Ігор Дебенко

аспірант кафедри теорії

та історії політичної науки,

Львівський національний

університет ім. І. Франка

Символізація політики та інституційна трансформація суспільства

В ситуації тотальної деконструкції попередніх, вже звичних соціальних, духовних, ціннісних порядків і устоїв символізація у все більшій мірі постає не лише в якості важливого засобу політики, але й однієї з визначальних детермінант формування нової ідентичності, творення колективної свідомості. Ці особливості безпосереднім чином впливають на інституційну трансформацію, відмирання старих, неефективних інституцій, інституціоналізацію нових, їх легітимізацію й наступне функціонування.

В той же час вектор дії та зорієнтованість символізації політики в суспільствах, які трансформуються, не є однорідною, перебуваючи у тісній взаємозалежності та взаємозв’язку із завданнями, що їх вирішують політичні актори на кожному з етапів транзиту. Так, взявши до уваги стратегічні цілі, на досягнення яких скерована діяльність політичних еліт та соціуму загалом на певних часових відрізках переходу і яка їх результативність, А. Колодій, приміром, виділяла стадії «заміни політичної еліти», що характеризувалася поступовим перебиранням влади реформаторами до своїх рук, «заміни політичних інституцій», уособленням чого стало прийняття реформаторських рішень про створення нових інституцій, а також стадію «консолідації», що ознаменовується поступовим звиканням суспільства до нових умов, легітимацією новостворених інституцій [1, с. 206-207]. Водночас, проаналізувавши основні стадії переходу, виокремлені на основі процесуального підходу в рамках транзитологічної парадигми – лібералізацію, демократизацію та консолідацію, зважаючи на пріоритетну роль та значення символізації політики в транзитних суспільствах, а також те, що символи колективної й індивідуальної ідентичності, символічна складова загалом, її трансформація є не просто характерною, але й однією з найбільш важливих та ключових складових процесу інституційної трансформації, вважаємо за доцільне послуговуватися наступними етапами: криза старої символічної системи, інституціоналізація, заснована на альтернативних символічних конструктах, консолідація системи в нових умовах.

Власне, в цьому контексті, на нашу думку, й доцільно розглядати вплив символізації політики на інституційну трансформацію й конструювання політичного порядку в транзитних суспільствах.

Первинною й однією з визначальних за своїм значенням для процесу трансформації є криза старої символічної системи. Вона є тією основою, на яку опирається, і яка уможливлює усі наступні перетворення на шляху до консолідації соціальної системи в нових умовах.

Делегітимація усталеної системи символів, світоглядних уявлень й ціннісних орієнтацій, як невід’ємні елементи кризи ідентичності, неминуче призводять до руйнування когнітивної картини світу в свідомості окремо взятого індивіда й структурованого нормативного порядку в рамках соціальної системи в цілому. Її важливою передумовою є те невдоволення, що виникає внаслідок неможливості актора в межах формальних норм, інституціоналізованих зразків поведінки, мислення та світосприйняття, в умовах офіційно санкціонованого нормативно-інституційного порядку загалом, задовольнити власні потреби, особливо базові, реалізувати різнобічні особисті та значущі групові інтереси. Ш. Ейзенштадт, розмірковуючи над імперативами трансформацій, відзначав, зокрема, що настрої протесту, знаходячи поширення в суспільстві, мають характерну властивість піддавати сумніву ті символічні коди та орієнтації, які найбільшою мірою інституціоналізовані [3, с. 170].

Окремі ініціативні групи, що виникають і взаємодіють поміж собою в рамках неформальних практик, й стають тими провідниками змін, які, протистоячи владі, на противагу офіційно санкціонованій системі формальних інституцій пропонують інші моделі соціального порядку, засновані на нових символічних кодах. Їх актуалізації, популяризації та поширенню у значній мірі сприяє й те, що в періоди соціальних перетурбацій людина, переосмислюючи усталені символічні конструкції, прагне віднайти втрачений сенс, знайти пояснення та нові орієнтири в пошуках ідеалу.

«Група, зацікавлена у зміні символічної моделі світу, що підтримується іншими учасниками соціальної системи, використовує символічні форми для створення реальності, яка найбільшою мірою відповідає бажаному стану речей. Символи репрезентують нові ідеї та цінності, комбінують їх усередині нових контекстів, наповнюючи емоціями і створюючи символічну реальність – їх інтерпретацію світу, яка, будучи прийнятою, стає частиною цього світу, і, тим самим, підставою для сприйняття і дії», – наголошував З. Мах [4, с. 51].

Засобом створення та поширення такого роду символічної реальності якраз і виступає у значній мірі символізація. Так, якщо для влади, бюрократичної верхівки символізація є в першу чергу засобом самозбереження, своєрідною технологією зомбування соціуму, орієнтованою на підтримку існуючого суспільно-політичного порядку, основоположних символів, що уособлюють й освячують цей порядок, а також закріплюють домінантне становище правлячої еліти. То для груп, які протистоять системі, символізація у значній мірі є чи не визначальною з точки зору продукування нових символів, деактуалізації символічних нашарувань системи, що віджила себе, критики влади й обґрунтування необхідності змін. Шляхом символізування здійснюється делегітимація офіційно санкціонованої системи формальних інституцій, що особливо помітно на прикладі всезростаючого стимулювання неформальних практик, відбувається поступове закладення у суспільну свідомість бажаного й єдино необхідного нормативно-інституційного порядку, який здатен забезпечити висхідний розвиток та створити сприятливі умови для життєдіяльності кожного окремого індивіда.

Наслідком процесу символізації, що його загалом продукує контреліта, за умови наростаючої підтримки суспільством змодельованої нею символічної реальності, стає деактуалізація символічних нашарувань системи, внаслідок неможливості режиму їх підтримувати на попередньому рівні, зокрема шляхом символізації, яка втрачає у все більшій мірі ефективність, потребуючи сутнісного «перезавантаження». За таких умов старі символи позбуваються свого первинного значення, зникає віра у легітимність існуючого нормативно-інституційного порядку в цілому. Втрачаючи контроль над свідомістю, владна еліта паралельно позбувається й права на легальний примус, можливості тримати ситуацію під контролем загалом.

Криза старої символічної системи, на якій була заснована уся модель влади й, відповідно, домінантне становище груп, що її уособлювали, обумовлює необхідне в умовах транзиту оновлення політичної еліти та, як наслідок, наступну інституціоналізацію системи на основі нових символів. Власне, трансформація політичної еліти й ознаменовує собою наступний етап транзиту – інституціоналізацію, засновану на альтернативних символічних конструктах – з точки зору впливу символізації політики на інституційний дизайн суспільства в умовах переходу.

В залежності від характеру та міри оновлення політичної еліти в умовах трансформації це зазвичай здійснювалося як шляхом сутнісного/фрагментарного переоблаштування уже існуючих, так і внаслідок впровадження якісно нових інституцій. Разом з тим, абсолютна більшість із них, будучи демократичними за формою, носили на початках із цілком об’єктивних причин скоріше декларативний характер, аніж представляли собою реальні й дієві центри організації та управління суспільством. Будучи відносно слабкими, їх приписи нерідко порушувались, підмінюючись різного роду неінституціоналізованими, недемократичними за змістом практиками.

Як зауважував в контексті цього А. Мельвіль, формальна «інавгурація» демократії, тобто проголошення демократичних інститутів і процедур «електоральної демократії», про що свідчить досвід транзитів так званої «третьої хвилі» демократизації, аж ніяк не зумовлює загальний результат трансформаційних процесів. Навпаки, формальні електоральні процедури, що їх оптимісти «глобальної демократизації» зазвичай трактували в якості ключового компоненту «електоральної демократії» як проміжного етапу на шляху до демократичної консолідації, можуть свідчити й про радикально інший політичний феномен – трансформацію одного різновиду недемократичного режиму в інший, що іноді завершується консолідацією «нової автократії» [2, с. 131-133].

Таким чином, в умовах транзиту символізація політики, безпосереднім чином впливаючи на легітимність як владних еліт, так і номінально функціонуючих, однак у все більшій мірі не діючих на практиці формальних інституцій, бере участь у формуванні нової символічної реальності, зумовлює процеси оновлення політичної еліти й інституційної трансформації у відповідності до нових реалій. Водночас, саме впровадження нових інституцій поряд із зміною змісту та характеру функціонування уже існуючих не завершує процес транзиту, про кінцевий результат якого можна буде судити лише за підсумками консолідації системи, що ознаменовується легітимацією в суспільній свідомості нового політичного порядку.

Список використаної літератури:

1. Колодій А. Політична трансформація в Україні: інституції та люди // Ефективність державного управління. Збірник наукових праць. – Вип.12. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2007. – С. 205-211. // http://political-studies.com/?p=304

2. Мельвиль А. Демократические транзиты / А.Ю. Мельвиль // Политология: Лексикон / Под ред. А.И.Соловьева. М. : «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2007. – С.123-134.

3. Eisenstadt, S.N. Symbolic Structures and Social Dynamics. With Special Reference to Studies of Modernization / S.N. Eisenstadt, I. Rossi (ed.) Structural Sociology. New York: Columbia University Press, 1982. - P. 149 – 179.

4. Mach, Z. Symbols, Conflict, and Identity: Essays in Political Anthropology / Z. Mach. - Albany: State University of New York Press, 1993. – 160 p.

Авторська довідка

Дебенко Ігор Богданович, аспірант кафедри теорії та історії політичної науки Львівського національного університету імені Івана Франка, Україна.

Тел. (098)7679118, (0342)582104

Email: debenko@i.ua