“Педагогические науки”/2. Проблемы подготовки специалистов

Кулешова В.В.

Українська інженерно-педагогічна академія

Сутність неперервної інженерно-педагогічної освіти

Проблемам неперервної освіти присвячені праці С.Архангельського, А.Владиславлєва, В.Зінченка, В.Кременя, Ю.Кулюткіна, В.Онушкіна та ін.

Дослідженню проблем підвищення рівня професійної кваліфікації фахівців, зокрема таким аспектам, як: методологічним основам неперервної професійної освіти (С.Гончаренко, І.Зязюн, В.Козаков, В.Кремень, Н.Ничкало, В.Олійник); порівняльному аналізу ступеневої освіти в Україні та за кордоном (Т.Кошманова, Л.Пуховська, М.Лещенко); єдності теорії і практики у професійній підготовці вчителя (А.Бойко, В.Краєвський, О.Пєхота), розвитку психолого-педагогічної компетентності молодих учителів у системі післядипломної освіти (В.Семиченко, Л.Сігаєва).

Теоретичною основою неперервної інженерно-педагогічної освіти є педагогічна наука, її можливості забезпечити неперервність навчання людини на різних вікових стадіях протягом всього його життя. Педагогічна практика і її наукове забезпечення тісне пов'язані із соціально-економічними процесами, що відбивають насущні й перспективні потреби розвитку суб'єктів діяльності на всіх рівнях – від окремої особистості й групи людей до держави в цілому.

Розглядаючи створення й розвиток теорії неперервної інженерно-педагогічної освіти, варто сказати про те, що в її основі лежить ідея підпорядкування системи освіти в цілому завданням розвитку людства.

Важливо відзначити, що педагогічна наука вперше розглянула неперервну освіту не тільки як освіту дорослих, а як освіту особистості впродовж життя, і особливу увагу приділила наступності дошкільного, шкільного, вузівського й післявузівської освіти. Так, А. Владиславлєв у структуру розглянутої системи включає не тільки освіти дорослих, але й дитячу освіту, зокрема, базову (дошкільні й шкільні установи, денні відділення ПТНЗ, ВНЗ й аспірантура) і додаткове (гуртки, студії, секції, лекторії для молоді). У роботі розглядається й зміст навчання для кожної із запропонованих форм неперервної освіти.

Зупинимося більш докладно на загальнотеоретичних поглядах О.Аббасової й А. Владиславлєва, тому що вони є значущими для нашого розуміння найважливіших підходів до системи неперервної інженерно-педагогічної освіти викладачів технічних дисциплін. Неперервна освіта ними розглядається і як концептуальна ідея, що визначає спосіб життя людини, і як предмет конкретного наукового дослідження, і як об'єкт керування складною організаційною структурою. Автори солідаризуються з позицією комісії ЮНЕСКО, відповідно до якої загальне й професійне навчання людини це частина життєвого процесу, а не підготовка до життя. Звідси й ціль неперервної освіти полягає в проникненні загальної освіти в професійну й навпаки.

Визначення системи неперервної освіти розглядається з двох точок зору – структурної й особистісної. В одному випадку, це взаємозв'язок базової й додаткової освіти, в іншому - систематична й цілеспрямована діяльність по набуттю й удосконаленню знань, умінь і навичок як у будь-яких видах загальних і спеціальних навчальних закладів, так і шляхом самоосвіти.

Як принципи, що визначають функціонування й зміст системи, виділені наступні:

• -цілеспрямованість у навчанні й вихованні (не всяке знання є освітою, а лише усвідомлена діяльність по різнобічному розвитку особистості);

• індивідуалізація навчання припускає розвиток творчого потенціалу особистості;

• неперервність, що означає послідовність прагнень особистості й відповідний їм «ланцюжок», систему установ;

• системність, що вимагає сумісності, наступності різних форм і освітніх рівнів, змісту навчання й додаткових способів розвитку й перепідготовки фахівців.

Важливим є те, що в ряді досліджень розглядається поступальний розвиток творчого потенціалу особистості. Неперервність розглядається цими дослідниками в якості одного з головних принципів сучасної освіти, що з даної точки зору визначається як «єдиний цілісний процес», тому що «у загальному виді ідея неперервної освіти відбиває назрілу суспільну потребу в упорядкуванні вертикальної структури освітнього процесу і його перетворення новими елементами. Послідовно просуваючись по його висхідних щаблях, людина повинна не тільки освоїти прогресивний досвід, але й знайти здатність до його збагачення власним внеском.

Одне із самих широких трактувань поняття «неперервна освіта» дав Д. Кідд, що вважає, що неперервна освіта:

• по-перше, не тільки узагальнює освітні ідеї минулого, але й відповідає поглядам великих діячів освіти й виховання всіх народів;

• по-друге, це ключ до ефективної й успішної відповіді на приголомшуючі соціальні зміни;

• по-третє, може активно сприяти росту суспільного впливу (влади) освіти;

• по-четверте, може змінити деякі соціальні сторони способу життя людей, виправити деяку непослідовність сучасного життя;

• по-п'яте, буде сприяти взаєморозумінню всіх членів освітнього співтовариства;

• по-шосте, може привести до того, що професія викладача стане самою значущою, тому що неперервна освіта дає ключ до економічного й соціального успіху;

• по-сьоме, це невід'ємна частина планування освіти та ін.

Література:

1. Есарева З.Ф. Особенности деятельности преподавателей высшей школы/ Есарева З.Ф./ – Л.:ЛГУ, 1974. – 112с.

2. Н.О.Брюханова Основи педагогічного проектування в інженерно-педагогічній освіті/ Н.О.Брюханова/Монографія. – УІПА – Харків : НТМТ, 2010. – 438с.

3. Якунин В.А. Обучение как процесс управления: Психологические аспекты / Якунин В.А./– Л.: Изд-во Ленинград.ун-та, 1983. – 160с.