К. Приходченко¹, В. Приходченко², О. Приходченко²

1 – Донецькій національний технічний університет

2 – Міська клінічна лікарня №2 «Енергетик» м. Донецька

Соціальна значимість виховного процесу в навчальних закладах

Педагогічно освічена молодь глибоко обдумує, аналізує настанови, поради, оцінки та відношення, широко використовуючи домінуючі можливості зовнішнього стимулювання, орієнтації на успіх, на формування упевненості, можливості відчувати свою значущість. Молодим людям ще раз наголошується на думці, що слід взаємостосунки встановлювати гнучкі та тактовні. Суб'єктивна сторона є превалюючою. Роль батьків служить важливим чинником становлення їх дітей як таких, що здатні подолати життєві кризи, різні несподівані перешкоди, побачити в життєвих ситуаціях згубне і позитивно-творче. Батьки не просто помічники своїх дітей, вони їх друзі, однодумці. Вони - міцне ядро створюваного сімейного середовища. «Формуючи у молоді позитивний образ сім'ї, мати й батько прагнуть відчувати потреби дитини, краще розуміти її мислення, заглиблюватися в інтереси. Значно зростає емоційна цінність батьківства» [1, с. 272].

У процесі виховання виділяються змістова і процесуальна сторони. Їх єдність стає очевидною лише при досить високому ступеневі абстрагування, який дозволяє вийти за межі тих конкретних обставин, у яких здійснюється виховання. Тобто уявлення про виховну діяльність вихователя, куратора ще не є процесом виховання вцілому. Для того, щоб побачити за цією діяльністю дещо цілісне, необхідно здійснити педагогічне абстрагування. Важливо при цьому пам'ятати, що на низькій його стадії абстрагування процес виховання не простежується. Надмірна його стадія спричиняє загрозу відриву від дійсності.

У сучасній теоретичній педагогіці існує багато критеріїв виділення (відокремлення) різних структур процесу виховання. Найвідомішими є моделі, побудовані за критеріями послідовності етапів (стадій) розвитку процесу у часі. За критерієм зв'язку і залежностей між компонентами, які забезпечують ефективність протікання процесу, виділяється така послідовність його організації:

1) проектування процесу, що включає визначення мети та конкретних завдань виховання;

2) визначення змісту виховання (організація трудової природоохоронної, ціннісно-зорієнтованої, художньої, спортивної та іншої діяльності);

3) форми, методи регулювання міжособистісного спілкування та його корекція в процесі основних видів діяльності вихованців;

4) контроль та підведення підсумків, установлення співвідношення між одержаними та запланованими результатами, аналіз досягнень та невдач.

Наступна структура теж ґрунтується на виділенні послідовних етапів процесу, але за іншим критерієм – за критерієм послідовності етапів та відповідних педагогічних дій. Вона має ряд стадій:

1) ознайомлення із загальними нормами та вимогами;

2) формування відносин;

3) формування поглядів та переконань;

4) формування загальної спрямованості особистості.

Першим етапом процесу виховання є усвідомлення вихованцями норм і правил поведінки, які їм пропонуються.

Другим етапом виховання є формування ставлення до норм та правил поведінки.

Третім етапом є формування поглядів та переконань.

Четвертим, головним етапом виховного процесу, є формування загальної спрямованості особистості в процесі різноманітних видів діяльності. Процес виховання є процесом багатофакторним: на нього впливає родина, окремі педагоги, .освітній заклад вцілому, суспільство з його виховними інститутами. Таким чином, чим більше за своїм напрямком та змістом збігаються впливи організованої виховної діяльності й об'єктивних умов, тим успішніше здійснюється формування особистості. Особливість виховного процесу виявляється і в діяльності вихователя - керівника цього результату від моменту здійснення безпосереднього виховного впливу. Між педагогічними впливами та проявом вихованості або невихованості лежить довгий період утворення необхідних властивостей особистості. Може бути і велика варіативність результату. У тих самих умовах останні можуть суттєво відрізнятися. Це пов’язано із значними індивідуальними відмінностями навчаючих, різним досвідом їх соціального формування, ставленням до виховання. Рівень професійної підготовки вихователя, його майстерність, уміння керувати виховним процесом значно впливає на хід і результат цього процесу. Процесу виховання властива самокерованість. Його протікання здійснюється у двох напрямках: від вихователя до вихованця (прямий зв’язок), результатом чого є послідовність взаємопов’язаних виховних ситуацій; від вихованця до вихователя (зворотний зв'язок), який дозволяє будувати кожну виховну ситуацію з урахуваннямрезультативності попередньої. Чим більше у розпорядженні вихователя зворотної інформації, тим доцільнішим стає виховний вплив.

Література

1. Приходченко К. І. Соціалізація особистості як рівень вихованості / К. І. Приходченко // Социальная работа и социализация : Сб.статей / Отв.ред. В. В. Харабет. – НГТУ, 2011. – С. 271–275.

2. Приходченко К. І. Творче освітньо-виховне середовище : теоретичний і практичний концепт / К. І. Приходченко. – Донецьк : Вид-во «Ноулідж», 2011. – 384 с.