Ірина Чорней

(Чернівці)

ГОТОВНІСТЬ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Актуальність теми дослідження. Сучасне суспільство формує соціальне замовлення на нові підходи в системі освіти, нове педагогічне мислення, нове ставлення педагога до своєї діяльності, результатом якої має бути виховання „інноваційної людини”. Професійна зорієнтованість на інноваційну виховну діяльність зосереджується під час навчання у вищому навчальному закладі. Цей період, коли майбутній педагог особливо чутливий до складних проблем освіти, складних педагогічних ситуацій, вважають сенситивним (сприятливим) для розвитку мотиваційно-ціннісного ставлення до педагогічних інновацій. Для цього в освітній сфері має панувати дух творчості, постійного пошуку, які є живильним середовищем для нових ідей, шукань, досягнень.

Інноваційна виховна діяльність буде успішною тоді, коли студент, майбутній педагог, чітко усвідомлює практичну значущість різних інновацій у системі виховання не лише на професійному, а й на особистісному рівні. Проте, входження педагога в інноваційний процес часто відбувається спонтанно, без урахування його професійної та особистісної готовності до інноваційної діяльності.

Готовність – це активна суспільна і професійно-педагогічна позиція суб’єкта, яка спонукає до інноваційної діяльності та сприяє її продуктивності.

Стан дослідження проблеми. В Україні проведено чимало досліджень, у яких розкриваються загальнотеоретичні проблеми становлення та розвитку готовності студентів до певного виду педагогічної діяльності (А. Ліненко, Г. Троцко та інші); формування готовності, спрямованої на особистісне та професійне удосконалення майбутніх педагогів: морально-психологічної готовності (Л. Кондрашова), готовності до професійного саморозвитку (О. Пєхота), готовності до здійснення окремих аспектів виховної діяльності (О. Безпалько, В. Васенко), готовності до інноваційної професійної діяльності (І. Богданова, І. Гавриш, М. Гадецький) тощо. Однак, теоретико-концептуального аналізу готовності педагога до інноваційної виховної діяльності наразі не виявлено, що і визначає мету даної статті.

Виклад основного матеріалу. У сучасному тлумачному словнику української мови готовність розглядають як стан готового або бажання зробити що-небудь [9, с. 257].

За психологічним словником, готовність витлумачено як стан підготовленості, у якому організм налаштований на дію чи реакцію; такий стан людини, при якому вона готова отримати користь із певного досвіду [6, с. 200].

При аналізі психологічного аспекту феномена готовності до діяльності виокремлено кілька підходів до його тлумачення.

Психологічну готовність як психічний стан, певну зібраність особистості, яка допомагає їй актуалізовувати й використовувати свої можливості для успішних дій, як внутрішній настрій на певну поведінку у процесі професійної діяльності, який вимагає розуміння майбутніми вчителями професійних завдань, усвідомлення своєї відповідальності, бажання досягти успіхів цілком обґрунтовано трактують В. Лозова, Г. Троцко та інші.

Вивчаючи психологічний аспект проблеми формування готовності до праці, виокремлюємо структуру особистості та закономірності її становлення. У комплексі здібностей до діяльності певного типу психологи виокремлюють дві сторони: мотиваційну (схильність до відповідного типу діяльності) та інструментальну (оволодіння ефективними стратегіями діяльності, узагальненими способами дій, забезпечуючи цим вільну орієнтацію у відповідному предметному полі, гнучке пристосування до особливостей конкретних ситуацій).

До визначення поняття „професійна готовність” також не знаходимо єдиного підходу.

Так, у сучасному словнику з педагогіки професійна готовність студента трактується як інтегративна особистісна якість і суттєва передумова ефективності діяльності після закінчення вищого навчального закладу, яка містить мотиваційний, орієнтаційний, операційний, вольовий, оцінний компоненти. Це вирішальна умова швидкої адаптації до умов праці, їх подальшого професійного вдосконалення, підвищення кваліфікації [8, с. 638].

Готовність до професійного саморозвитку О. Пєхота влучно визначає як складноструктуроване утворення, яке забезпечує необхідні внутрішні умови для успішного професійного саморозвитку майбутнього вчителя [7, с. 216].

На думку Л. Хомич [12], поняття „готовність учителя початкових класів до професійної діяльності” дуже ємне, адже відображає і психологічну, і педагогічну, і предметну підготовку, а також передбачає сформованість особистісних якостей педагога та визначає завдання, які необхідно виконувати у процесі формування професійної готовності майбутнього вчителя початкової школи: утверджувати у студентів віру в кожну дитину, у свої педагогічні здібності та можливості, прищеплювати навички творчого виконання педагогічних завдань, прагнення до самовдосконалення.

Ефективність навчально-виховного процесу, в який включаються майбутні педагоги, зазначає І. Бех [1], значно залежить від теоретичних уявлень викладачів педагогічного вищого навчального закладу про динаміку професійної готовності вчителя та про її нормативну модель як перспективу, що стимулюватиме його фахове вдосконалення (І стадія – адаптивно-практична, ІІ стадія – інноваційна, ІІІ стадія – інноваційно-перетворювальна, ІV стадія – спрямовано-духовна).

У низці досліджень учених (І. Богданова, Л. Заремба, М. Козак, М. Фіцула та ін.) запропоновано розглядати професійно-педагогічну готовність майбутніх фахівців як цілісне утворення особистості, яке має три компоненти: мотиваційний, оцінний, операційний.

У дослідженнях К. Дурай-Новакової [4] актуально зазначено, що професійна готовність студента має генералізований характер, тобто розповсюджується на всі професійно значущі якості особистості та діяльність майбутнього вчителя. Означена структура професійної готовності студента має вигляд взаємодії функціональних компонентів: мотиваційного, пізнавально-оцінювального, емоційно-вольового, операційно-дійового, мобілізаційно-налаштувального. Професійна готовність як „ефект професійної освіти і самоосвіти, професійного виховання та самовиховання, професійного самовизначення” [4, с. 37] може існувати не тільки у вигляді тривалого, достатньо стійкого психічного стану, але і як якість особистості.

Проілюстровані визначення готовності свідчать про широку розгалуженість цього поняття. Передусім готовність визначається науковцями як цілісне стійке особистісне утворення (М. Дяченко, А. Ліненко, Г. Троцко), інтегративна якість особистості (І. Гавриш), готовність як сукупність знань, умінь та навичок (Н. Кузьміна, Л. Кондрашова, В. Моляко, В. Сластьонін, О. Щербаков тощо. Незважаючи на широку презентацію у науковій літературі проблеми готовності та різні підходи до визначення суті цього поняття, науковці єдині у переконанні, що цей феномен слід розглядати як інтегральне особистісне утворення, що містить у собі психічні (функціональні) стани та особистісні характеристики, які перебувають у єдності та взаємозалежності.

Оскільки наше дослідження спрямоване на виявлення рівня та шляхів ефективного формування готовності студентів до інноваційної виховної діяльності вчителя початкової школи, то для нас важливі погляди вчених на проблему готовності до виховної роботи.

На думку Г. Троцко, готовність до виховної діяльності – це цілісне, складне, особистісне утворення, що забезпечує високий рівень педагогічної діяльності й охоплює професійно-педагогічні погляди і переконання, професійну спрямованість психічних процесів, професійні знання, уміння долати труднощі, оцінювати наслідки своєї праці, професійно самоудосконалюватися [11, с. 15].

Розкриваючи сутність поняття „готовність студентів до виховання молодших школярів”, сучасні вчені цілком логічно обґрунтовують її як складову готовності до педагогічної діяльності загалом, що характеризується усвідомленням значущості та інтересом студентів до здійснення виховання учнів, сформованістю в них спеціальних знань та вмінь і виявляється в їхній самостійній професійно-педагогічній діяльності. Готовність студентів до виховної діяльності, за словами автора, повинна здійснюватись у три етапи: перший передбачає формування пізнавальних інтересів і потреб з одночасним оволодінням знаннями та вміннями, необхідними для цієї роботи; другий – стимулювання професійних інтересів, формування мотивів професійного самовизначення; третій – наявність потреби у професійній самореалізації, що охоплює самоутвердження, самоактуалізацію особи, систематизацію й узагальнення знань і вмінь із проблем здійснення такої діяльності.

У дослідженні О. Дубасенюк [3, с. 112] знаходимо термін „підготовленість”, який трактується як сформованість у майбутнього педагога готовності діяти в конкретній педагогічній ситуації, застосовуючи відповідні обставинам засоби, методи, прийоми виховної роботи. Дане визначення має такі складові, як умілість вихователя та його технологічну озброєність.

Професійну готовність вчителя до виховної роботи В. Сластьонін [8, с. 189] розглядає через мотиваційно-ціннісний (особистісний) та виконавський (процесуальний) компоненти. Усі якості особистості вчителя, що визначають його готовність до виховної роботи з учнями, інтегровані в її спрямуванні як сукупність домінуючих мотивів професійної поведінки і діяльності. Визначаючи компоненти готовності до педагогічної діяльності, В. Сластьонін, поряд із психологічною, психофізіологічною і фізичною готовністю, доречно виділяє „науково-теоретичну” готовність, тобто наявність необхідного обсягу суспільно-політичних, педагогічних і спеціальних знань, потрібних для компетентної педагогічної діяльності та „практичну готовність” – наявність сформованих на необхідному рівні професійних умінь і навичок [8, с. 194].

Отже, як показує аналіз, більшість дослідників цілком обґрунтовано розглядають готовність до виховної діяльності як складне утворення (систему), що має цілісний, інтегративний характер. До основних характеристик належать знання та вміння, необхідні для здійснення виховання, а також особистісні якості, цінності, інтереси суб’єкта діяльності.

Щодо визначення сутності поняття „готовність до інноваційної виховної діяльності”, яка є предметом нашого дослідження, то вважаємо за доцільне проаналізувати різні підходи вчених до розкриття особливостей готовності до інноваційної діяльності вчителя.

Так, І. Дичківська визначає готовність до інноваційної педагогічної діяльності як особливий особистісний стан, який передбачає наявність у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості та рефлексії. За дослідженням ученої, готовність до інноваційної педагогічної діяльності виступає основою активної суспільної і професійно-педагогічної позиції суб’єкта. У структурі професійно спрямованої особистості педагога готовність до інноваційної діяльності є показником його здатності нетрадиційно вирішувати актуальні для особистісно орієнтованої освіти проблеми [2, с. 295]. Структура готовності, за І. Дичківською, – це сукупність мотиваційного, когнітивного, креативного, рефлексивного компонентів, які взаємозумовлені та пов’язані між собою [2, с. 282].

Готовність до інноваційної професійної діяльності на сучасному етапі розглядається як інтегративна якість особистості вчителя, що виявляється в діалектичній єдності всіх структурних компонентів, властивостей, зв’язків і відносин; складне особистісне утворення, що є умовою та регулятором успішної професійної діяльності вчителя. Вона безпосередньо пов’язана з інноваційною компетентністю педагога як системою мотивів, знань, умінь, навичок, особистісних якостей педагога, що забезпечує ефективність використання нових педагогічних технологій у роботі з дітьми.

Готовність до інноваційної діяльності є передумовою ефективної діяльності педагога, максимальної реалізації його можливостей, розкриття творчого потенціалу, показником його здатності нетрадиційно розв’язувати актуальні для особистісно орієнтованої освіти проблеми.

Отже, готовність до інноваційної виховної діяльності ми розуміємо як особистісно-професійну якість, що характеризується усвідомленням значущості та інтересом студента до виховання учнів на інноваційних засадах; наявністю мотивації з одночасним набуттям спеціальних знань, умінь, які втілюються в організацію виховної роботи; потребами творчої самоактуалізації й самореалізації.

Основою інноваційної виховної діяльності є інноваційна компетентність педагога – система мотивів, знань, умінь, навичок, особистісних якостей педагога, що забезпечує ефективність використання нових педагогічних технологій у роботі з дітьми.

Вивчаючи структурні компоненти готовності до інноваційної виховної діяльності спостерігаємо різні підходи до визначення її складових (на основі змістових сторін, функціонального підходу, фізіологічних проявів тощо). Оскільки феномен готовності, функціонуючи у руслі окремого аспекту педагогічної діяльності і будучи зумовленим диференціацією завдань у рамках цього аспекту, має у кожному випадку конкретний специфічний прояв та структуру, в контексті нашого дослідження розглядаємо готовність як поєднання мотиваційного (інтерес до нововведень, усвідомлення важливості та доцільності впровадження інновацій у виховний процес початкової школи), когнітивного (знання та розуміння сутності, специфіки інноваційної виховної діяльності з учнями молодшого шкільного віку, саморозуміння й розуміння іншого, оцінювання й самооцінювання), креативного (здатність до творчості та перетворень, оригінальність, гнучкість, критичність мислення) та спонукально-праксичного (дієвість, уміння здійснювати інноваційну виховну діяльність, бажання і прагнення творчо реалізувати набутий досвід у педагогічній практиці) компонентів.

Достатній розвиток і вираженість цих компонентів та їх цілісної єдності – показник високого рівня професійної готовності випускника до праці, який досягається під час підготовки студента у вищому навчальному закладі.

Висновки. Таким чином, готовність студентів до інноваційної виховної діяльності є показником їх здатності нетрадиційно вирішувати актуальні для особистісно орієнтованого виховання проблеми. Вищий навчальний заклад покликаний формувати особистість студента – майбутнього вчителя-вихователя інноваційного спрямування, який здатний впроваджувати ідеї особистісно-орієнтованої освіти, оригінально вирішувати актуальні навчально-виховні та соціокультурні проблеми. Готовність до інноваційної виховної діяльності зумовлюється організацією оптимального інноваційного середовища та спрямованістю педагогічної діяльності на інноваційність. Саме тому існує нагальна потреба пошуку нових шляхів ефективної підготовки студентів як майбутніх фахівців, які б організовували виховний процес на інноваційних засадах.

Список літератури

1. Бех І. Д. Виховання особистості : підручник / І. Д. Бех. – К. : Либідь, 2008. – 848 с.

2. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології : навч. посіб. / І. М. Дичківська. – К. : Академвидав, 2004. – 352 с.

3. Дубасенюк А. О. Професійна підготовка майбутнього вчителя до педагогічної діяльності / А. О. Дубасенюк, Т. В. Семенюк, О. Є. Антонова. – Житомир : Житомир. держ. пед. ун-т, 2003. – 192 с.

4. Дурай-Новакова К. М. Факторы профессионального самоопределения будущих учителей (результаты опытно-экспериментальных исследований) / К. М. Дурай-Новакова // Формирование личности учителя в системе высшего педагогического образования : Сб. науч. тр. : М. : МГПИ им. В. И. Ленина, 1981. – С. 34–44.

5. Лозова О. А. Шляхи подолання протидій з боку вчителів щодо впровадження педагогічних інновацій / О. А. Лозова // 60 років ЮНЕСКО : погляд у майбутнє : Наук. конф. кафедри ЮНЕСКО КНЛУ. Київ, 22–23 лютого 2006 р. – К. : Вид. центр КНЛУ, 2006. – С. 205–206.

6. Ребер А. Большой толковый психологический соварь : в 2 т. : пер. с англ. / А.Ребер. – М.: Вече, 2000. – Т.1: А–О. – 592 с.; Т. 2: П–Я. – 560 с.

7. Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій : навч. посіб. / О. М. Пєхота, В. Д. Будак, А. М. Стратева [та ін.] ; за ред. І. А. Зязюна, О. М. Пєхоти. – К. : А.С.К., 2003. – 240 с.

8. Сластёнин В. А. Педагогика: инновационная деятельность / В. А. Сластёнин, Л. С. Подымова. – М. : Изд-во Магистр, 1997. – 253 с.

9. Современный словарь по педагогике / сост. Рапацевич Е. С. – Минск. : Современное слово, 2001. – 928 с.

10. Сучасний тлумачний словник української мови : 100 000 слів / [за заг. ред. В. В. Дубічинського]. – Х. : Школа, 2008. – 1008 с.

11. Троцко Г. В. Теоретичні та методичні основи підготовки студентів до виховної діяльності у вищих педагогічних навчальних закладах : дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.04; 13.00.01 / Троцко Ганна Володимирівна. – Харків, 1996. – 421 с.

12. Хомич Л. О. Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів : монографія / Л. Хомич. – К. : Магістр-S, 1998. – 200 с.

АНОТАЦІЯ

У статті досліджено сутність готовності до інноваційної виховної діяльності як особистісно-професійної якості педагога, вивчено та охарактеризовано структурні компоненти готовності до інноваційної виховної діяльності. На основі теоретико-концептуального аналізу обґрунтовано готовність як активну суспільну і професійно-педагогічну позицію суб’єкта, яка спонукає до інноваційної діяльності та сприяє її продуктивності.

АННОТАЦИЯ

В статье исследована сущность готовности к инновационной воспитательной деятельности как личностно-профессионального качества педагога, изучены и охарактеризованы структурные компоненты готовности к инновационной воспитательной деятельности. На основе теоретико-концептуального анализа обоснованно готовность как активную общественную и профессионально-педагогическую позицию субъекта, которая побуждает к инновационной деятельности и способствует ее производительности.

summary

READINESS FOR INNOVATION EDUCATIONAL ACTIVITIES:

THEORETICAL AND CONCEPTUAL ANALYSIS

In the article the author reveals the essence of readiness for innovation educational activities as personal and professional qualities of the teacher, studied and characterized the structural components of readiness for innovation educational activities. On the basis of the theoretical and conceptual analysis of reasonably readiness as active social and professional-pedagogical position of subject, which encourages innovation and promotes its performance.