Історія / Історія України

Кандидат історичних наук, Нікітенко К.В.

Львівський інститут менеджменту, Україна.

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УРСР В УМОВАХ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ.

Розпочинаючи історичне дослідження, важливо оцінити інформаційну насиченість і можливості різних груп джерел, їх ступінь об'єктивності та цінність для вивчення поставленої проблеми. За фізичним станом джерела поділяються на архівні матеріали та опубліковані документи. Аналіз широкого кола опублікованих історичних джерел з питань функціонування і трансформації банківської системи республіки міжвоєнного періоду дозволяє виділити, згідно із загально визначеним розподілом за походженням, декілька найбільш характерних груп документів.

До першої групи джерел слід віднести законодавчі акти: рішення і постанови Всеукраїнських і Всеросійських з’їздів рад, декрети, положення, постанови ВУЦВК, ВЦВК, збірники узаконень та розпоряджень урядів України, Росії та СРСР, а також окремих комісаріатів [1]. Ці документи регламентували кредитно-банківську діяльність, визначали місце недержавних фінансових інституцій в парадигмі радянського суспільства. Вони публікувалися у спеціальних і тематичних збірниках нормативних актів, а також у пресі.

Друга група презентована програмними та директивними документами правлячої Комуністичної партії. Найважливіші постанови партійних органів викладені у багатотомному фундаментальному виданні „Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій та пленумів ЦК”. Головні настанови Компартії України зосереджені в збірниках документів з’їздів та конференцій (всеукраїнських та регіональних) партійних організацій [2]. Ці матеріали дозволяють з’ясувати ставлення керівництва до багатьох аспектів відбудови та функціонування банківської системи в умовах соціалістичного будівництва. Також високий рівень інформативності несуть у собі стенографічні звіти з'їздів, які дозволяють більш повно реконструювати історичну ситуацію, проаналізувати внутрішньопартійну дискусію, дослідити наявність різних поглядів та альтернативних пропозицій (іноді досить радикальних – аж до повної ліквідації й скасування грошей і банків у соціалістичному суспільстві) щодо питань функціонування радянської фінансової системи.

До третьої групи джерел можна віднести виступи, доповіді на різних партійно-господарських зібраннях, опубліковані статті й брошури лідерів правлячої Комуністичної партії і радянського уряду, представників вищих органів влади СРСР і УРСР: В.Леніна, Й.Сталіна, М.Бухаріна, Е.Квірінга, О.І.Рикова, Г.І.Петровського, В.Чубаря та ін. [3]. Ці матеріали є важливим джерелом для вивчення форм і методів керівництва народним господарством у міжвоєнний період, адже “перші особи” держави мали доступ до об'єктивної реальної інформації, яка була строго секретною і дозованою для загалу, навіть для фахівців (слід зазначити, що значний масив документів, які б характеризували соціально-економічні показники періоду й досі залишився недосяжним для сучасних дослідників – документи безнадійно втрачені, або знищені: найбільша кількість подібних лакун пов'язана зі специфікою евакуації під час Великої Вітчизняної війни). Отже, джерела даної групи дозволяють дослідити еволюцію поглядів лідерів партії щодо фінансово-банківської системи: від наївно-утопічного прагнення повністю знищити-”скасувати” гроші та банки до усвідомлення їх важливості як найголовнішого регулятора суспільно-економічного життя держави. Окремої уваги заслуговують гострі дискусії та суперечки, що розгорталися між республіканським та союзним керівництвом щодо ключових і найпринциповіших питань фінансово-банківської проблематики: місця і ролі республіканських банків у загальносоюзній системі, а також існування багатоукладності у банківській сфері.

Особливу цінність має наступна група джерел, яку складають статистичні матеріали, опубліковані в численних збірниках, довідниках, періодичних виданнях [4]. Ці видання містять кількісні показники щодо грошового обігу в країні та функціонування кредитно-банківської системи: динаміку розвитку мережі кредитових установ, їх зведені баланси, розподіл активних і пасивних операцій за групами клієнтури тощо. Окрему увагу було присвячено показникам кооперативного кредиту: сільськогосподарським кредитовим й кредитово-кустарнопромисловим товариствам. Втім, слід підкреслити, що, на нашу думку, сама специфіка радянського суспільства змушує ставитися із певною мірою обережності до даних офіційної статистики. Так, на початку 1920-х рр. в умовах відбудови фінансово-банківської системи та певної анархії й безконтрольності на місцях, збір даних (першочергово це стосується мережі кооперативних та приватних банківських установ) був надзвичайно ускладненим (а в деяких випадках – це стосується обліку так званих “диких кооперативів” – товариств, які іноді роками уникали як офіційної реєстрації своїх установчих документів, так і, відповідно, оподаткування своєї діяльності – й зовсім неможливим), що дозволяє аналізувати виключно загальні тенденції та динаміку, але не кількісні показники. У статистичних зведеннях 1930-х років, які виконували, скоріше, пропагандистську ніж інформативно-аналітичну функцію, в свою чергу, значною мірою панувала домінанта “потрібного” результату, під який “підганялися” наявні показники, шляхом приписок та фіксації фіктивних, паперових рекордів та досягнень.

До окремої групи джерел слід віднести мемуарну спадщину. Яскравим взірцем можуть стати надруковані спогади М.Хрущова, які дозволяють певною мірою зрозуміти точку зору керівників держави, погляди їх оточення, аналіз стану справ із середини системи. З урахуванням „закритості” внутрішнього життя „перших осіб” країни, засекречування й викривлення більшості інформації, мемуари стають вагомим джерелом висвітлення подій. Втім, безумовно, несуть у собі й відбиток суб'єктивного сприйняття, а також і цілком закономірного бажання подати себе в якнайкращому світлі. З цієї точки зору достовірнішим джерелом виступають спогади рядових працівників банківської системи, а також мемуари, надруковані вже в еміграції [5].

Наступну групу складають праці українських та російських економістів 1920-1930-х рр., в яких досліджувалися актуальні питання функціонування радянської економіки: принципи й методи відбудови та роботи банків в умовах підрадянського суспільства, багатоукладності кредитно-банківської системи, місцю і ролі в ній приватних та кооперативних інституцій, з окремим наголосом на проблематиці сільськогосподарської кооперації, реалізації грошової реформи тощо. Дослідженню цих проблем були присвячені роботи М.Кондратьєва, О.Чаянова, Л.Юровського, Г.Сокольникова, В.Жєлєзнова, П.Фоміна та ін. [6]. Всі ці фахівці були залучені більшовиками до організації економічних процесів країни (М.Кондратьєв очолював Кон’юнктурний інститут у Москві, О.Чаянова було призначено директором Науково-дослідницького інституту сільськогосподарської економії, він очолював Кооперативний союз, був членом колегії Наркомзему РСФРР, Г.Сокольніков з 1922 р. очолював Наркомфін РСФРР, Л.Юровський займав посаду керівника Валютного управління Наркомфіну РСФРР, В.Жєлєзнов працював у Наркомфіні СРСР, а П.Фомін – на керівних посадах у ВРНГ України). Тож економісти мали доступ до широкого кола інформації, в тому числі таємної, були обізнані щодо реального стану економіки країни (зокрема Л.Юровський відповідав за валютні резерви) тож реально могли впливати на прийняття рішень вищим керівництвом країни. В умовах сталінізації, категоричної відмови від ринкових регуляторів й керівництва економічними процесами виключно у командно-директивному режимі, робота фахівців-фінансистів стала непотрібною, навіть шкідливою для тоталітарного суспільства: більшість вчених була репресована, а їх науковий доробок на довгі десятиліття заборонений. Тільки з кінця 1980-х рр. розпочався процес реабілітації та повернення наукової спадщини. Перевидання робіт вчених зайвий раз підкреслило глибину наукової думки та актуальність досліджень навіть для сучасних реалій, що вимагає більш ширшого використання власного історичного досвіду під час соціально-економічних трансформацій країни.

В окрему групу слід виокремити періодичну пресу. Головною специфікою газетних публікацій періоду як у центральній, так і в місцевій пресі було те, що окрім інформаційної вони мали ще й головну політичну – пропагандистську функцію. Газети: „Правда”, „Коммунист”, „Вісті ВУЦВК”, „Пролетарий” та інші – як органи владних структур в умовах диктату монопартійної системи – головним чином зосередилися на формуванні „вірного” світогляду читачів і закріпленні у громадян негативного ставлення до всіх проявів приватної ініціативи (що стосується проблематики роботи недержавних фінансових інституцій). Видання активно акцентували увагу на негативних епізодах роботи приватних банкірів, надавали максимального розголосу випадкам певних порушень фінансової дисципліни, створюючи узагальнюючий відразливий образ лихваря-”хижака”. В умовах сталінської шпигуноманії та пошуку “шкідництва” радянська преса сміливо виконувала функції судової системи – звинувачуючи та гнівно тавруючи затриманих радянських фінансистів. Особлива увага преси приділялася процесам знищення керівних кадрів радянської фінансово-банківської системи, адже фактажу не бракувало: були репресовані нарком фінансів Г.Сокольников, нарком фінансів УСРР О.Рекіс, голова правління Державного банку СРСР Л.Марьясін, керівник українських відділень Держбанку А.Певзнер, керівник Сільгоспбанку республіки Д.Кудря та багато-багато інших. Подібні публікації, а також і чисельні резолюції різноманітних зборів колективів банків країни, які наполегливо вимагали найжорсткіших покарань, виступали прямим порушенням презумпції невинуватості, й разом із тим максимально яскраво й достовірно передають атмосферу суспільної істерії періоду.

Менш заангажована і більш об’єктивна аналітична інформація надавалася у спеціалізованих виданнях: “Проблемы экономики”, „Торгово-промышленная газета”, „Украинский экономист”, „Хозяйство Украины”, “Финансовая газета”, „Экономическая жизнь”, “Экономическое обозрение” та ін. Вони приділяли увагу економіці та питанням фінансування народного господарства країни, акцентували увагу на проблемах відбудови фінансово-банківської системи, грошового і кредитного реформування, з високим ступенем об'єктивності аналізували роботу недержавних фінансових установ тощо. Втім, певний плюралізм думок повністю зник у 1930-ті рр. Таврування “шкідництва”, гіпертрофовані фіміами радянській системі, значне перебільшення успіхів і нескінченне цитування висловів Й.Сталіна стали характерними ознаками публікацій у всіх без виключення радянських виданнях.

Неопубліковані джерела представлені архівними матеріалами. Основний масив документів із досліджуваної теми зосереджено у фондах двох центральних державних архівів України, значна частина яких є маловідомою. Аналіз архівних матеріалів дозволяє розкрити особливості політичного регулювання банківської системи республіки, її соціально-економічних трансформацій, містить багатий фактаж економіко-статистичних показників.

Втім, необхідно підкреслити, що архівний масив документів має чималу кількість інформаційних “білих плям”. Значні втрати в роки Великої Вітчизняної війни – особливості евакуації: поділ документів на ті, які слід було вивозити першочергово, і на “другорядні”, евакуація яких була замінена згідно з вказівками НКВС на їх масове знищення. Головним чином це стосується документів, присвячених діяльності недержавних банківських інституцій (товариств взаємного кредиту, та кредитних кооперативів). Також був втрачений значний масив документів 1930-х рр.: адже фонди великих державних банків містили засекречену інформацію щодо фінансування сталінської індустріалізації, а також побудови різноманітних оборонних об'єктів. Так, приміром, фонд Всеукраїнської контори Державного банку СРСР (фонд 35 у Центральному державному архіві вищих органів влади – ЦДАВО України), на жаль, містить матеріали тільки за період 1921-1929 рр. – досить типова ситуація.

Тим більшу інформаційну цінність мають збережені й доступні для дослідження документи й матеріали. Робота з архівними матеріалами свідчить, що існують спеціалізовані фонди, які місять документи з історії функціонування банківських інституцій в республіці. У ЦДАВО України збереглася ціла група таких фондів. Так, у фонді 35 Всеукраїнської контори Державного банку СРСР зберігаються постанови, накази, обіжники і циркуляри, а також протоколи засідань і ділове листування з Наркомфіном СРСР, Держбанком СРСР, присвячені регулюванню різних аспектів діяльності банку, його місця у кредитуванні народного господарства та взаємовідносинах із іншими спеціалізованими банками.

Фонд Всеукраїнської контори Торгово-промислового банку СРСР (Промбанку, фонд 50) містить циркуляри, інструкції, відомості й звіти Правлінню Промбанку і ЦК КП(б)У, листування із союзним керівництвом банку, а також і з регіональними філіями щодо різних аспектів кредитної діяльності. Слід виділити інформаційну цінність саме службового листування, яке було призначене виключно для внутрішнього користування, недосяжним для зовнішніх споживачів, й, відповідно, характеризується високим ступенем відвертості щодо методів, засобів і визначальних принципів роботи, а також і об'єктивності показників.

Збереглися також інші фонди спеціалізованих банків: Всеукраїнського кооперативного банку (фонд 322), Всеукраїнської контори Банку фінансування соціалістичного сільського господарства СРСР (фонд 783), Всеукраїнської контори Всеросійського комерційного банку зовнішньої торгівлі СРСР (фонд 151), які дозволяють більш повно відтворити картину функціонування банківської системи республіки.

Інформаційно насичені матеріали містить фонд Вищої ради народного господарства УСРР (ВРНГ УСРР, фонд 34). У ньому зосереджені різноманітні документи щодо роботи фінансово-банківської системи України: постанови і протоколи засідань Наркомфіну і Укрекономнаради, доповіді й матеріали про стан фінансування, а також кредитні плани як місцевої промисловості, так і зведений фінансово-кредитний план республіки, що дозволяє виділити і з'ясувати акценти і пріоритети державної кредитно-фінансової політики країни, розкрити взаємовідносини із різними групами банківської клієнтури тощо.

Окремо слід виділити матеріали Державної планової комісії при Раді Народних Комісарів УРСР (Укрдержплану, фонд 337). Документи кредитно-грошової секції містять огляди діяльності, зведені баланси кредитних установ України, а також і багатий масив матеріалів щодо здійснення контролю за діяльністю кредитних установ республіки (протоколи, накази, звіти, доповідні записки) тощо. Документи цього фонду також розкривають один із важливих напрямків економічної діяльності правлячої партії – спробу контрольованого залучення недержавних банків – товариств взаємного кредиту (ТВК) до відбудовчих процесів. Матеріали наради ТВК в Україні (протоколи, доповіді, резолюції по доповідях) є не тільки безцінним фактажем, що характеризує спробу налагодження певного двостороннього діалогу між владою і приватними фінансистами, але й містять у собі характеристику діяльності та проблематики ТВК, надану самими приватниками.

Необхідним є залучення також і матеріалів фонду Всеукраїнського центрального виконавчого комітету рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (фонд 1), який містить у собі постанови і накази з фінансових питань, кошториси на фінансування народного господарства республіки, а також і протоколи засідань фінансового відділу ВУЦВКу. А також і фонду Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції УРСР (фонд 539), документи фінансової групи у складі цього фонду містять доповіді, звіти і відомості щодо роботи фінансових органів і стан місцевих бюджетів, а також і певні контрольні показники щодо стану кредитної системи в регіонах республіки.

Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГО України) містить документи та матеріали відділів ЦК КП(б)У (фонд 1). У фонді зберігаються матеріали: листування, доповідні записки, постанови і директиви ЦК КП(б)У, протоколи засідань Політбюро, секретаріату ЦК, оргбюро та матеріали до них, інформації місцевих партійних комітетів тощо, які дозволяють розкрити зокрема особливості регулювання фінансово-кредитної системи України, боротьбу місцевого керівництва за існування самостійних республіканських банків, а також проаналізувати наполегливу, невпинну діяльність щодо “оздоровлення” кадрів радянських фінансистів, питання про що знаходилися на постійному контролі республіканських партійних органів. Окремої уваги заслуговує таємне листування, присвячене розкручуванню гучних справ викриття “ворогів народу” – представників керівного складу фінансово-банківської системи республіки. Наявні у фонді документи дозволяють розкрити всю “глибину” бездоказових звинувачень.

Також вагомою базою дослідження є матеріали обласних державних архівів, які дозволяють розкрити регіональні особливості відбудови й розвитку банківської мережі республіки. Виявити динаміку і специфіку, провести порівняльний аналіз ситуацій по конкретних регіонах.

Таким чином, лише комплексне використання опублікованих і неопублікованих джерел дозволяє зрозуміти складні, багато в чому суперечливі процеси функціонування і трансформації, докорінного переродження банківської системи республіки в умовах соціалістичного будівництва.

Література.

1. Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. – Харків; Денежное обращение и кредитная система Союза ССР за 20 лет. Сборник важнейших законодательных материалов за 1917-1937 гг. – М.: Госфиниздат, 1939. – 356с.; Збірник законів СРСР і указів президії Верховної Ради СРСР 1938-1944 рр. – М.: Вид. Відомостей Верховної ради СРСР, 1944. – 334 с.; Збірник чинних законів, указів президії Верховної Ради і постанов уряду УРСР у 4 т. – К.: Держвидав політлітератури, 1951; Законодательные акты по вопросам народного хозяйства СССР в 2 т. – М.: Госюриздат, 1961; Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. – Т.1. (1917-1928 гг.), Т.2 (1929-1940 гг.) – М.: Политиздат, 1967; та ін.

2. Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – К.: Політвидав України, 1979. Т.1-4; Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК: Т. 1. (1918–1941 рр.) – К.: Політвидав України, 1976. – 1007с.

3. Сталін Й.В. // Твори. – К.: Політвидав України, 1953; Чубар В.Я. Вибрані статті і промови / В.Я. Чубар – К.: Політвидав України, 1968. – 382 с.; Ленін В.І. // Повне зібрання творів. – К.: Політвидав України, 1974; Петровский Г.И. Избранные произведения / Г.И. Петровский. – М.: Политиздат, 1987. – 429 с.; Бухарин Н.И. Избранные произведения. – М.: Политиздат, 1988. – 499 с.; Квиринг Э.И. Избранные речи и статьи / Э.И. Квиринг. – К.: Политиздат Украины, 1988. – 485 с.; Рыков А.И. Избранные произведения / А.И. Рыков. – М.: Экономика, 1990. – 494 с. та ін.

4. Фінанси України за 1924-25 рік // Статистика України. – Серія VI. Статистика фінансів. – Т.ІІ. – Вип.4. – Харків: ЦСУ УСРР, 1927. – XX, 140 с.; Фінанси України за 1925-26 рік // Статистика України. – Серія VI. Статистика фінансів. – Т.ІІ. – Вип.5. – Харків: ЦСУ УСРР, 1928. – ХІ, 120с. та ін.

5. Валентинов Н. (Вольский) НЭП и кризис партии после смерти Ленина / Н. Валентинов. – М.: „Современник”, 1991. – 365с.; Хрущев Н.С. Воспоминания: избранные фрагменты / Н.С. Хрущев – М.: Вагриус, 1997. – 509 с. та ін.

6. Чаянов А.В. Краткий курс кооперации / А.В. Чаянов. – М.: Центр. товарищество «Кооп. изд-во», 1925. – 77с.; Фомин П.И. Украина. Экономическая характеристика. Пособие при изучении экономической географии Украины / П.И. Фомин – Харьков: Научная мысль, 1923. – 178с.; Його ж Наука о хозяйстве на Украине за 10 лет. Итоги и перспективы / П.И. Фомин // Хозяйство Украины. – 1927. – №11-12; Юровский Л.Н. Денежная политика советской власти (1917-1927) / Л.Н. Юровский. – М.: Финиздат, 1928. – 400 с.; Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики / Н.Д. Кондратьев. – М.: Экономика, 1989. – 523 с.; Сокольников Г.Я. Новая финансовая политика: на пути к твердой валюте / Г.Я.Сокольников. – М.: Наука, 1991 – 335 с. та ін.