DMITRIENKO J.N., THE KIEV NATIONAL UNIVERSITY OF NAME ТАРАСА SHEVCHENKO.

THE UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS AND CULTURE: PROBLEMS OF THEIR FORMATION (Українська правова свідомість та правова культура: проблеми їх формування)

Ключові слова: правова держава; українська правова свідомість; українська правова культура; правова наука; правовий нігілізм.

Проблема розбудови громадянського суспільства, демократичної правової держави є безпосередньо пов´язаною з розвитком правової свідомості та правової культури. Саме правова культура та правове виховання населення є соціальною гарантією дії верховенства правового закону в суспільстві. Слід зауважити, що наукове мислення та наукова правосвідомість у взаємодії з правовим мисленням і правосвідомістю особистості, що є головними елементами правової культури, здійснюють активний вплив на реалізацію верховенства правового закону. Науковий рівень правового мислення та правосвідомості забезпечує не лише розвиток правової культури в цілому, але й формування ідеалу правової особистості, яка поважає правовий закон, визнає його верховенство в усіх сферах життя, своїми діями підтримує режим правозаконності в Україні. Отже, актуальність даної теми зумовлена значущістю питань, пов’язаних із вивченням місця й ролі правової свідомості та правової культури в механізмі правового регулювання суспільних відносин та в українському суспільстві взагалі. При цьому правосвідомість, будучи ідентифікацією духовних початків у праві, неминуче фокусує рівень тих змін, що ідентифікується в змінах елементів соціально-правової активності особистості.

Метою статті є визначення орієнтирів комплексного дослідження правової свідомості та правової культури в українському суспільстві. Завданнями статті є визначення головних проблем у сфері правосвідомості та правової культури, що гостро стоять перед українським суспільством і потребують негайного вирішення. На сьогоднішній день правова свідомість і правова культура набули нового визначення. Цю проблему досліджували такі українські вчені, як В.Д. Бабкін, М.І. Коцюба, В.А. Котюк, П.Ф. Мартиненко, А.Р. Мащок, Є.В. Назаренко, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, С.А. Тихонова та ін. В їх працях характеризується нова сутність правової культури, а саме: правова культура не зводиться лише до правосвідомості громадян суспільства. Вона визначається як сукупність досягнень суспільства, його соціальних груп та громадян у галузі регулювання суспільних відносин, яке забезпечує верховенство права в суспільному житті, тобто панування в суспільному житті правових принципів справедливості й гуманізму, захисту прав і свобод людини, її честі і гідності, реальне забезпечення місця людини як вищої соціальної цінності. Вчені сучасної України (А.П. Заяць, В.В. Копейчиков, П.М. Рабінович та ін.) пов´язують розбудову в Україні громадянського суспільства із суттєвим підвищенням правосвідомості громадян, їх правової культури, законослухняності, подоланням явищ правового нігілізму, професійної деформації. Вони розглядають розвиток правової культури як умову розвитку України. Подолання деформації правової свідомості та створення умов для підвищення рівня правової культури населення, активної й свідомої участі громадян у здійсненні реформи є сьогодні першочерговим завданням суспільства і держави на шляху розбудови в Україні громадянського суспільства і правової держави. Саме ці питання набули наразі особливої актуальності й потребують подальшого дослідження. Механізм правового регулювання складається із системи засобів, кожен з яких має своє призначення для регулювання суспільних відносин. Норми права є первинною клітиною правової матерії. Однак лише норм права недостатньо, щоб механізм правового регулювання запрацював, встановлюючи і розвиваючи правові відносини. Окрім норм права, його конструкція включає правовідносини, акти тлумачення норм права, правову свідомість і правову культуру та акти реалізації правових норм. За допомогою норм права законодавець встановлює права та обов´язки певних суб´єктів і, власне, створює необхідні умови для розвитку правовідносин [2]. Дуже важливу роль у механізмі правового впливу відіграє правосвідомість. Вона займає проміжне положення серед елементів правового впливу, оскільки формується у людей під впливом різних чинників у тому числі правових. З іншого боку, правосвідомість при всій своїй різноманітності та недосконалості виступає як засіб регулювання суспільних відносин. Значущість правової свідомості виявляється у її функціях, тобто в основних напрямах її впливу на правові явища та правову систему в цілому. До основних функцій правосвідомості належать: 1) Когнітивна - пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, носії правосвідомості набувають правових знань. 2) Правотворча - правосвідомість знаходить своє об´єктивування, вираження, закріплення у праві. Нормативно-правові акти виступають як форми зовнішнього виразу правосвідомості суспільства в цілому і правотвор- чих органів держави зокрема. 3) Регулююча - право впливає на суспільні відносини через правосвідомість суб´єктів права, їхні правові знання, оцінки, почуття, мотиви й установки. 4) Оціночна - правосвідомість оцінює явища реальної дійсності, дії суб´єктів суспільного життя з позиції їхньої відповідності вимогам закону, і навпаки. З одного боку, правосвідомість передує праву, оскільки останнє є виразом волі суспільства або певної його частини, тобто виражає погляди та настанови суспільства або певної його частини (їхню правосвідомість). З іншого боку, правова система, яка склалася в суспільстві, виступає одним з найважливіших факторів, що впливають на правосвідомість. І, нарешті, функціонування права, його застосування та дотримання залежать від рівня правової свідомості. Правосвідомість, як відомо, є сукупністю уявлень, поглядів, переконань, оцінок, настроїв і емоційного ставлення людей до права та державно- правових явищ. Правосвідомість характеризує соціальну практику як емпіричну діяльність, у процесі якої виражається суб´єктивне ставлення людей до чинного права, уявлення про свої права та обов´язки, про справедливість і несправедливість норм права, про сутність і принципи правової організації суспільства, почуття, настрої, емоції, пов’язані з оцінкою існуючого правового режиму. Одним із проявів колективної правосвідомості є групова правосвідомість. Особливо важливою для нашого суспільства та держави є правосвідомість політичної еліти, зокрема правлячої. Правова культура припускає відповідні знання людьми певних положень чинного законодавства, порядку його реалізації, уміння користуватися даними знаннями при застосуванні норм права, їх виконанні. Розрізняють правову культуру суспільства в цілому і правову культуру особистості. Причому ці два поняття є взаємозалежними. Чим більше освічених у правовому відношенні особистостей є у суспільстві, тим вищою буде правова культура даного суспільства. Правова культура особистості, будучи компонентом правової культури суспільства, виражає ступінь і характер розвитку суспільства, так чи інакше забезпечує соціалізацію особистості та правомірну діяльність особи [1]. Правова культура складається з цілого ряду елементів : 1. Досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту основних прав і свобод людини і громадянина. 2.Ступінь впровадження в практику суспільного та державного життя принципів верховенства права і правового закону. 3. Рівень правосвідомості громадян та посадових осіб. Суспільна правосвідомість визначається масовістю правомірної поведінки, рівнем правового виховання, масштабами та якістю юридичної освіти. 4. Досконале як за формою, так і за змістом законодавство. 5. Стан законності в суспільстві. 6. Ефективність роботи правозастосовчих, зокрема правоохоронних, органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ та ін.). 7.Стан розвитку юридичної науки, ступінь залучення вчених-юристів до розробки проектів нормативно-правових актів і вдосконалення їх змісту, програм боротьби зі злочинністю тощо. У цілому взаємодія права і правосвідомості має конструктивний характер. Разом з тим, на певних етапах розвитку держави і права можуть створюватися історичні передумови для формування дефектної правосвідомості, яка є антиподом високої правової культури. Деформація правосвідомості виявляється у викривленні уявлень про цінність права. Проявами дефектної правосвідомості є: правовий інфантилізм, правовий ідеалізм, правовий дилетантизм, «переродження» правосвідомості та правовий нігілізм [5].

Спільним для всіх видів деформації є правова неосвіченість, низький рівень правосвідомості та політико-правової культури суб´єктів права. Разом з тим, кожен з названих видів деформації має і свою специфіку. Правовий інфантилізм виявляється у несформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки. Він розглядається як відносно м´яка за наслідками форма деформації правосвідомості. Найбільшого поширення правовий інфантилізм набуває серед працівників правоохоронних та інших правозастосовчих органів, які не здобули фундаментальної юридичної освіти. Правовий ідеалізм (романтизм) характеризується таким станом правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, за якого відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини та процеси. Очікування від права результатів, які воно об´єктивно не здатне забезпечити, закономірно призводить з часом до розчарування в ньому і далі - до нігілістичних поглядів і оцінок права. Правовий дилетантизм означає вільне поводження із законом (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінці тощо) або з оцінкою юридичної ситуації, що в цілому обумовлено легковажним ставленням до права. Особливої небезпеки ця форма може набути в разі тиражування таких підходів через засоби масової інформації (наприклад, всупереч дії презумпції невинуватості твердження про визнання особи до судового рішення винною у вчиненні злочину). Правова демагогія передбачає легковажне або свідоме здійснення такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного або викривленого уявлення про правову дійсність. Небезпека правової демагогії полягає в тому, що особа, яка на неї орієнтується, припускає наявність певної цінності права, усвідомлює існування довіри до нього з боку інших і саме тому використовує його для досягнення власних корисливих інтересів, прикриваючи свої наміри розмовами про суспільне благо. Найбільшого поширення така форма деформації правосвідомості набуває під час проведення виборів або референдумів і супроводжується використанням широких можливостей засобів масової інформації та реклами впливати на суспільну думку (чорний піар). Найпоширенішою, а відтак і особливо небезпечною формою викривлення правової свідомості є правовий нігілізм, який має широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, негативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин, через заперечення соціальної цінності права і до свідомого ігнорування вимог закону. Правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики чинної системи права, юридичної практики, діяльності правоохоронних органів, яка сприяє виявленню існуючих недоліків і спрямована на вдосконалення правової системи держави. Розвитку нігілістичних поглядів та установок, особливо серед молоді, на сьогодні суттєво сприяє романтизація злочинного світу в кінематографі, в художній літературі та інших сферах мистецької діяльності. «.Переродження» правосвідомості обґрунтовано визнається одним з найнебезпечніших проявів деформації правосвідомості громадян. Йому притаманний максимальний ступінь викривлення правових ідеалів, свідченням чого стає свідоме вчинення людиною навмисних, переважно тяжких кримінальних злочинів, мотивами яких найчастіше стають жорстокість, користь та ін. Побудова правової держави без поліпшення правової культури та підвищення рівня правосвідомості громадян України є неможливою. У цій справі, безумовно, відіграє надзвичайну роль правляча політична еліта, адже саме на прикладі її представників формується якоюсь мірою правосвідомість і правова культура наших людей. Інфантильність їх правосвідомості є вкрай недопустимою. Тим більше, що від рішень політичних діячів залежать долі громадян, справи всього суспільства. Прийшовши до влади, політики мають знати, що у справі державного керівництва велику, але не єдину роль відіграє відданість справі оздоровлення суспільства та держави. Величезне значення тут має також професіоналізм, знання справи, за яку береться той чи інший політик. Відсутність знань щодо об´єкта управління у політика як суб´єкта управління може призвести до занепаду об´єкта, яким він керує. Це мають насамперед усвідомити ті, кому пропонують очолити певну сферу державного управління, в межах якої вони не є знавцями справи. Зокрема, результати опитування, яке провів Український центр економічних і політичних досліджень імені Разумкова, засвідчили: 56,9 % українців вважають, що події в Україні розвиваються у неправильному напрямі. Ті ж, хто дивиться на розвиток ситуації у державі позитивно, складають лише 21,2 %. Ще стільки ж вагаються з відповіддю. Водночас, попри всі розчарування людей соціологи фіксують стійку тенденцію їх активності: близько 70 % опитаних заявляють, що візьмуть участь у майбутніх парламентських виборах [8]. Зростанню правосвідомості всього нашого суспільства буде також слугувати підвищення життєвого рівня громадян України, убезпечення бі- знесу, вільний розвиток особистості, посилення її захисту, в тому числі судового. Проблема налагодження механізму правового впливу на суспільні відносини з метою створення правової держави є комплексною, тому і потребує комплексних підходів до забезпечення окремих елементів цього правового явища. Правова еліта нашого суспільства має докласти максимум зусиль для реалізації положень Конституції України щодо створення правової держави України. Отже, дані науки свідчать, що формування правової свідомості і правової культури в нашому суспільстві не відбувалося і не може відбуватися у майбутньому стихійно, саме собою. Воно має бути результатом активної діяльності суспільства, усіх його громадян, кожної особи. По-перше, на формування правової свідомості та правової культури впливає увесь процес правотворчості, процес реалізації та застосування правових норм державними органами України, стан законності та правопорядку, розвиток правовідносин. По-друге, розкриття рушійних сил правової культури суспільства дозволяє вивести дослідження правової культури на нові рубежі з обліком інтенсивних процесів взаємодії національних правових культур. Значення цієї проблеми для України розкривається на прикладі адаптації законодавства України до міжнародних норм і стандартів прав людини, а також гармонізації законодавства України з нормативними актами Європейського Союзу. По-третє, головну увагу в процесі формування правової свідомості та правової культури суспільства потрібно все ж таки зосередити на формуванні в кожної людини позитивно-правових знань і психологічних механізмів поваги до права в структурі правосвідомості, визначення (що потребує наукового поняття) теоретичної моделі та концепції формування правової культури особи. Тому в Україні має постійно зростати мотивація активного формування правової свідомості та правової культури всіх суб´єктів суспільних відносин, оскільки без них неможливо втілити в життя поставлену мету - збудувати громадянське суспільство. Правова культура громадян є основою, фундаментом нового суспільства в Україні. Адже громадяни є єдиним чинником, здатним утворювати державу і правопорядок, приводячи в дію Конституцію України і законодавство. Успішне вирішення цих завдань залежить від багатьох факторів, але здебільшого - від рівня організації правової освіти і виховання населення країни. Окрім того, Україна потребує створення протягом найближчого періоду загальної концепції формування правової свідомості й правової культури суспільства та прийняття Державної програми формування правової культури громадян шляхом розвитку правової освіти й правового виховання населення. Можливості підвищення правової культури населення в Україні є. Головне нині - рішуче й цілеспрямовано активізувати цю діяльність. Висновок. Проблема правової свідомості та правової культури ще тривалий час буде актуальною, а необхідність її дослідження безпосередньо випливає з конституційного проголошення України правовою державою. Це обумовлює потребу в неухильному зростанні й досягненні високого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця, і особливо професійних юристів, на яких припадає головна робота у законотворчості та застосуванні права. Лише тоді рівень правової культури населення досягне найвищого щабля розвитку, лише тоді кожен громадянин держави відчує власну приналежність до правового життя країни, буде активним учасником правового процесу й матиме змогу самостійно аналізувати чинне законодавство, відзначаючи його здобутки та недоліки. Вперше матеріали статті були надруковані в 1997 році.

Cписок використаних джерел

1.Грищенко А.В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні. Автореферат дисертації на здобуття канд. юрид. наук. - К., 2003. - С. 6.

2.Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави // Право України. - 2005. - №4.

3. Дмитрієнко Ю.М. Новий напрям досліджень в теорії держави та права: комп’ютерне моделювання української правосвідомості як форми української держави // Антропологія права: філософський та юридичний виміри. Стан, проблеми, перспективи: К.: Край, 2006. - С.129-143.

4. Малько А.В. Механизм правового регулирования // Правоведение. - 1996. -№ 3. - С.56-57.

5.Теория государства и права /Под общ. ред. С.С. Алексеева. -М.: Знание, 2005. -359 с.

6. Садовська Г. Не тією дорогою йдемо? // Вільне життя. - 2005. - № 116.

7. Третяк С. Правове забезпечення правової культури населення як умова створення основ громадянського суспільства // Право України. - 2005. - №4.

8.www.uceps.orgyu