ГЕНЕЗИС ПСИХОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА У КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Кісенко О.О.

Класичний приватний університет

Робота присвячена проблемі генезису психологічної культури майбутніх соціальних працівників у контексті Болонського процесу.

Эта работа посвящена проблеме генезиса психологической культуры будущих социальных работников в контексте Болонского процесса.

Тhis work is devoted to the genesis of psychological culture for future social workers in the context of the Bologna process.

Ключові слова: соціальний працівник, психологічна культура, професійна діяльність.

Ключевые слова: социальный работник, психологическая культура, профессиональная деятельность.

Key words: social worker, psychological culture, professional activity.

Постановка проблеми. Проблема розвитку психологічної культури, що виступає важливим фактором підвищення ефективності соціальної служби в Україні та її адаптації до стандартів Європейського Союзу у контексті Болонського процесу, є актуальною. Приоритетними сьогодні стають наукові праці, в яких обґрунтовуються механізми професійного розвитку, шляхи підвищення професійної компетентності, покращення психолого-педагогічних умов фахової підготовки майбутніх соціальних працівників. Розвиток психологічної культури майбутнього соціального працівника стає одним із засобів наповнення новим змістом професійної діяльності соціальних працівників, оптимального розв’язання професійних проблем та конфліктів. Незважаючи на активізацію зусиль, спрямованих на вивчення окремих складових розвитку психологічної культури майбутнього соціального працівника комплексне дослідження теоретичних основ удосконалення механізмів її функціонування й формування ще не здійснено.

На сьогодні наголос все більше робиться на якість вищої освіти, на універсальність підготовки випускника ВНЗ та його адаптованості до ринку праці, на особистісну орієнтованість навчального процесу, його інформатизацію, визначну важливість освіти у забезпеченні розвитку людства.

Як відомо, основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу) – це: введення двоциклового навчання; запровадження кредитної системи; формування системного конторою якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників; забезпечення привабливості європейської освіти [3]. Саме такі орієнтації визначають спрямованість сучасного студента – майбутнього соціального працівника, формують цінності у вигляді чітких принципів здобуття відповідного рівня професіоналізму і кваліфікації. Індивідуальні навчально-дослідні завдання сприяють якісній переорієнтації студентів-майбутніх соціальних працівників на пошукову, частково науково-дослідницьку роботу і виступає чинником залучення студентів до науково-дослідницької діяльності. Такі завдання створюють сприятливі умови для реалізації творчих можливостей, наукових інтересів і розвитку ціннісних орієнтацій обдарованої молоді, розширюють можливості факультету, на якому навчаються студенти щодо надання завершеності ступеневій підготовці висококваліфікованих фахівців – майбутніх соціальних працівників.

В останні роки визнано той факт, що реформування вищої школи у нашій країні – необхідність, тому що довгий час збільшення професійної підготовки йшло в щерб загальному духовному та культурному розвитку особистості. Гуманізація та гуманітарізація освіти містить в собі перехід від технологічно-технократичної моделі освіти до освіти культурно „нагромадженої” та культурно детермінованої. Нова гуманістична методологія освіти ставить у центрі освітнього процесу людину, його духовний розвиток, систему загальнолюдських цінностей культурних орієнтирів, вирішує завдання формування культури особистості крізь заохочення людини до загальної культури та психологічної вчасності. Таким чином, ситуація розвитку сучасної вищої школи виділяє особливе місце проблемі формування психологічної культури у майбутніх соціальних працівників у контексті Болонського процесу [1].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У розробку даної проблеми внесли вагомий внесок багато дослідників, науковців та педагогів-практиків, серед них: Т. Ковалевич, К. Романов, Н. Бердяєв, М. Бахтін,

Ф. Хсю, Б. Ананьєв, Л. Виготський, С. Іванова, А. Орлов та багато інших. Ми бачимо, що аналіз результатів діяльності науковців показує, що студенти ВНЗ – майбутні соціальні працівники практично не знайомі з психологією та відчувають значні труднощі під час вивчення вузівського психологічного курсу.

Отже, метою статті є висвітлення питання генезису психологічної культури майбутнього соціального працівника у контексті Болонського процесу. Саме тому пріоритетна роль на сучасному етапі розвитку суспільства належить розв’язанню надзвичайно актуальної та важливої, а водночас, і досить складної проблеми удосконалення системи підготовки майбутнього соціального працівника до успішної професійної діяльності.

Результати дослідження. На початку ХХІ століття дуже складно цілеспрямовано формувати морально розвинуту особистість, для якої загальноприйняті духовні пріоритети набували б глибокого життєвого сенсу, виступали б регуляторами моральної поведінки, адже широко використовуються типові методи формування особистості, ефективніші нові, які б давали змогу забезпечити педагогіку співробітництва, не спрацьовують у рамках масового вжитку через відсутність чітких їх визначень, неспроможність частиною викладацького складу їх впроваджувати у навчальний процес, несвідоме розуміння їхньої суті та значущості.

Т. Ковалевич підкреслює, що специфіка вищої освіти складається з того, що у ВНЗ вивчаються ні основа наук, а сама наука в розвитку, здійснюється за рахунок залучення до науково-дослідницьких методів. Звертаючи увагу на те, що курс психології досить складний і його засвоєння у даних умовах починається практично з „нульового” рівня знань. Тому разом із розвитком психологічної культури необхідним стає формування у студентів-майбутніх соціальних працівників потреби в отриманні психологічних знань та необхідного рівня психологічної грамотності [4].

У той же час автор підкреслює невідповідність системи вищої освіти, що склалася, яка, на його думку, вступила у протиріччя з загальною ситуацією розвитку психологічної культури особистості майбутнього соціального працівника, яка зумовлена єдністю та спадкоємністю таких категорій, як „культура”, „освіченість”, „компетентність”. Змістовий бік вузівської освіти у значному ступені орієнтує студента-майбутнього соціального працівника на засоби передачі готових наукових знань з предмету. Основні механізми залучення студентів до культури залишаються незадіяними у повному обсязі, виникає протиріччя з традиційними засобами організації освітньої діяльності, де відсутня необхідність самостійного пошуку, прогнозування результатів, не потрібне самопізнання, самооцінка рівней розвитку індивідуальної культури [4].

К. Романов також вважає, що у науці досі не розроблена цілісна концепція психологічної підготовки студентів-майбутніх соціальних працівників, яка задовольнить усіх фахівців. Викладачі відповідних ВНЗ зазнають труднощів та припускаються помилок під час формулювання мети, завдань та виборі методів фахової підготовки. Традиційні підходи до розв’язаня даної проблеми орієнтовані на формування знань, умінь та навичок. Вони дійсно необхідні майбутньому фахівцю з соціальної роботи, але не досить достатні для постановки та ефективного рішення можливих завдань.

В той же час, К. Романов підкреслює, що фахівець, який працює з людьми повинен вміти вирішувати професійні завдання, такі як:

1. Розпізнання психологічних характеристик людини в умовах конкретних життєвих ситуацій.

2. Прогнозування власної поведінки та внутрішнього стану в контексті конкретних життєвих ситуацій.

3. Проектування доцільних та раціональних способів психологічного впливу в контексті відповідних життєвих та професійних ситуацій.

4. Прогнозування вірогідного напрямку психічного розвитку в контексті різноманітних умов навчання та виховання: родинних, загальнокультурних, соціально-економічних тощо.

5. Розуміння психологічного змісту різних життєвих та професійних ситуацій, дій, вчинків та інших зовнішніх проявів оточуючих людей як суб’єктів, як особистостей та як індивідуальностей.

6. Прогнозування вірогідних засобів поведінки в контексті тих чи інших життєвих ситуацій [6].

Як вказує К. Романов для вирішення вказаних завдань майбутній соціальний працівник повинен мати високий рівень розвитку психологічної культури, як особливої особистісної освіти, який забезпечує успішну роботу з людьми. Її формування і складає мету фахової підготовки майбутнього соціального працівника [5].

Попередній аналіз філософських, психологічних та педагогічних праць показує, що залучення до психологічної культури як фактора розвитку індивідуальної психологічної культури є маловивченою проблемою. Про це свідчить мала кількість досліджень, спрямованих на розвиток психологічної культури взагалі та професійної частково. Таким чином, виходячи з вище зазначеного, проблему формування психологічної культури у майбутніх соціальних працівників можна вважати актуальною.

Тим не менш, важливо зазначити, що ідея психологічної культури та проблема соціальної взаємодії людей має глибоке коріння в історії науки. З метою адекватного оцінювання сучасного стану наукової розробленості цього фундаментального та багатовимірного психологічного феномену, необхідний, перш за все, ретроспективний аналіз наукових передпосилок поняття „психологічна культура”.

Філософсько-культурологічне обгрунтування цього поняття ми знаходимо ще у представників німецької класично філософії (І. Герде,

Г. Гегель, І. Кант), а також у багатьох філософів та культурологів (Н. Бердяєв, М. Бахтін, М. Каган, А. Лосєв та ін.). Психологічні аспекти взаємозв’язку людини та культури знаходять своє відображення у прац представників „культурної антропології” (А. Кребер, М. Херсковиць) та „психологічної антропології” (А. Велик, Г. Мюррей, В. Слободчиков та ін.). Важливим для психологічної антропології є питання про те, як індивід засвоює культурні постаті поведінки. Важливе значення в розкритті природи психологічної культури мають праці засновників та представників культурно-історичного напрямку в психології (А. Асмолов, Л. Виготський, О. Леонтьєв та ін.). Аналіз різних проблем взаємодії особистості з культурою знаходимо в працях представників психоаналітичних теорій (Р. Бенедикт,

З. Фрейд, К. Юнг та ін.). Ідеї психологічної культури в освіті та педагогічній діяльності знайшли відображення у дослідженнях цілого ряду представників гуманістичного напрямку в педагогіці (Ш. Амонашвілі, В. Сухомлинський, А. Тряпіцина та ін.). Важливими є також ідеї про безперервний та діалектичний взаємозв’язок культури, освіти та особистості (В. Авєрін,

І Зимня, В. Зінченко та ін.). Безпосередньо стосуються психологічної культури праці у галузі психології спілкування (Я. Коломинський,

Л. Петровська та ін.). Виявлення умов, пов’язаних з оптимальністю, конструктивністю, комфортністю, ефективністю, успішністю спілкування фактично виводять дослідників на властивості та функції психологічної культури.

Треба зауважити, що дослідження, спрямовані на безпосереднє вивчення проблеми психологічної культури як самостійного феномену, почалися досить недавно. Аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що це поняття на має самостійного загальноприйнятого значення, воно, навіть, відсутнє у словниках. Разом з тим психологічна культура особистості як особливий феномен активно обговорюється вітчизняними та іноземними психологами, філософами, педагогами. Більша частина праць присвячена дослідженню психологічної культури у контексті професійної діяльності як складової професійної культури або фактора того чи іншого виду діяльності

( Н. Ісаєва, Г. Марасанов, А. Орлов та ін.). У даних працях аналізуються різні аспекти та характеристики психологічної культури у зв’язку із особливостями педагогічної та інших видів діяльності, виділяються функції психологічної культури, здійснюються спроби виділити її компоненти або складові та опис її структури.

Сьогодні наявна багата кількість досліджень, де аналізуються різні аспекти, рівні або складові психологічної культури, здійснюються спроби визначення цих феноменів. У працях, які присвячені вивченню психологічної культури існує ряд підходів, які розглядають даний феномен з різних кутів зору. Так, праці Є. Смиронової подано класифікацію підходів до вивчення психологічної культури: функціональний, психотерапевтичний та параметричний [7].

До функціонального підходу Є. Смирнова відносить роботи, автори яких досліджують шляхи підвищення психологічної культури крізь розвиток окремих компонентів: комунікативна компетентність, перцептивна компетентність, спілкування та ін. (Б. Ананьєв, К. Гребенкін, О. Шмайлов та ін.).

До психотерапевтичного, на її думку, відносяться праці, які розглядають психологічну культуру як ціннісносмислову основу поведінки людини та засіб гармонізації його зовнішніх та внутрішніх боків життєдіяльності. До механізмів формування, які дозволяють досягти гармонії, дослідники відносять: психотерапевтичні практики, які спрямовані на „...преодоление невротических компонентов собственного внутреннего мира»; психотехнічні вправи та техніки опосередкування. До параметричного автор відносить праці, автори яких шукають шляхи впливу на психологічну культуру в цілому ( С. Іванова, А. Орлов та ін.) та розглядають її інтегрально, комплексно [7].

Висновки. Таким чином, виходячи з вищесказаного, можна зробити такі висновки:

- по – перше, питання генезису психологічної культури цікавило науковців починаючи з представників німецької класичної філософії (І. Герде, І. Кант та інші) та до наших часів (Ш. Амонашвілі, А. Тряпіцина та багато інших);

- по – друге, важливою умовою людського буття є таке особистісне новоутворення як психологічна культура. Вона є саме тою ланкою, яка веде до успішного включення людини в соціальне життя суспільства, становлення фахівця соціальної сфери та управління. Сучасні дослідження показують, що склалося положення про те, що психологічна культура визначає вектор ефективного самовираження та самовизначення особистості в житті;

- по - третє, у наш час існує досить велика кількість психолого-педагогічної літератури, яка розглядає питання стосовно психологічної культури фахівців „людина-людина”;

- по - четверте, існуюча сьогодні система професійної підготовки майбутніх фахівців, а саме – майбутніх соціальних працівників, не відповідає сучасним вимогам суспільства у контексті Болонського процесу.

Література.

1. Білик Л. Формування соціолого-психологічної культури студентської

молоді у вищому навчальному закладі // Вища освіта України. – 1998. -

№3. – С.105-109.

2. Иванова С. П. Современное образование и психологическая культура педагога / С. П. Иванова. – Псков: Гос. пед. ин-т им. С. М. Кирова, 1999. - 563 с.

3. Болонський процес у фактах і документах / Упорядники Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубіянко В.В., Бабин І.І. – Київ-Тернопіль: ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. – 52с.

4. Ковалевич Т. Ф. Приобщение студентов к психологической культуре в высшем учебном заведении : дис. канд. пед. наук : 13.00.01 / Ковалевич Татьяна Федоровна. - Красноярск, 1999. - 189 с.

5. Романов К. М. Психологический практикум : пыдручник / За заг. ред. К. М. Романов. - Саранск : Изд-во Морд, ун-та, 2003. - 164с.

6. Романов К. М. Теоретические и методологические вопросы психологической подготовки специалистов / К. М. Романов // Гуманитарий. -2003.- №3. - С. 150-158.

7. Смирнова, Е. Е. Формирование психологической культуры педагогов в

процессе повышения их квалификации : автореф. дис. канд. пед. наук

13.00.01 / Смирнова Елена Евгеньевна. - Великий Новгород, 2002. - 22 с.