Рудіна Марина Володимировна

к.пед.н.,

Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка, Україна

Теоретичні засади розвитку аксіологічного потенціалу

особистості студента в діалозі культур

Проблема професійного становлення молоді відповідно до провідних цінностей та ціннісних орієнтацій була актуальною для людства з давніх-давен, що знайшло своє відображення у відомій школі Піфагора, системі філософських поглядів Гегеля, Г. Сковороди, О. Лосєва та інших.

Провідні філософи, психологи, соціологи, педагоги як сучасні, так і попередніх епох, бралися до висвітлення проблеми цінностей. Давньогрецька етика подала практично весь набір ціннісних орієнтацій або моделей поведінки людей у суспільстві: Демокрит та Аристотель закликали до забезпечення щастя людей як вищої цінності; Аристипп культивував гедонізм (чуттєву насолоду); Антисфен і Діоген вимагали звести потреби людини до природної першооснови (аскетизму); Сократ ототожнював доброчинство та знання (моралізуючий інтелектуалізм); Фрасимах та інші молодші софісти абсолютизували місце і роль індивідуальних інтересів, свавілля особистості (волюнтаризм); Платон орієнтував на споглядацько-духовну діяльність, а його учні – неоплатоники – вимагали морально-очищувального аскетизму, Сковорода ж пропагував філософію серця, тобто «сродної праці» тощо [1].

Необхідність вдаватися до філософських концепцій як до джерел категорійного обґрунтування вихідних педагогічних понять та побудови їх системи підкреслюється багатьма науковцями, особливо С. Гессеном, В. Донієм, Г. Заїченком, О. Сухомлинською [5, 41-45]. За висловом відомого педагога і філософа С. Гессена, “навіть найбільш часткові і конкретні питання педагогіки підносяться в останніх своїх засадах до суто філософських проблем” [2, 20].

Отже, педагогіка звертається, зазначають філософи та сучасні дослідники, до доробку філософії як пізнання універсальних смислів та еталонів людської діяльності, суспільствознавчих, гуманітарних наук як до методологічного базису в дослідженні проблем ціннісних орієнтацій, що можна визнати теоретичними засадами розвитку аксіологічного потенціалу особистості студента в діалозі культур.

Думку дослідників цієї проблеми можна визначити словами Ф. Ніцше, який здійснив напередодні ХХ ст. найбільш кардинальну переоцінку віджилих цінностей та застарілих ідеалів: «Питання про цінності, – стверджував він, – більш фундаментальне, ніж питання про достовірність: останнє набуває всієї своєї серйозності лише за умови, що ми відповіли на питання про цінності» [3, 287]. Отже, саме цінності виступають рушійною силою розвитку найважливіших педагогічних ідей, саме тому аксіологія – як наука про цінності – має бути покладена в основу процесу формування професійних цінностей студентів.

Більшість цінностей являють собою не самоцінності, а лише умови існування більш високих цінностей. З досить значної кількості визначень, акцентуємо увагу лише на трьох.

1) Цінність – філософське і соціологічне поняття, яке означає, по-перше, позитивну чи негативну значимість будь-якого об’єкта, по-друге, нормативну, оціночну сторону явищ суспільної свідомості [6, 462-463].

2) Цінності – специфічно соціальні визначення об’єктів оточуючого світу, які виявляють їхнє позитивне чи негативне значення для людини та суспільства (благо, добро і зло, прекрасне і потворне, які містяться в явищах суспільного життя і природи). Зовнішньо цінності виступають як якості предмета чи явища, проте вони властиві їм не від природи, не через внутрішню структуру об’єкта самого по собі, а тому, що він залучений у сферу суспільного буття людини і став носієм певних соціальних відношень людини. Цінності служать об’єктами інтересів людини, а для її свідомості виконують роль повсякденних орієнтирів у предметній і соціальній діяльності, позначок її різноманітних практичних відношень до оточуючих предметів, явищ [7, 534].

Отже, в особистісному плані цінність може бути визначена як таке ставлення до предметів і явищ дійсності, яке показує людині її істинне благо, розкриває перед нею можливості життя, здатного принести найбільше щастя, тобто стосовно студентів – цінність обраної професії є основою подальшого успішного житті.

Оскільки в філософській літературі склалися різноманітні підходи до визначення цінності, то для розкриття зазначеної теми суттєвими вважаємо такі положення:

- цінність ототожнюється з новою ідеєю, яка виступає як індивідуальний або соціальний орієнтир;

- цінність сприймається як поширений суб’єктивний образ або уявлення обраної професії;

- цінність синонімізується з культурно-історичними стандартами та сучасною соціокультурною ситуації в країні;

- цінність асоціюється з типом “гідної” професійної поведінки, з конкретним життєвим стилем.

Усі наведені визначення, на нашу думку, пов’язуються спільним смислом: спрямовувати діяльність, погляди, визначати напрям, мету, уміти оцінити обставини в процесі формування професійних цінностей студентів. Сформоване в такому розумінні ціннісне ставлення до професії сприятиме визначенню студентами власного смислу життя, тобто відіграватиме роль ціннісних орієнтацій.

На думку більшості науковців, розвиток аксіологічного потенціалу особистості студента найефективніше розвивається в діалозі культур. З цього приводу є ґрунтовне дослідження Полякової Олександри Олександрівни (Оренбург) [4].

На її думку, й ми також її дотримуємося, розвиток аксіологічного потенціалу особистості студента в діалозі культур здійснюється в напрямку зміни системи особистісних цінностей, збагачення світоглядного тезаурусу студента, активізації його сили волі й буде успішним, якщо:

- діалог культур виступатиме основоположним принципом організації освітнього процесу у внз;

- в освітніх програмах вищої школи буде актуалізоване аксіологічне ядро навчальних дисциплін;

- в освітньому процесі внз буде забезпечуватися присвоєння особистістю студента ціннісних смислів діалогу культур;

- актуалізація педагогічних функцій цінностей діалогу культур досягатиметься застосуванням креативно-ціннісних технологій навчання;

- логіка розвитку аксіологічного потенціалу особистості студента в діалозі культур відображатиме такі принципи: історичність цінностей, насиченість духовних потреб особистості, альтернативність, ціннісний резонанс.

Таким чином, аксіологічний потенціал особистості – особистісна освіта, синтезуюча в собі сукупність ціннісних орієнтацій, ієрархію мотивів та силу емоційно-вольового порядку, що забезпечує досягнення життєвих цілей. Суттєвими характеристиками аксіологічного потенціалу особистості є: системно-структурна організація, соціокультурна детермінованість, відносна стійкість, поліфункціональність, креативне спрямування.

Вважаємо, що на часі розробка моделі розвитку аксіологічного потенціалу особистості студента немовних спеціальностей з метою формування цінності обраної професії засобами діалогу культур у процесі вивчення іноземної мови на основі діяльнісного підходу.

Література

1. Асмус В.Ф. Античная философия. Учебн. пособие. Изд. 2-е, доп. М. : 1976. – 543 с.

2. Гессен С.И. Основы педагогики. – М.: Школа-Пресс, 1995. – 447с.

3. Ницше Ф. Воля к власти. Опыт переоценки всех ценностей. М. : 1910. – 430 с.

4. Полякова А. А. Теория и практика развития аксиологического потенциала личности студента в диалоге культур : Дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.01/ Полякова Александра Александровна. – Оренбург, 2002. – 482 c.

5. Сухомлинська О.В. Концептуальні засади розвитку історико-педагогічної науки в Україні // Шлях освіти. – Київ, 1999. – №1. – С.41 – 45.

6. Философская энциклопедия под ред. Ф.В. Константинова. Т.5. – М. : «Советская энциклопедия», 1970. – 740 с., С. – 462-463.

7. Философский словарь под ред. И.Т. Фролова. 5-изд. – М. : Издательство политической литературы. – 1986. – 590 с. С. – 534.