Педагогические науки/5. Современные методы преподавания

Баюл Т.П.

Дніпропетровський транспортно-економічний коледж

Степаненкова Л. Т.

Дніпропетровський транспортно-економічний коледж

СУЧАСНА ЛЕКЦІЯ ЯК АЛЬТЕРНАТИВА МЕХАНІСТИЧНОМУ ВІДТІНКУ НОВОГО ПРОЦЕСУ

Стало звичним, коли мова заходить про новітні технології в освіті, говорити про комп’ютеризацію навчального процесу. Не заперечуючи певного позитиву такого підходу, нам хотілось би застерегти від його сліпого наслідування. Тут до уваги потрібно взяти те, що комп’ютер створювався перш за все не як інструмент пізнання і навчання, а як інструмент для розв’язування математично складних інженерних задач. У подальшому його функції значно розширились і його стали використовувати в системах управління технологічними процесами, мережах телекомунікацій тощо. Тож як інструмент навчального процесу, як і книга, комп’ютер є лище носієм широкодоступної різноманітної інформації. У справі навчання молоді комп’ютер виявив певну підступність. І ось чому. Він захоплює, можна сказати, зачаровує студента і відштовхує від посібника. У цьому криється велика небезпека – залишити без розвитку деякі досить важливі функції головного мозку. Мова йде про те, що, на відміну від книги, комп’ютер усе показує «вже готовеньким», а книга чи усне мовлення розвиває уяву. Те, що людина, читаючи книжку, має висікати у своїй уяві образи того, про що вона читає, - саме це і дає розвиток мозку. Картинки комп’ютерного дисплею, що змінюють одна одну, їх строкатість, невпорядкованість розміщуваної інформації не сприяють зосередженості, концентрації думки, а значить і набуттю системних ґрунтовних знань.

Надзвичайна легкість доступу і легкість «привласнення», «скачування» користувачем комп’ютерної інформації, що є благом для вже сформованого мозку, поглиблюють негатив. Процес «скачування» інформації породжує у студента ілюзію осмислення й оволодіння матеріалом і виконання тим самим навчального завдання: важкий аналіз, не зачепивши глибоко свідомість, опиняється на її задвірках. У результаті студент не розвиває в собі здібності до логічного мислення, зіставлення і критичного аналізу. Так формується поверховий рівень знань, що фактично і спостерігається зараз. Безперечно, цьому є ще ряд інших, не менш вагомих причин.

Книжка, усна мова викладача, коли на очах у студента пульсує жива думка, коли завдяки їй з-під крейди народжуються формули, схеми, графіки, моторика письма не як самостійне завдання, а як необхідний елемент представлення збагнутої студентом логіки предмета, заборона говорити з папірця на семінарі, коротше кажучи, багаторічно випробувані способи навчання повинні залишатися головними в його процесі. Це не ретроградство. Викладена думка ґрунтується на тому, що саме вказані форми навчання відповідають розвитку еволюційно закладених природою у мозку людини потужних механізмів пізнання навколишнього світу. Адже, по суті, набуття знань – це біологічний процес. В основі навчання – пізнання навколишнього світу і набуття практичних навичок діяльності – окрім передачі викладачем чи книгою інформації навчального характеру, лежали розвиток логічного мислення завдяки розв’язуванню задач, набуття вміння вести спостереження, ставити проблемні питання й аналізувати їх, набуття відповідного фаху, практичних навичок і знань. Спроба підмінити цю багатогранність форм тотальною комп’ютеризацією навчального процесу таїть у собі загрозу перенесення свідомості студента у химерний, створений по відношенню до реального віртуальний світ, і це є вкрай небезпечною тенденцією у сучасній освіті. Розробки «новітніх технологій» навчання, а також оцінювання знань дають механістичний відтінок навчального процесу, його формалізацію, а відтак, несуть загрозу втрати як студентом, так і викладачем найголовнішого – творчого характеру. Тим самим технології вибудовують у студента бар’єр несприйняття матеріалу, відсторонення від копійкової роботи пізнання і навчання. Виходячи із вищесказаного, спираючись на багаторічний досвід роботи зі студентами в аудиторії, ми переконані, що основною організаційною формою навчання залишаються лекції, а основним джерелом (суб'єктом) нових знань – лектор, викладач. Саме лекційна форма проведення занять дає можливість подати великий за обсягом фактичний матеріал у логічній послідовності і не потребує спеціальної підготовки слухачів. Аналіз останніх досліджень показав, що в педагогічній і психологічній науковій літературі в основному приділяється увага особливостям лекції як організаційної форми навчання у вищому навчальному закладі, її структурі, недолікам та перевагам застосування лекційної форми у навчальному процесі. Педагогічна співпраця на лекції має на меті перетворення студентів у співавторів викладача. Лекція – це співтворчість, спільне мислення, партнерство, у межах якого студенти, за завданням або самостійно, можуть висловити власну думку, свої судження, сформулювати гіпотезу, запропонувати свій варіант вирішення завдання.

Зміст сучасної лекції повинен відповідати певним дидактичним вимогам. Основними серед них є такі:

ü Цілісність лекції забезпечується створенням єдиної її структури, яка б базувалася на взаємозв’язку завдань заняття і змісту матеріалу, призначеного для засвоєння студентами. У тих випадках, коли на одному занятті досягнути такої цілісності неможливо, лектор має обов’язково звернути увагу, послати на попереднє або подальше викладення матеріалу, на наукові джерела тощо.

ü Науковість лекції передбачає відповідальність матеріалу основним положенням сучасної науки, абсолютне переважання об’єктивного фактора і доказовість наукових положень. Кожна теза має бути чітко сформульована і несуперечлива.

ü Принцип доступності лекції передбачає, що зміст навчального матеріалу повинен бути зрозумілим, а його обсяг – посильним для «середнього» студента. Це означає, що ступінь складності лекційного матеріалу повинен відповідати рівню розвитку і наявності запасу знань і уявлень студентів. Але, намагаючись досягти доступності викладу, не можна знижувати його науковість.

ü Дотримання принципу систематичності потребує виконання низки педагогічних правил, а саме:

- взаємозв’язок матеріалу, що вивчається, із раніше вивченим, поступове підвищення складності питань, які розглядаються;

- взаємозв’язок частин матеріалу, що вивчається;

- узагальнення вивченого матеріалу;

- злагодженість викладу матеріалу за змістом і зовнішньою формою його викладу, рубрикація теми, питання;

- однакова структура побудови матеріалу.

ü Принцип наочності у навчання ґрунтується на тому, що ознайомлення студентів з яким-небудь явищем або предметом починається із конкретного відчуття і сприйняття. Багато статистичних і цифрових відомостей, окремих подробиць в лекції без застосування засобів наочності сприймається із спотворенням і погано запам’ятовується.

Зі сказаного вище зрозуміло, що найбільшу зацікавленість викликають ті лекції, під час яких лектор вільно володіє матеріалом, наводить велику кількість доцільних прикладів, спираючись на інтереси і побажання аудиторії.

Проте залишається питання, яким же чином досягти запам’ятовування великої кількості матеріалу, сконцентрованість уваги студентів на лекції залежить від здатності лектора зосереджувати увагу й утримувати увагу аудиторії. Вона має здатність до коливань кожні 2-3 хвилини, тому найбільш важливий матеріал в лекції повинен повторюватися, створюючи деяку надмірність навчальної інформації. Підвищенню пізнавальної активності студентів також сприяє вміння лектора дохідливо відповідати на питання. На лекції під час відповіді на запитання не знижується значення особливостей публічного виступу: відповідь краще давати відразу, чітко і з розрахунком на реакцію аудиторії,значною мірою експромтом. Одна невдала відповідь може погіршити враження від усієї лекції. Серед студентів поширена думка, що у відповідях на питання найбільш чітко проявляється ерудиція викладача.

Словом, успішний викладач вже не може бути лектором, який читає свої нотатки з конспекту чи з екрану (якщо використовуються сучасні проектувальні технології). Успішний викладач – це диригент, який керує дискусією в аудиторії, який вдалою увертюрою і фіналом цієї «академічно – поліфонічної симфонії» підводить студентів до розуміння найважливіших концепцій. Більше того, говорячи про нову роль викладача, ми бачимо образ навіть не просто диригента, а лідера, який завжди готовий до творчої імпровізації своїх колег. Саме колег, співучасників процесу створення нових знань, а не пасивних студентів, чи, як у нас часто кажуть, «слухачів».