Право,10.Господарське право

Студентка Лазорчик Т.Б.

Національний університет «Юридична академія України ім.Я.Мудрого»

м.Харків

ПОЗИТИВНІ РИСИ СПЕЦІАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН

Соціально-економічний розвиток країни досягається за допомогою комплексу заходів - організаційних, економічних, правових. Одним з них, що інтегрує усі ці складові, є спеціальні режими господарювання. Особливе місце серед них посідають спеціальні (вільні) економічні зони. Перед державою постає нелегке завдання, як домогтися зміни господарських стратегій підприємств, об'єднань і фірм, щоб вони виробляли не будь-яку продукцію і не будь-якою ціною, а лише конче потрібну спожи­вачеві та конкурентоспроможну на світовому ринку.  Саме цьому сприяє створення спеціальних економічних зон.

Вільні економічні зони є дуже актуальні, в першу чергу,  для країн із перехідною економікою і тому вони покликані: працювати на внутрішній ринок країни, сприяючи насиченню його передовою технологією та високоякісними товарами;  служити для країни центрами освоєння та поширення зарубіжного управлінського досвіду, полігоном для перевірки нових форм господа­рювання; функціонуючи в економіці країни не автономно, а як її невід'ємна складова, передбачати сприятливий режим не тільки для іноземних інвесторів, але й для національних підприємств.

Саме тому важливо зазначити, що спеціальні економічні зони є господарським, а не політичним утворенням.

Вільні зони створювалися переважно для активізації зовнішньої торгівлі, полегшення виходу національних виробників на світовий ринок, цілеспрямованого стимулювання розвитку регіонів, залучення до виробництва наявної робочої сили. Але головною була і залишається ідея залучення іноземних підприємницьких інвестицій. При цьому враховуються інтереси держави і регіону їх розміщення, тенденції світового руху капіталів, а також беруться до уваги критерії прибутковості та істотного соціального ефекту.

З огляду на економічні завдання та специфічні риси, зони можуть мати як комплексний (багатогалузе­вий), так і спеціалізований характер. Водночас потрібно мати чітке уявлення про доцільність поєднан­ня спеціалізації зон із різноманітними формами промислової та інвес­тиційної кооперації. На практиці є  спроби розглядати цілком самостійні проекти кооперації; мова може вестися навіть про один проект як елемент зони, також  зосередження у зонах географічно розкиданих підприємств, які мають подібну галузеву спеціалізацію.

Процес створення таких зон є відносно новим для України, проте існує деяка специфіка. По-перше життєздатність і ефективність зон залежать від критичної маси розміщених у ній підприємств (що робить зони здоровим економічним утворенням) і, по-друге, від того, якою мірою ці підприємства можуть забезпечувати ринок один для одного (що дає змогу задіяти особливий економічний механізм зон). Такого ефекту не можна досягнути шляхом залучення у зони невеликої кількості не пов'язаних між собою підприємств. А підклю­чення до зон підприємств, розташованих поза ними, зумовило б необ­хідність використання двох систем господарського розрахунку (зон­ної та місцевої), що тільки ускладнило б їхню діяльність. Тому перева­га надається функціональній (яка включає окремі підприємства галу­зей економіки), а не географічній (зональній) формі таких секторів.

З економічного погляду, відкриття зон створює три групи проб­лем - їх взаємозв'язки зі зовнішнім ринком, з національною економі­кою і характер внутрішнього регулювання діяльністю зон.

Проблеми першої групи не дуже складні і тут може застосовува­тися міжнародний досвід. Територія зон залишається за межами митних кордонів країни і їх товарооборот зі зовнішнім світом звільняється від мита і нетарифних експортно-імпортних обмежень. Митний контроль товарів здійснюється лише для того, щоб виявляти деякі товари, експорт та імпорт яких заборонений або які мусять бути вказані у митній декларації.

Значно складніше вибрати форму зв'язків із національною економікою. Цей зв'язок треба розглядати у контексті функціонування зон усередині економіки країни як незалежних утворень, що само фінансуються та само управляються. Головним важелем даної орієнтації зон на внутрішній ринок залишається державне замовлення. Зона має власний платіжний баланс і діє на основі принципу валютної самофінансування.

На даний час зростає інтерес до проблем регіонального розвит­ку, зв'язки між зонами та регіонами, в яких вони розташовані, набува­ють суттєвого значення. Тут береться до уваги те, що регіон, в основному, забезпечує постачання зон, а з іншого боку, він зацікав­лений в отриманні правдивої оцінки і можливих відрахувань для його соціально-економічного розвитку. Можливим є також надання взаєм­них преференцій при укладанні економічних угод між регіоном і зоною.

Законом визначено поняття «спеціальної (вільної) економічної зони» як частини території України, на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, та порядок застосування відповідного чинного законодавства України. Узагальнене поняття «СЕЗ» доповнено переліком зон різних типів: митних, комплексних виробничих, туристично-рекреаційних, страхових, банківських. Було законодавче вирішено організаційні питання, і в тому числі — щодо кількості та характеру засновницьких документів, системи управління, державних гарантій інвесторам та інших норм, які застосовуються при створенні та функціонуванні СЕЗ. Закон ставить за мету залучення іноземних інвестицій, активізацію спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності, впровадження нових технологій і ринкових методів господарювання, поліпшення використання всіх видів ресурсів.

Тому сьогодні СЕЗ розглядаються Україною як один з інструментів досягнення відкритості національної економіки світові та стимулювання міжнародного економічного співробітництва. До цілей, які держава ставить при створенні СЕЗ, належать розв'язання проблем зайнятості та формування нових робочих місць; активізація зовнішньої торгівлі;

стимулювання припливу іноземних інвестицій; активізація обміну знаннями і технологіями, тобто досягнення нової інноваційної якості економіки; розширення експортної бази або розвиток імпортозаміщення;

збільшення обсягів зовнішніх надходжень і поліпшення платіжного балансу; ефективне використання місцевих ресурсів, тощо. Одночасно формування спеціальних (вільних) економічних зон може розглядатися в Україні як засіб розв'язання проблем депресивних старопромислових або слабозаселених районів з низьким рівнем економічного розвитку.

Тому немає жодних підстав говорити про те, що з переходом до ринкової економіки держава повинна передати свої управлінські функції у сфері економіки ринковим механізмам. Навпаки, у міру соціально-економічного розвитку суспільства, нарощування виробничого, науково-технічного та культурного потенціалів роль держави неухильно зростає, а завдання, що постають перед нею, надто ускладнюються. Звідси неважко дійти висновку, що все це потребує глибоких досліджень і практичних розробок стосовно застосування найбільш ефективних механізмів макроекономічного регулювання соціально-економічних процесів, обґрунтування напрямів, способів та методів виходу з гострої економічної кризи.

Література:

1.     Мильнер Б.З. Реформы управления и управление реформами. - М., 1994.

2.     Картузов М. Свободные экономические зоны: нормативное регулирование в Украине // Юридический вестник. - Одесса, 1997, №3, с.75

3.     Буткевич О. В. Правове регулювання в спеціальних (вільних) економічних зонах. Дисертація.- С. 44.