Педагогічні науки/Теоретичні і методологічні проблеми

К. ф. н., доцент, Лабінська Б. І.

Київський національний лінгвістичний університет

Синергетичний підхід як метод аналізу

розвитку методики навчання іноземних мов

на західноукраїнських землях у 1867–1939 рр.

Як відомо, термін “синергетика” використовується для позначення міждисциплінарного напрямку наукових досліджень, що виник у 60‒70 роках XX століття і основним завданням якого є пізнання загальних закономірностей і принципів, що створють основу процесів самоорганізації складних систем найрізноманітнішої природи [3, с. 9].

У сучасній науці наявні різні концептуальні підходи щодо трактування сутності синергетики. Найпоширеніші з них такі: синергетика як системна міждисциплінарна філософія (Робуль О., Аршинов В., Богусловський М., Таланчук М.); синергетика як нова узагальнювальна наука, що вивчає основні закони самоорганізації синергетичних (складних, поліструктурних, багатокомпонентних) систем (Данилов Ю., Григор’єва Н.); синергетика як пізнавальна модель науки (Добронравова І., Ігнатова В.); синергетика як загальнонауковий методологічний підхід (Ротніков В., Розін В., Халтобін В., Фількенштейн Е.); синергетика як інноваційний метод наукового дослідження (Князева О., Бевзенко Л.); синергетика як методологія пізнання освіти (Євтодюк А., Клепко С.); синергетика як парадигмальна основа гуманітаризації сучасної освіти (Мегрелішвіллі А., Робуль О.,. Педченко Н); сениргетика як засіб інгеграції природничої та гуманітарної освіти (Князєва О., Кордюмов С.) тощо [2].

Отже, незважаючи на масштабність використання синергетичного підходу, поки що не існує однозначного тлумачення сутності синергетики та її світоглядного статусу. Принципова відмінність синергетики від попередніх способів наукового мислення полягає в тому, що в центрі дослідження опиняються механізми організації та самоорганізації складних відкритих нелінійних систем і їх взаємодія.

Використання в даній роботі синергетики як методології дослідження вимагає окреслення її каркасу за допомогою виокремлення тільки тих синергетичних принципів, які, на наш погляд, дадуть змогу показати еволюцію і динаміку розвитку методики навчання ІМ як інтегрованого, складного, хвилеподібного, суперечливого процесу, що відбувається під впливом багатьох чинників і має різноманітність проявів.

Принцип нестійкості як стану готовності системи до змін і моменту вибору їх напрямку означає, що в точці нестійкої рівноваги система характеризується високою чутливістю до слабких сигналів від випадкового впливу яких може залежати майбутнє цієї системи. У розгляді тендецій розвитку методики навчання ІМ стан нестійкості включає роз’єднаність території та приналежність у певний період різних частин західноукраїнських земель до різних держав, що спричиняє безпорядок і порядок, які стічно поєднані між собою. Такі точки нестійкості називаються в синергетиці точками біфуркації (точки розгалуження можливих шляхів еволюції системи) особливо щодо соціальних систем. Система стає максимально чутливою до них тільки на деяких етапах свого розвитку, а саме – в періоди домінування нестійкості над стійкістю її структури, коли від старого шляху розвитку система вже об’єктивно змушена була відмовитися, а новий тільки розпочинає свою діяльність. У нашому дослідженні система навчання ІМ стає особливо чутливою при переході частин західноукраїнських земель під владу інших держав та реформ, які проводила та чи інша держава, що супроводжувалося зміною цілей, змісту та методу навчання ІМ. При цьому точками біфуркацій стане метод навчання ІМ і вплетення в нього нових положень, які врахували умови навчання. Нові положення певного методу, що з᾽явилися на західноукраїнських землях відрізнялися від класичних положень основоположників того чи іншого методу навчання ІМ.

Принцип самоорганізації систем визначається як сукупність процесів, у ході яких створюються, підтримуються, відтворюються, вдосконалюється структура системи і які спрямовані на збереження цілісності [3, с. 3]. В контексті дослідження збереження цілісності виступає український етнос, який у складі різних держав моделює процеси самоорганізації міжетнічної взаємодії як стосовно інших етносів так і стосовно націй як їх політичної організації. Самоорганізація виступає способом функціонування українського етносу, який прагне до самозбереження рідної мови, етнонаціонального буття власної держави.

Конкретизуючим щодо самоорганізації систем виступає принцип самовідтворення систем. Відповідно до нього збереження власних параметрів складної самоорганізованої системи є її власною проблемою і завданням, оскільки всі її функції в кінцевому рахунку спрямовані на власне відтворення, на стримування росту енторопійних (змінних, повернутих) процесів – це означає наявність певної антиентропійної тенденції всередені самої системи [3, с. 3].

Як самоорганізація в цілому так і самовідтворення системи забезпечуються дією принципу підкорення, згідно якого кожну систему характеризують її власні зміни, що визначають грані і специфіку цих процесів. Це так звані параметри порядку. Параметри порядку первісно визначають поведінку системи, але на їх дію в різних умовах накладаються інші керівні параметри, якими виступають обставини оточення. Такі керівні параметри виступають граничними умовами: тільки в їх рамках параметри порядку відтворюють колективну поведінку. Тут йдеться про циклічну причинність: з одного боку, параматрами порядку виступає Міністерство віросповідань і освіти держав у складі яких перебували західноукраїнські землі (державний компонент), що окреслюють державні вимоги до освіченості особи на рівні початкової і середньої освіти, а з іншого колективна поведінка компонентів (регіональний компонент) – Крайова Шкільна Рада, що визначає параметри порядку – на що звернути увагу під час укладання навчальних програм, підручників з ІМ. Міністерство віросповідань і освіти затверджує навчальні програми і підручники для навчання ІМ, а Крайова Шкільна Рада перед тим як подати їх до Міністерства освіти попередньо обговорює на повітових шкільних радах, Крайовій Шкільній Раді, конференції, вносить пропозиції і рекомендує для розгляду Міністерства віросповідань і освіти навчальні програми, підручники та ін з урахуванням своєрідності західноукраїнських земель в цілому та локальних регіонів зокрема, історії, культури, традицій тощо. Він може частково включатися у державний компонент (тоді формується на державному рівні), в інших випадках формується на регіональному рівні і є обов’язковим для вивчення в середніх навчальних закладах усього західноукраїнського регіону.

У синергетиці кристалізується ще одне важливе положення для нашого дослідження – принцип резонансного впливу, який допомагає зрозуміти як ефективніше управляти самоорганізованими системами. Відповідно до цього у методиці навчання ІМ на західноукраїнських землях на допомогу приходять сучасні, на той період, методичні ідеї європейських держав. Головним при цьому виявляється не сила впливу (і далеко не завжди запланований вплив породжує бажаний результат), а його оптимальна топологічна орієнтація: якщо вірно визначити точку впливу – зміст і цілі навчанням ІМ та спосіб резонансної ініціації – методу навчання ІМ, можна за допомогою слабкої, незначної (але такої, що відповідає структурі самої системи) дії отримати ефективний результат – вміння спілкуватися ІМ в усній і письмовій формах.

Основним принципом проходження точок біфуркації та формування нового порядку можна вважати принцип динамічної ієрархічності, згідно якому механізм виникнення параметрів порядку виникає на одному з рівнів: мега-, макро- та мікро, які знаходяться в ієрархічній залежності. Зокрема, в контексті дослідження тенденцій розвитку методики навчання ІМ мегарівнем виступають зміст і цілі навчання ІМ у різних типах шкіл; макрорівень – метод навчання ІМ; мікрорівень ‒ забезпечення навчальною програмою і підручниками з ІМ. Утім всі рівні у різні періоди визначається державним компонентом – Міністерством віросповідань та освіти тієї чи іншої держави. У точці біфуркації вимоги щодо метода навчання ІМ зникають в хаосі макрорівня (йдеться про нові положення певного методу), а нові – формуються в безпосередній взаємодії мега та мікрорівнів. Тобто нелінійна сума, або своєрідне синергетичне накладання керуючих параметрів формують оновлені параметри порядку макрорівня. Тут і відбувається вибір альтернатив подальшого рівня макрорівня – нові положення методу навчання ІМ.

Тісно пов᾿язаний із синергетичними ідеями багатоваріантності шляхів еволюції, вибору з альтернатив, необоротності еволюції та її темпу принцип нелінійності, який характеризується відновленням системи шляхом завершення старого порядку, хаосу і народження нового та виявлення несподіваної траєкторії розвитку систем, які неможливо екстраполювати за допомогою лінійно-детерміністичного аналізу [2, с. 11]. Нелінійне середовище (систему) у дослідженні розглядаться як середовище з потенційно різними, альтирнативними шляхами розвитку, середовище, яке містить у собі біфуркації. При цьому появі нового методу навчання ІМ, переходу до нового рівня розвитку, варіативність в охоплений дослідженням хронологічний період можуть сприяти зовнішні впливи – історико-соціальне положення держави, освітньо-організаційні формації, розвиток суміжних з методикою наук, нові напрямки методичних ідей у європейських державах, освітні реформи, які “підштовхують” систему навчання ІМ до вибору траєкторії подальшого розвитку.

Важливим є також синергетичний принцип необоротності змін – це подія, яка не має зворотнього руху. Елементи, що поєдналися у новій формі кооперації, набувають дещо нових властивостей, аналогічно їх роз᾿єднання призводить до якісних змін структури системи, ‒ тобто вихідний первісний стан повернути неможливо, а процес самоорганізації спрямований виключно вперед [3, с. 7]. Так, повернути назад граматико-перекладний чи прямий метод неможливо утім набутий досвід у навчанні ІМ за цими методами давали учителям певну методичну модель навчання ІМ, яка з часом трансформовувалася і модифіковувалася. У відкритому нелінійному соціосередовищі без змін його власних параметрів, при варіюванні тільки зовнішнього впливу на нього, здатні виникати різні структури – атрактори, в яких втілюється мета процесу навчання ІМ у конкретний період самоорганізації. Атракторами є ті реальні положення методу навчання ІМ, які найбільш підходять до елементів системи, через що саме на них виходять процеси розвитку методики навчання ІМ. Їх можна визначити як внутрішні центри самоорганізації системи навчання ІМ. Тому необхідно виділяти принцип дії атракторів. Атрактори існують на всіх етапах розвитку системи навчання ІМ, але саме в біфуркаційні періоди їх дія стане найсильніша: в цей час певні стійкі положення щодо певного методу навчання ІМ закладені європейськими методистами будуть мікроцентрами, які ніби притягують до себе нові положення, які з’являються на західноукраїнських землях і навколо яких здійснюється вибудовування нової структури системи. Саме в області тяжіння атрактора починається набуття динамічною системою стійкості після появи принципово нових положень щодо методу навчання ІМ. Цей принцип є дуже важливим не тільки з онтологічної, а і з методологічної точки зору: виділення атрактора дозволяє заповнити білу пляму в діалектичній методології, яка презентує дихотомію випадковості та закономірності без пояснення механізму їх взаємозв᾿язку.

Література:

1. Вознюк О. В. Розвиток вітчизняної педагогічної думки: синергетичний підхід: Монографія /за ред. проф. П.Ю. Сауха. – Жито-мир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. – 184 с.

2. Малевич Л., Дзюба М. Сенергетичний підхід до викладання української мови в технічних ВНЗ /Л. Малевич, М. Дзюба [Електронний ресурс] // Портал сучасних педагогічних ресурсів. – 2010. – Режим доступу : lib. ua-ru. net/diss/cont/351757

3. Синергетичний дискурс проблематики націєтвоорення / [Електронний ресурс] // – 2011. – Режим доступу : npu.edu.ua/!e-book/book/html/D/ispu_ksue_Nesterenko/70.html