Курбатова Т.В.

Криворізький національний університет

Зміст і цілі політичного дискурсу

Політичний дискурс є предметом постійної уваги дослідників-представників різних наук у тому числі, лінгвістів, політологів, культурологів, соціологів, психологів. На нашу думку, політичний дискурс – це сукупність текстів, що відносяться до сфери політики і виникають в процесі політичної комунікації, яка включає адресата повідомлення, адресанта і власне повідомлення.

Дискурс розуміється як комунікативне явище, який охоплює соціальний, культурний, психологічний та інші типи контексту, а також специфіку ментальної діяльності учасників комунікації. У ході політичної комунікації можна спостерігати реалізацію певних когнітивних установок. У політичному дискурсі відображається не тільки особистість промовці, його культурна, соціально-побутова, політична орієнтація, але й осмислення реальності за допомогою концептів. Концепт – це багатомірна ментальна одиниця, яка охоплює все те, що людина думає, знає, передбачає, фантазує, тощо про об’єкти світу. Концепт завжди співвідноситься з конкретною національною мовною культурою, яку представляє політичний оратор.

Політика як сфера комунікації дуже широка та неоднорідна. Політичні питання включають проблеми економіки, війни і миру, оборони країни, законодавства, тощо. Політичний дискурс представлен пер ж за все заявами державних діячів, а також такими мовленнєвими жанрами, як парламентськими дебатами, дискусіями по ключовим соціально-політичним та економічним питанням, промовами під час виборчих компаній, публічними заявами суспільних та політичних діячів, тощо.

Політичний дискурс, як один з видів дискурсу, виступає важливою складовою сучасного мас-медійного спілкування і застосовується у вигляді електронної комунікації, телевізійної політичної реклами, тощо. Л. Майлз писав про те, що мова як опосередкована ланка між думкою та дією завжди була “важливим фактором встановлення політичного тиску, економічної та соціальної дискримінації”.

Політичний дискурс має наступні відмінні від інших видів дискурсу риси:

− “політична лексика” термінологічна, а звичайні мовні знаки в ньому вживаються не так, як у звичайному мовленні;

− специфічна і структура політичного дискурсу, як наслідок своєрідних мовленнєвих прийомів;

− специфічною є також і реалізація дискурсу, тобто звукове або письмове його оформлення.

В сучасній політичній літературі політичний дискурс трактується по-різному, але виділяється одна спільна риса, яка характеризує виступи всіх політичних ораторів, а саме, створення впливу на аудиторію. Кожен політичний діяч ставить перед собою ціль призвати, переконати, заманити на свій бік слухача. Ця цільова установка характерна для всіх публічних виступів.

Цілеспрямований вплив на емоційний та психічний стан слухачів здійснюється за допомогою вибору певних мовних засобів. Саме текст промови може моделювати необхідний оратору емоційний стан аудиторії, що буде спонукати адресанта до виконання певних дій, вигідних для адресата. Ми, погоджуючись з думкою О. В. Зарецького, зазначаємо, що політична мова набула нових асоціацій. Вчений також виділяє різні функції політичних афективів, які посилились у своїй значущості, а саме:

– викликають багаті образні асоціації, яскраві спогади;

– активізують сильні емоції, провокують бажану реакцію і тим самим є мобілізуючим засобом;

– забезпечують швидку категоризацію поняття – входження в мовну картину політичного світу;

– є економним, зрозумілим для мас, ефективним позначенням складних політичних реалій.

Література:

1. Зарецький О. В. Політичний дискурс помаранчевої революції / О. В. Зарецький //Українська мова. – 2007. – № 3. – С. 27–43.