Філологічні науки/ 6.Актуальні проблеми перекладу

доцент Полюк І.С.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Лінгвістичні та прагматичні аспекти перекладу документів міжнародних організацій

Комунікативна сфера, або сфера мовного спілкування — галузь діяльності, в якій функціонує мова і в якій вона виробляє свою мовленнєву системність. Такі сфери виділяються, а точніше, формуються залежно від професійної специфіки суспільної діяльності людей, матеріального виробництва, духовно-інтелектуальних інтересів. Важливими для суспільного і навіть особистого життя людини є правова, адміністративно-управлінська та державно- політична сфери. На їх теренах формується офіційно-діловий стиль. У державно-політичній сфері виокремлюється вужча, але надзвичайно актуальна для державного суверенітету нації сфера зовнішньополітичних відносин і міжнародної діяльності, вона має свою специфіку, суть якої в її двосторонньому характері. Одна сторона зумовлена внутрішнім станом країни і виявляється у відстоюванні її інтересів і намірів політики, а друга сторона спрямована у зовнішній світ. І зумовлюється та коригується його політикою, інтересами і впливами. Саме тому в стильових рисах і композиційно-мовних формах, системі номінування, способах вираження інтенції, лексико-фраземному арсеналі дипломатичного мовлення так багато специфічного — умовного, традиційного аж до конвенційності, усталеного і формального [3].

Саме через двосторонній характер дипломатичної діяльності (біполярність – оберненість однією стороною всередину країни, а другою – у зовнішній світ) дипломатичне мовлення (і мова) характеризується значними політичними, соціальними обмеженнями і навіть табу, підвищеним самоконтролем мовця у всіх комунікативних ситуаціях, високим рівнем професійної роботи і соціальної культури співрозмовників.

Чітко означене соціально-професійне середовище, елітні учасники дипломатичного мовлення (керівники держав і міжнародних організацій, урядовці, політики, діячі науки і культури — носії високого соціально- культурного типу учасників мовної комунікації) зумовили формування специфічного стилю викладу предметів мовлення, таких мовних рис, які символізують дипломатичну сферу. Проте це не означає, що в дипломатичному підстилі все тільки специфічне, особливе й спеціалізоване, бо за такої умови (що реально взагалі не є припустимою) відбулася б нейтралізація дипломатичної специфіки, або нейтралізація дипломатичної конотації. Певні риси мовних одиниць видаються специфічними тільки тоді, коли вони постають і підіймаються на нейтральному тлі інших рис. Основою всіх стилів і підстилів є нейтральні засоби загальнонаціональної української літературної мови. На нейтральному загальномовному тлі дипломатичне мовлення вирізняється не тільки особливістю предмета мовлення і змісту, відповідними професійними термінами і термінологічними словосполученнями, композиційно-мовленнєвими спеціальними конвенційними засобами, прийомами й мовними формулами, а й високим рівнем культури мовної особистості учасників дипломатичної комунікації [4].

У науковій літературі є приклади моделювання мовної особистості, при якому враховуються різні рівні мовної освіти, комунікативного досвіду, володіння мовою, мовних навичок і вмінь та національно-мовна і професійно-мовна культура [2; 5].

• Рівень правильності передбачає володіння необхідним загальномовним лексиконом, орфоепічними, орфографічними і пунктуаційними навичками, граматичними нормами словозміни, словотворення й побудови речень.

• Рівень інтеріоризації передбачає володіння першим рівнем плюс вміння реалізовуватися у висловленнях та сприймати їх відповідно до внутрішнього стану мовного вчинку.

• Рівень насиченості означає, що мовець володіє двома попередніми рівнями, а також багатством виражальних засобів мови, начитаний, має широкий і різнотемний лексикон, фразеологію.

• Рівень адекватного вибору означає таке досконале володіння попередніми рівнями, що дає можливість мовній особистості швидкого адекватного вибору і точної мовної реакції у кожній комунікативній ситуації.

Отже, це означає, що мовна особистість може об’єктивно й адекватно оцінити себе стосовно комунікативної ситуації [1; 2]. Можна виділити три ієрархічні рівні мовної особистості в такій інтерпретації:

• Нульовий рівень, що відображає ступінь володіння семантикою буденної мови. Це рівень нейтралізації мовної особистості, тобто на новому вона не виділяється як оригінальна, мовотворча. З мовного погляду така особистість є непомітною.

• Перший рівень — лінгвокогнітивний (тезаурусний), який передбачає опис мовної моделі картини світу з точки зору особистості (нові поняття, символи).

• Другий рівень — мотиваційний, що передбачає забезпечення комунікативно-діяльнісних потреб особистості (необхідність висловитися, одержати інформацію, вплинути тощо) .

Для того щоб досягти певного рівня розвитку мовної особистості, мовці повинні формулювати в собі відповідні для кожного рівня готовності. Для першого (нульового) рівня — це усномовні та орфографічне правописні готовності. Для другого (лінгвокогнітивного) рівня мовної особистості потрібні готовності користуватися поняттями, знаходити, вибирати, розуміти, переробляти інформацію із запропонованих текстів; готовність розгортати аргументацію, здатність до імпровізації. Для третього (мотиваційного) рівня потрібна готовність цілеспрямовано керувати засобами мови, досягати за їх допомогою мети, прекрасно публічно виступаючи, тощо.

Не кожна мовна особистість через брак належної освіти та інші причини може осягнути всі рівні володіння мовою, та й не кожна має в цьому комунікативні потреби. Однак для комунікантів дипломатичної сфери мають бути обов’язковими найвищі рівні володіння мовою. Ця вимога повинна входити до кваліфікаційної професіограми всіх співробітників дипломатичних служб.

Ситуативна специфіка мовного спілкування найбільше залежить від цільової настанови мовця чи співбесідників. Вона визначається комунікативною сферою суспільної діяльності, призначенням функціонального стилю, зовнішніми впливами і внутрішніми намірами мовця, потребами конкретної мовної ситуації [4].

Цільові настанови дипломатичного мовлення виявляються в широкому спектрі намірів і дій. Це може бути аналіз інформації; передавання подій, фактів; оприлюднення або приховування даних; інформація або дезінформація; створення стереотипу (міфу) або його руйнування; позитивний або негативний вплив; створення задуманого іміджу власної держави; спростування негативної інформації й утвердження позитивної; передбачення на перспективу; розгадка чужих таємниць і створення власних тощо. Якщо врахувати, що часом дипломатичним співробітникам доводиться реалізовувати по декілька намірів одночасно, паралельно або сукупно, то стає очевидним, що в диспозиції дипломатичних текстів також одночасно можуть здійснюватись логічна, аналогійна і міфологічна аргументації та задіюватися об'єктивні і суб'єктивні чинники, а відповідно до цього й мовні засоби їх реалізації.

Типовими обставинами й умовами дипломатичного спілкування є сфера міждержавних і міжнародних контактів у формі дипломатичного листування, переговорів, зустрічей, публічних виступів, преси, спонтанного живого мовлення.

Основним і постійним предметом дипломатичного спілкування є зовнішня політика держави. Проте до предмета дипломатичного мовлення може входити і внутрішня політика та проблеми й питання з усіх сфер суспільно-виробничої та науково-культурної діяльності держав, які вступають у контакти й відносини із зовнішнім світом, переходять межу зовнішньої діяльності. Тому дипломатичне мовлення за спрямованістю завжди двостороннє (біполярне), а часто і багатостороннє [1; 5]. Традиційна модель комунікації адресант - повідомлення - адресат віддзеркалює суттєвість фактору адресата. Фактор адресата (слухача) входить до поняття іллокутивної сили висловлювання. Він визначає комунікативність мовленнєвого акту.

Аналіз теорії мовленнєвих актів стосовно позиції адресата в діалозі свідчить, що іллокутивний ефект передбачає присутність слухача, який адекватно розуміє повідомлення, а перлокутивний ефект - реагуючого адресата. Реагування може експлікуватися у вербальній, невербальній та комбінованій формах. Базовою опозицією категорії адресованості діалогічного дискурсу виступає бінарна антропоцентрична опозиція “адресант - адресат”. Між членами опозиції не існує рівноваги тому, що, по-перше, у мовленнєвому акті мовець представлений завжди, а адресат не завжди; по-друге, ступінь залежності адресата від мовця і, навпаки, мовця від адресата певним чином варіюється. Адресат постає як сприймаючий об’єкт та реагуючий суб’єкт комунікації, мовленнєвий акт якого залежить від мовленнєвого акту мовця, хоча адресат не є пасивним об’єктом мовленнєвої взаємодії. Його висловлювання значною мірою впливають на вибір мовленнєвих засобів, які будуть ужиті мовцем.

За кількістю учасників комунікативного акту в дипломатичному мовленні виділяють два найпоширеніші функціонально-комунікативні типи.

Перший з них — це індивідуальна зустріч (бесіда, переговори), в якій беруть участь тільки два дипломати високих рангів або керівники держав чи високі урядовці. Специфіка цього типу комунікації в тому, що йому передує попередня і часом тривала та широкомасштабна підготовка з дипломатичним листуванням, плануванням, передбаченням можливих несподіванок, узгодженням протоколу. Кожна така зустріч має двосторонній протокольний характер і як результат — дипломатичні документи (заяви, угоди, договори), тоді як в інших стилях і підстилях мовлення в індивідуальній бесіді ролі не розподіляються заздалегідь і формулюються спонтанно, в процесі бесіди, під впливом цілої низки додаткових факторів. Безперечно, ця особливість дипломатичного протоколу (попередня підготовка, двосторонній характер) відображається у мовній специфіці дипломатичного спілкування.

Другий тип дипломатичного мовлення можна назвати одностороннім. Це публічні виступи перед масовою аудиторією на самітах, з'їздах, конференціях, заяви в пресі, по радіо, на телебаченні. Вони також потребують попередньої стилістичної обробки тексту з дотриманням цілей і специфіки дипломатії.

Проміжний тип між першим та другим типами і значно рідший — це зустрічі з кількома учасниками комунікативного акту, обговорення за круглим столом, саміти.

Окремим типом можна вважати газетно-журнальні публікації на теми дипломатії. Вони мають характер транспонованих текстів, але зберігають основні лексичні особливості.

Соціально-рольові характеристики, як і взагалі соціально-культурний тип учасників дипломатичного мовлення, високі й чітко визначені (освіта, культура, спеціальність, кваліфікація, повноваження, ранг, посада, обов'язки, місія, доручення). Це позначається на регламентації, спеціалізації і культурі як спонтанного, живого, так і офіційно-ділового листування та офіційно-урочистого дипломатичного мовлення.

Названі й схарактеризовані вище комунікативні чинники не є суто інтралінгвістичними, вони невіддільні від функціонального стилю, в даному разі дипломатичного підстилю офіційно-ділового стилю, оскільки соціальна природа мови є невіддільною від її внутрішньої структурної організації. Тому, аналізуючи функціональний стиль або стильовий різновид, обов’язково слід брати до уваги сукупність позамовних чинників, їх вплив на мовні і взаємодію з ними.

Останнім часом лінгвістами висловлюється думка про правомірність виділення дипломатичного підстилю з офіційно-ділового в окремий стиль. Це питання досить складне і потребує масштабних, багатоаспектних досліджень. На нашу думку, дипломатичний підстиль при деякій своєрідності жанрових форм і виражальних засобів хоч і має свою специфіку, проте не виходить за межі офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль є тією основою, на якій тримається дипломатичний підстиль сучасної української мови. Дипломатичний підстиль в основі своїй зберігає спільність з іншими підстилями офіційно- ділового стилю щодо мети висловлювання, способів та форм її досягнення.

Література:

1. Арутюнова Н. Д. Прагматика // Лингвистический энциклопедический словарь/ Н.Д. Арутюнова. – М.: Наука, 1990. – 685 с.

2. Бурбело В. Б. Сучасні концепції дискурсу та лінгвопрагматичні засади дискурсології // Вісн. “Іноземна філологія”. — Вип. 32–33. / В.Б. Бурбело. — К., 2002. —С. 79–84.

3. Вахтель Н.М. Прагмалингвистика в таблицах и схемах: учебное пособие /

Н.М. Вахтель. – В.: Воронеж, 2006. – 31с.

4. Дайк Т.А. Язык. Познание. Коммуникация / Т. А. Дайк. – М.: Прогресс, 1989. – 312 с.

5. Почепцов Г. Г. Коммуникативная регламентированностьв разных текстах общения // Синтаксическая семантика и прагматика. Межвузовский тематический сборник / Г.Г. Почепцов. – Калинин. – КГУ, 1982. – 113–119 с.