Сорба Анастасія Ігорівна

Швець Олена

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

Науковий керівник:

Заєць Катерина Дмитрівна

Формування ефективного трудового потенціалу як важливий елемент конкурентоспроможності економіки країни

В сучасних умовах глобалізації та інтернаціоналізації господарського життя постає необхідність пошуку державою  стійких конкурентних переваг за умов суттєвого підвищення ролі інноваційної складової економічного розвитку. Виникає потреба у формуванні нового типу працівника – конкурентоспроможного, мотивованого до інтелектуально-професійного зростання та здатного обслуговувати новітнє технологічне устаткування. Саме підготовка та використання конкурентоспроможної робочої сили, здатної розробляти, впроваджувати та обслуговувати інноваційно-орієнтовані технології, ефективно працювати в умовах загострення конкуренції, дозволить країні реалізувати існуючі конкурентні переваги.

Дослідженням даного питання займалися такі вчені як: Анищенко І.В., Богиня А.М., Зінкевич Н. І. [1], Т. Л. Кельдер [2], Кесарчук Г. С. [3],                Мороз В.М. [4],  Мягких І. М. [5], Павловські Н.О., Кравців В.С. та ін.

 Метою даного дослідження є визначення необхідності формування досконалого трудового потенціалу для підвищення конкурентоспроможності людських ресурсів.

На сучасному етапі розвитку економіки висококваліфіковані, мотивовані, професійно мобільні працівники стають основним чинником як виробництва, так і визначальним чинником соціальноекономічного прогресу на усіх рівнях господарювання. З огляду на це, на ринку праці посилюється конкуренція серед найманих працівників  за найвигідніші умови продажу трудових послуг і серед роботодавців – за найефективніший людський капітал. За таких умов поняття конкурентоспроможності стає узагальненою характеристикою відповідності трудових ресурсів ринковим умовам [4].

Основну увагу у визначенні конкурентоспроможності необхідно  зосередити на якості людського капіталу. Водночас треба оцінювати і всі витрати, пов'язані з залученням, розвитком та використанням цього капіталу на підприємстві. Вагоме значення має конкурентоспроможність працівника і на особистісному рівні. Чим вищою вона є, тим більші у працівника можливості вибору на ринку праці [3].

Конкурентоспроможність людських ресурсів формується на основі тих якостей, за рахунок яких окремий працівник є кращим за інших на визначеній посаді. Сьогодні розвиток ринкових відносин зумовлює підвищення ролі людських ресурсів у виробництві: відбувається прямопропорційне зростання ефективності виробництва при збільшенні ступеня використання трудового потенціалу.

Характерною рисою сьогодення є те, що процес економічного розвитку суспільства ґрунтується на інтелектуальній праці. В сучасних компаніях до 80% всього, що виробляється працюючими, здійснюється за допомогою їх інтелекту. Виходячи з даної тенденції, в структурі механізму формування трудового потенціалу об’єктивно посилюються пріоритети на прискорення відтворення знань трудового потенціалу [3].

Настала епоха, при якій все вирішують талант і час. Гроші добуваються на продажі таланту і часу. В результаті лідерство і вміння керувати людьми стає ключем до конкурентної переваги.

У забезпеченні конкурентоспроможності людських ресурсів зацікавлені як самі працівники, так і роботодавці. Проте проблема формування трудового потенціалу повинна знаходити підтримку і на державному рівні.

До основних  напрямів державної політики розвитку трудового                          потенціалу відносять:

¾   забезпечення сприятливих умов для всебічного  розвитку  сім'ї;

¾   розвиток ринку  житла,  забезпечення  функціонування сім'ї на
всіх етапах її життєдіяльності  за  рахунок  створення  розвинутої
соціальної   інфраструктури,   державних   та   недержавних  служб соціальної допомоги;

¾   підтримка найбільш   уразливих верств населення шляхом застосування  системи  соціального  захисту;  

¾   сприяння професійному самовизначенню та ефективній  адаптації
молоді до умов ринкової економіки;

¾   посилення орієнтації  системи професійно-технічної,  вищої та
післядипломної освіти на підготовку,  перепідготовку і  підвищення
кваліфікації  кадрів відповідно до потреб перш за все регіональних
ринків праці;

¾   оцінка загальної  потреби в робочих місцях в економіці країни
і формування дієвого ринку професій;

¾   створення робочих місць на базі широкого  розвитку  малого  і
середнього  бізнесу,  самозайнятості  за  умов формування дієвого
інвестиційного і фінансового механізму;

¾   зниження рівня  та  тривалості  безробіття  шляхом реалізації
заходів активної політики  зайнятості,  зокрема  через  громадські
роботи [1].

Всі ці напрями соціально орієнтованої політики держави щодо формування трудового потенціалу вже на цій фазі посилюють соціальну домінанту національної економік та створюють сприятливі передумови щодо розподілу трудового потенціалу і його ефективного використання.

При формуванні трудового потенціалу необхідно враховувати його економічну та соціальну сутність. Економічна сутність трудового потенціалу суспільства полягає в тому, що він, виступаючи у формі діючої робочої сили, створює матеріальні й духовні цінності, а як потенційна робоча сила — здатний їх виробляти. Звідси важливий висновок — су­спільство зацікавлене в максимальній питомій вазі трудового потенціалу, задіяного в суспільно-корисній праці, адже це збільшує валовий внутрішній продукт  і національний дохід, що зрештою дає можливість підвищити якість життя населення [2].

Соціальна сутність трудового потенціалу полягає в тому, що він дає можливості як окремим особам, так і різним соціальним групам населення визначити своє місце в суспільно-корисній праці, через яку самоствердитися у суспільстві та забезпечити собі і суспільству законне джерело доходів. Знову таки висновок — цивілізоване суспільство повинно мати в цьому надзвичайну зацікавленість, бо ж вкупі з економічною сутністю саме це ство­рює передумови для появи в країні так званого середнього класу[2].

Отже,  головна функція трудового потенціалу — бути джерелом робочої сили, її формування, розподілу і використання, забезпечуючи прогресивний розвиток суспільства. Підвищення рівня конкурентоспроможності робочої сили у контексті ринковоорієнтованого розвитку економіки України можливе, насамперед, за умов розвитку конкурентних відносин між суб’єктами трудових відносин, що передбачає створення підґрунтя для формування конкурентного середовища на ринку праці.

Література:

1.     Зінкевич Н. І.    Збереження трудового потенціалу України в умовах фінансової кризи та роль державної служби зайнятості / Н. І. Зінкевич // Економіка та держава. - 2010. - №3. - С. 8-10.

2.     Кельдер Т. Л. Вплив рівня життя населення України на трудовий потенціал держави / Т. Л. Кельдер, Д. П. Одинец // Держава та регіони. Серія: Економіка і підприємництво. - 2010. - №6. - С. 115-121.

3.     Кесарчук Г. С. Активізація соціально-трудового потенціалу в після кризовий період / Г. С. Кесарчук//Регіональна економіка.-2010.-№4.- С. 107-112.

4.     Мороз В. М. Система трудового потенціалу країни: теоретичні основи формування дефініцій / В. М. Мороз // Економіка та держава. - 2009. - №2. - С. 107-109. - Бібліогр.: с.109.