоровлення
фінансової ситуації в Україні надасть змогу зупинити негативні
процеси в економіці – спад рівня виробництва, знецінення грошей, дефіцит
держбюджету – та забезпечити передумови для подальшого економічного зростання.
Україна, маючи значний економічний потенціал, не лише
стабілізує фінансову ситуацію,
але й забезпечить умови "керованості"
інфляційним фактором, що дасть їй змогу посісти належне місце серед інших
економічно та соціально розвинених країн Європи.[2]
Державне
регулювання інфляційних процесів в Україні реалізується у складі загальної
економічної політики. Основними складовими економічної політики держави є
фіскальна та монетарна політика. Реалізацію фіскальної політики через
відповідні інструменти покладено на уряд. Водночас, монетарна політика є
прерогативою центрального банку. Відповідно до цього, кожна із зазначених
інституцій, використовуючи належний їм інструментарій, формує економічну
політику у сферах їхнього
впливу.[1]
На нашу думку, доцільно виділяти зовнішні і внутрішні
причини виникнення інфляції. До зовнішніх причин слід віднести скорочення
зовнішніх надходжень, яке має прояв через від'ємне сальдо торговельного і платіжного
балансів. Внутрішні причини
інфляції – дисбаланс народногосподарської структури, диспропорція між
споживанням і нагромадженням, незбалансованість на споживчому ринку, відсутність
антиінфляційного регулювання. Для України характерні як внутрішні, так і
зовнішні причини інфляції, переважно зумовлені інфляцією витрат, що
необхідно враховувати при формуванні макроекономічних регуляторів зниження інфляції.
Література:
1. Варгас М. В. Підвищення ефективності антиінфляційного
регулювання в Україні/ Національний лісотехнічний університет України/ Науковий
вісник НЛТУ України/ Збірник науково-технічних праць, Випуск 21.15, 2011р,
ст.173-181
2. Квастій Л. Г., Щербан О. Я., Угрин Л. Є. Аналіз
інфляційних очікувань в економіці/ Національний лісотехнічний університет
України/ Науковий вісник НЛТУ України/ Збірник науково-технічних праць, Випуск
21.1, 2011р., ст.212-221
3. Комар Т. В. Фінансові аспекти впливу інфляції на
економічне зростання/ Науковий вісник: Фінанс, банки, інвестиції, №1, 2011р.,
ст.21-28
4. Черевик Н. В., Мірошник Т. О. Особливості інфляційних
процесів в Україні/ Вісник ЖДТУ: Економічні науки, №3 (53), 2010р, ст.146-149
5. Черешня Г. А., Цвітун Т. В. Інфляційні процеси в
Україні/ Вісник Хмельницького національного університету/ Економічні науки, №2,
Т.2, 2011р., ст.249-252
6. Шепель Є. В. Сутність інфляції як системного утворення
і основні чинники її виникнення/ Економіка та управління національним
господарством/ Актуальні проблеми економіки, №2(116), 2011р. ст.32-41