Економічні науки / Управління трудовими ресурсами

Фенько Д. О.

Науковий керівник: Ховрак І. В.

КрНУ імені Михайла Остроградського, Україна

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

В сучасних умовах господарювання особливої уваги потребує вирішення проблем безробіття, а саме: дотримання принципів гідної праці, гарантування соціального захисту, дотримання загальних прав людини в соціально-трудовій сфері, впорядкування міжнародних міграційних потоків. В цілому, безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним лихом. Експерти Міжнародної організації праці вважають, що найближчими роками в середньому в світі рівень безробіття досягне 10 % і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна [1, с. 7]. Відповідно, безробіття створює цілий комплекс проблем: скорочення купівельної спроможності населення, зменшення податкових надходжень, втрата кваліфікованого персоналу, зростання соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних. Тому необхідн формування цивілізованого ринку праці, який би дозволяв громадянину оперативно знайти необхідну роботу (з умовами праці, що відповідають вимогам безпеки й гігієни, з гідною заробітною платою), а роботодавцю - працівників необхідної кваліфікації.

Під безробіттям розуміється таке соціально-економічне явище, в результаті якого, частина економічно активного населення не може знайти застосування своїй робочій силі, що викликано рядом причин: нерівномірністю розвитку продуктивних сил у національній економіці та в окремих регіонах, структурними змінами; постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми – НТР; пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота; рухом робочої сили (професійний, соціальний, регіональний), незбалансованістю попиту і пропозиції робочої сили тощо.

В умовах світової фінансово-економічної кризи найбільшого скорочення зайнятості зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво. Згідно статистичних даних, в Україні кількість офіційно зареєстрованих безробітних у лютому 2011 р. збільшилася на 5,3%, або на 31,1 тис. осіб, порівняно з січнем цього року, і на 1 березня становила 616,7 тис. осіб (табл.1). Проте з березня 2011 р., рівень безробіття в Україні поступово починає знижуватись. За даними Держкомстату, рівень зареєстрованого безробіття загалом по Україні на 1 вересня 2011 р. становив 1,5 % від загальної кількості населення працездатного віку, що на 0,7% менше, ніж на 1 березня 2011 р. Максимальна кількість безробітних, які отримували допомогу з безробіття, була зареєстрована 1 березня і становила 466,3 тис. осіб, а 1 жовтня цього року вже було зареєстровано 281,1 тис. осіб, що на 37,24% є меншим ніж на початок року.

Таблиця 1

Зареєстроване безробіття в Україні, 2011 р.*

Місяці	Кількість зареєстрованих безробітних, на кінець звітного періоду			Середній розмір допомоги за місяць, грн.
	тис. осіб		у % до населення працездатного віку
	Всього	3 них отримують допомогу по безробіттю
Січень	585,6	447,9	2,1	814
Лютий	616,7	466,3	2,2	826
Березень	613,6	456,4	2,2	810
Квітень	579,9	421,6	2,1	815
Травень	549,2	406,1	2,0	817
Червень	506,1	371,2	1,8	838
Липень	469,5	341,5	1,7	854
Серпень	432,4	310,3	1,6	878
Вересень	404,5	281,1	1,5	885

*складено автором з джерел [2]

Варто відмітити, що існує низка проблем щодо статистики безробіття в Україні, які перешкоджають об’єктивній оцінці: 1) неможливо врахувати осіб, які втратили «надію на працю» в Україні, які не стоять на обліку в службі зайнятості; 2) статистика не враховує часткову зайнятість (ті, хто примусово знаходяться у відпустках з ініціативи адміністрації, вважаються зайнятими); 3) неправдива інформація з боку безробітних (велика кількість працівників працюють без офіційного оформлення, тому майже неможливо перевірити тих, хто отримує виплати по безробіттю, й задіяний в тіньовій економіці). Так статистика не враховує [3, с. 111]: 7 млн. українців, що через відсутність роботи виїхали за кордон на заробітки; 2 млн. селян, які живуть із присадибного господарства; 2 млн. чол., працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня); тих, котрі працюють на «чверть ставки», що мають тимчасові підробітки.

Крім того існує багато перепон до присвоєння безробітному статусу безробітного, які пов’язані із бюрократизмом процедури та незацікавленістю державних органів влади до збільшення офіційної кількості безробітних. При цьому чітко спостерігається тенденція не до вирішення проблеми безробіття, а до зменшення офіційної кількості безробітних в країні. У більшості країн світу, безробітними вважаються всі, хто хоче працювати й не може знайти роботу. У Росії таких - 9,2 %, у Польщі - 19,2 %, у Чехії - 7,8 %, в Італії - 8,2 %, у Португалії - 8,7 % [3, с. 113]. В Україні станом на 01.09.2011 р. декларується рівень безробіття 1,5 % – небачене в Європі «економічне диво».

Отже, в Україні просліджується тенденція невідповідності кількості безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, кількості найнятих робітників, які скористалися послугами служби зайнятості, та потребі у робочий силі (табл.2). Значне перевищення пропозиції робочої сили, яке існує сьогодні в Україні призводить до того, що зростає кількість «хронічного безробіття», тобто тих, хто не може отримати роботу більше ніж протягом одного року. Незначна позитивна динаміки статистики щодо зростання попиту на робітників, може бути лише відображенням «сезонності» ринку праці, а ніяк ні зростанням економіки та створенням робочих місць.

Крім того, рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України: найвищий рівень характерний для західних областей (Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської), найнижчий – для Одеської обл., м. Києва та Севастополя.

Також останнім часом постійно загострюється ситуація з молодіжною зайнятістю в Україні. Питома вага молоді у загальній кількості безробітних досягла 30 % [3, с. 112], що є однією з найгостріших соціально-економічних проблем України. Молодь становить окрему частину ринку праці і розвивається не так як увесь ринок: з одного боку, вік сприяє високій мобільності, відкритості, сміливості у зміні та пошуку роботи. З іншого, молоді не вистачає відповідного досвіду, щоб бути конкурентоспроможною на ринку праці.

Таблиця 2

Попит та пропозиція робочої сили у 2011 році *

Місяці	Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, тис. осіб	Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць та вакантних посад, тис. осіб	Навантаження на 10 вільних робочих місць (вакантних посадах), осіб
Січень	610,3	68,5	89
Лютий	635,6	72,9	87
Березень	633,2	92,3	69
Квітень	597,3	89,5	67
Травень	565,9	95,0	60
Червень	516,0	90,5	57
Липень	484,3	89,0	54
Серпень	448,3	93,2	48
Вересень	420,0	87,3	48

*складено автором із джерел [2]

Не менш негативний вплив на рівень безробіття в Україні має проблема гендерної диференціації попиту на робочу силу та доходів населення України (табл. 3). Заробітна плата чоловіків залишається значно вищою, ніж у жінок. В більшості країн світу, у тому числі і в Україні, чітко виявляється концентрація жінок в галузях і професіях із нижчим рівнем оплати праці. Тому є факт зниження рівня заробітної плати жінок при їх переході з галузей, в яких домінують чоловіки, в галузі, де більшість працюючих - жінки. Крім того, кількість зареєстрованих безробітних серед жінок більша, ніж чоловіків.

Таблиця 3

Рівень безробіття за статтю, тис. осіб*

	Січень	Лютий	Березень	Квітень	Травень	Червень	Липень	Серпень	Вересень
Всього	585,6	616,7	613,6	579,9	549,2	506,1	469,5	432,4	404,5
жінки	310,3	324,9	331,1	323,9	308,7	287,1	269,8	251,6	237,9
чоловіки	275,3	291,8	282,5	256,0	240,5	219,0	199,7	180,8	166,6

* складено авторами на основі джерела [2]

Вважаємо доцільним наголосити, що безробіття має негативний вплив на економічні і соціальні процеси в суспільстві, а саме [4, с. 36]: скорочення обсягів виробництва валового національного продукту; зниження податкових надходжень до державного бюджету; зростання витрат на соціальну допомогу безробітним; знецінення наслідків навчання; масова дискваліфікація; посилення соціальної напруженості; зниження трудової активності; зростання смертності населення; збільшення числа самогубств та убивств тощо.

Тому основні напрями вирішення проблем безробіття мають включати цілу низку заходів, зокрема: приведення законодавства України у відповідність до міжнародних норм і принципів, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці, реалізацію Державної та регіональних програм зайнятості, сприяння стабільній діяльності стратегічно важливих підприємств, забезпечення збереження ефективно функціонуючих робочих місць та створення нових, створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу та підприємницької діяльності безробітних, легалізацію тіньової зайнятості тощо.

Таким чином, на сьогодні одним із напрямків відновлення економічного розвитку в Україні визначається боротьба з безробіттям. Досвід свідчить, що ринок спроможний забезпечити зростання економічної ефективності, проте не здатний вирішити соціальні проблеми. Відповідно, проблема безробіття є однією із ключових, яка потребує постійного державного втручання.

Література:

1. Зайнятість: випробування кризою // Урядовий кур'єр. – 2010. – № 4 (26 січня). – С. 7.

2. Матеріали Державного комітету статистики. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

3. Гальків, Л.І. Втрати людського капіталу України: чинник безробіття / Л.І. Гальків // Економіка і регіон. – 2009. – № 2. – С. 110-113.

4. Піжук, О.І. Прогнозування росту жіночого безробіття в умовах фінансово-економічної кризи на основі економетричних моделей / О.І. Піжук // Економіка та держава. – 2009. – № 9. – С. 35-36.