Історія./Вітчизняна історія

доц. Джос Ф.Х. ас. Муханов В.М.

Вінницький національний аграрний університет

Батогзька битва - історична віха визвольної боротьби українського народу в середині XVII століття (До 360-річчя з Дня перемоги)

Історія України, як наука, на початку XXI століття переживає період аналізу та конкретизації політичної, історичної і культурної спадщини, яка потребує однозначних оцінок подій та фактів для подальшого її розвитку. Не є виключенням і ряд неоднозначних оцінок, зокрема причини визвольної війни, її періодизації і характеристики козацької еліти, очолюваної Б.Хмельницьким під час бойових дій 1648-1654 рр. Так, ряд дослідників, вказуючи на соціально-економічну причину війни, разом з тим підтримують концепцію М. Костомарова, О. Субтельного, Д. Дорошенка, О. Воронянського про роль суб'єктивного фактора початку війни, маючи на увазі особисті стосунки між Б. Хмельницьким і Д. Чаплинським [1].

Викликають і сумніви періодизації війни, зокрема, історики Л. І. Кормич та В. В. Багацький, як і інші, вказують аж на чотири періоди війни 1648-1657 рр. [2]. На нашу думку, цю війну доцільно назвати „періодом Хмельниччини".

А ось, авторський колектив Інституту Історії України НАН України під редакцією академіка В. А. Смолія та вчені Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна (В. В. Петровський та інші) продовжують хронологічні рамки війни аж до 1676 року, називаючи її революцією і виділяють вже п'ять періодів [3].

Спірним, на нашу думку, є і те, що в багатьох історичних джерелах ідеалізується козацтво, його старшина, як і сам Б. Хмельницький, а в інших, таких як Олесь Бузина, вдаються до нищівної їх критики, який аналізуючи битву в 1651 р. під Берестечком, називає „Дезертиром Хмельницького" [4].

А вчені Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Петровськнй В. В, Радченко Л. О. та Семененко В. І., характеризуючи Тимоша Хмельницького вказують на те, що він не має достатнього політичного досвіду й таланту, украй неврівноважений та надто жорстокий [5].

Не залишилась осторонь від різнобічних висвітлень і Батогзька битва в травні 1652 року на Поділлі. Слід відзначити, що найбільш об'єктивну цю подію висвітлили уже згадувані харківські історики, очолювані Петровським В. В. та його колеги, які вказали, що Б. Хмельницький, який намагався добитися зовнішньополітичного впливу на Молдову (для захисту південно- західних рубежів України), не тільки шляхом політичного союзу. але і за рахунок укладення династичного шлюбу між Тимошем Хмельницьким і Розандою Лупу [6]. Ця мета Б. Хмельницького викликала шалений опір з боку Польщі, Литви Трансільванії, Австрії та інших західноєвропейських держав.

Як відомо, битва під Батогом відбулася 22-23 травня (1-2 червня) 1652 р. між козаками та їх союзниками татарами під проводом Б. Хмельницького проти військ Речі Посполитої під командуванням польного гетьмана М. Калиновського і стала однією із найважливіших подій в ході Хмельниччини, яка завершилась перемогою союзників під невеличкою горою Батіг (нині біля) села Четвертинівки Тростянецького району Вінницької області [7].

Слід відзначити, що невдала для козацької держави битва під Берестечком у 1651 році призвела до підписання Білоцерківського мирного договору. Досягненні у попередні роки здобутки під час війни за незалежність України опинилися під загрозою. Її територія обмежувалась лише Київським воєводством, кількість козаків зменшувалась до 20 тисяч, в Україну почали повертатися магнати і шляхтичі, які відновлювали феодально-кріпосницькі порядки. У відповідь на це уже наприкінці 1651 року на Подніпров'ї, Чернігівщині і Полтавщині спалахнули великі селянські повстання. За згодою Богдана Хмельницького, керував цими виступами наказний гетьман Степан Пободайло. У травні 1652 року спалахнули повстання на Київщині і Брацлавщині. Польсько-шляхетський гарнізон на чолі з воєводою А. Кисілем змушений був покинути Київ. Протестували і незадоволені складанням зменшеного реєстру козаки, більша частина з яких мала повернутися в підданство до польських панів. Річ Посполита робила все, щоб ліквідувати Гетьманщину і реставрувати на українських землях старий колоніальний режим [8].

Наприкінці квітня 1652 року у Чигирині відбулася таємна нарада Б. Хмельницького із старшинами, де було вирішено готуватися до воєнних дій із Польщею. За попередньою домовленістю кримський хан прислав до кордонів України татарські загони. Приводом до початку воєнних дій стало порушенням Молдавським господарем В. Лупу союзного договору з Україною.

Польський уряд, дізнавшись про плани Б Хмельницького зробити похід у Молдавію, вирішив не допустити козацьке військо на чолі із Тимофієм Хмельницьким. Терплячи нищівні поразки від козацьких військ, польська шляхта для піднесення патріотичного духу у населення, розгорнула кампанію про те, що похід робиться нібито для захисту дочки молдавського господаря Розанди від Тимофія Хмельницького. Тому похід проходив під гаслом: „Боронити прекрасну князівну і не допустити, аби вона, обминувши Потоцьких, Вишневських і Калиновських (вважай женихів) потрапила до рук дикого, неотесаного козака" [9]. Для цього на березі Південного Бугу в долині недалеко від містечка Ладижен М. Калиновський організував на шляху Тимофія Хмельницького табір із 20-тисячним військом (12 тисяч кінноти, 8 тисяч жовнірів та близько 30 тисяч озброєних слуг), в якому були і німецькі найманці. Відомий дослідник Володимир Ланченко в статті „Польський табір під Батагом" (1652 р.) описує це так, що табір польського війська розташувався в просторій улоговині-видолинку та на узвишшях, що виходили до скелястих берегів Богу (Південний Буг). У цій місцевості пролягала дорога з Ладижена, утворюючи озерця, протікав струмок (відомий дотепер як Батіг).

Водночас він пояснює, що розгром польського війська став невдалим з розташуванням та уфортифікуванням польського табору. Відомо, що табір одним боком прилягав до берега Бугу й був занадно великий, оскільки призначався також для розміщення інших польських військ, які прямували на з'єднання з Калиновським із Лівобережної України. Далі автор статті вказує, що за попередніми обчисленнями загальна довжина оборонної лінії укріплень становила близько 2500 м, довжина табору сягала 1200 м, ширина - 500-700 м, а його площа становила близько 60 гектарів [10].

Б. Хмельницький дізнався про польські наміри. Приспавши увагу польського командування повідомленням про похід у Молдавію начебто невеликого загону козаків, зібрав військо, щоб завдати удару по поляках. У військо входили Чигиринський, Черкаський, Корсунський і Переяславський полки та татарська кіннота (біля 15 тисяч).

22 травня (1 червня) козацькі війська і татарські загони переправилися через Південний Буг і непомітно підійшли до польського табору в урочищі Батіг між річками Буг та Соб. Спершу на північний-захід від табору показався передовий невеликий татарський полк, і польська кіннота першою нанесла удар по татарах. Спочатку поляки вибили татар із поля, але потім підійшли більші татарські сили і змусили поляків відступити до своїх позицій. Кавалерійські дії тривали впродовж цілого дня. За ніч козаки зуміли щільно оточити ворожий табір з усіх боків. Тим часом із заходу підійшли головні сили української армії і розпочався генеральний штурм польського табору вранці 23 травня (2 червня).

Із півдня атакувала татарська кіннота. Козацьке військо після кількагодинного запеклого бою зламало опір противника та увірвалося в його табір. Польська кіннота заметушилася й розпочала підготовку до втечі. Помітивши це, М. Калиновський наказав німецьким піхотинцям відкрити вогонь по утікачах. Козацька й татарська кіннота переслідувала втікачів, нищила або забирала їх у полон. Оволодівши серединою табору, козаки пішли на приступ редутів, де закріпилися німці, й до заходу сонця захопили їх. Полякам вдалося ще трохи протриматися, але після прориву їхньої оборони козаками Івана Богуна доля битви була вирішена. Військо Речі Посполитої була розгромлене вщент, а сам М. Калиновський загинув. Також загинули комендант німецької піхоти Сигізмунд Пшиємський, коронний обозний Марко Собєський та інші шляхтичі. Польща втратила вбитими 8 тис. жовнірів [11]. Врятуватися від погрому вдалося не більш 1,5 тис. польської кінноти [12].

Після закінчення битви Хмельницький викупив у татар за 50 тисяч талярів всіх полонених поляків і наказав їх замордувати, пояснюючи такий вчинок помстою за поразку під Берестечком. З і 4 червня козаки замордували від 3 до 5 тисяч полонених (жовнірів і челяді), незважаючи на протест татар і частини козацької старшини. Ця перемога звільнила Україну від виконання Білоцерківського договору. Польські загарбники змушені були покинути територію Гетьманщини, на якій вони стояли за умовами Білоцерківського мирного договору. Кордон знову проліг по ріці Случ, як і за умовами Зборівської угоди 1649 року. Переможна битва під Батогом викликала масове повстання козацької України проти шляхти, і до початку липня на всій території України відновлюється функціонування козацьких органів влади.

Перемога козаків у цій битві і наступна облога фортеці у Кам'янець- Подільському змусили Василя Лупу виконати вимоги Богдана Хмельницького. Союз України з Молдавією був скріплений шлюбом Тимоша Хмельницького з Розандою Лупу, що відбувся в Яссах 21 (31) серпня 1652 року.

Намагаючись принизити перемогу козаків під Батагом, в польських колах розповсюджувався універсал, нібито випущений Б. Хмельницький після цієї битви, як курйоз-сатиру на козацьке повстання і особливо на титули, які нібито присвоїв собі гетьман, які б викликали ненависть у націоналістично налаштованих поляків. Цитуючи цей універсал М. Грушевський піддає його сумніву: „Богдан Хмельницький милостивого Бога король галицький, великий князь руський, сіверський, київський, подільський, брацлавський, волинський, Белзьким, великий стражник Отаманської Порти, праводавець Ляхів, гетьман запорозький, заступник свобід миру християнського" [13].

Безумовно, що лейтмотивом цього сфальшованого універсалу була спроба дискредитувати козацьку державу та її гетьмана, озлобити польський народ до українського.

Невипадково події в Молдавії викликали занепокоєння не тільки у Польщі, яка втрачала свого союзника, але і в сусідніх країнах - Трансільванії та Австрії. В результаті перемоги козацького війська під Батогом зміцнилося міжнародне становище України. Тому битва під Батогом увійшла в історію українського народу як одна з найславетніших сторінок. Перемогу війська Богдана Хмельницького в травні 1652 року історики не один раз порівнювали з блискучою перемогою карфагенських військ на чолі з Ганнібалом над римською армією під Каннами 2 серпня 216 р до н. е. Обидві битви стали класичними зразками несподіваного оточення і знищення ворога.

Під козацькими шаблями та від стріл кримських татар загинули не тільки Мартин Калиновський, але і значна частина польської еліти із шляхетських родин. Тут, в урочищі Батіг, струмочками крові у річку Батіжок завершило свою історію багато польських магнатських родів. З того часу цей яр називається ще Кривавим.

Відзначаючи вікопомну дату, щорічно в урочищі Батіг урочистим маршем проходять козацькі полки та місцеві жителі, віддаючи шану полеглим козакам, пам'ятаючи, що справа визволення українського народу ще не завершена, нинішньому поколінню ще належить здійснити свій подвиг в її розбудові.

ЛІТЕРАТУРА

1. Див. Н.И. Костомаров. Исторические произведения. - К.: КГУ. -

1990. - с. 364. Орест Субтельний. Історія. - Київ: «Лебідь». - 1991.-С. 117. Дмитро Дорошенко. Нариси історії України. - Т. 2. (від половини VII століття). - К.: Глобус. - 1991. - с. 11. О.В. Воронянський. Навчальний посібник. - Харків: Парус. - 2006. - с. 106.

2. Кормич Л., Багацький В.В. Історія України. - К.: «Алерта». - 2004. -с. 166.

3. Див. Історія України. Навчальний посібник. В.Ф. Верстюк та інші. - К.: «Альтернатива». - 1997. - с. 81; Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія (неупереджений погляд) України. - Харьків: ВД «Школа». - 2008. - с. 127.

4. Олесь Бузина. Тайная история Украины-Руси. - К.: «Довіра». - 2006.-е. 143-157.

5. Петровський В.В., та інші. Історія (неупереджений погляд) України.- с. 141.

6. Див. там же. -с. 141.

7. Історія України. Навчальний посібник. В.Ф. Верстюк та інші. - с.89-90.

8. Там же. -с. 89.

9. Там же. - с. 89.

10. Польський табір під Батагом [Електронний ресурс]/ Володимир Ленченко: httр://www. nагmу. соm.uа/ АLМАNАН / АLМАNАН02 /агtidе 09/ агt 9. htm/.

11. Історія України. Навчальний посібник. В.Ф. Верстюк та інші. - с. 89.

12. Петровський В.В. та інші. Історія (неупереджений погляд) України. - с. 141.

13. М. Грушевський. Історія України-Русі. - К. - 1990. - Т. 9. - Розділ 4. – С.19.