Економіка / 15. Державне регулювання економіки

К.е.н. Пакуліна А.А. *, к.е.н. Топчій О.О. **

* Українська державна академія залізничного транспорту

**Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

Зарубіжний досвід ефективного функціонування

соціальної сфери в найбільш розвинених країнах світу

Україна пов'язує перспективи свого подальшого розвитку з входженням в європейські структури. Тому необхідно дотримуватися відповідних європейських стандартів в соціальній сфері. Для цього необхідно ретельно проаналізувати зарубіжний досвід ефективного функціонування соціальної сфери в найбільш розвинених країнах світу.

Європейський Союз намагається постійно удосконалювати свою соціальну модель, вносить поправки в соціальну політику, що проводиться, з урахуванням зміни міжнародного стану або, наприклад, у зв'язку з розширенням співтовариства. Нині весь цивілізований світ йде шляхом створення або вдосконалення соціальної держави. Головне завдання соціальної держави – забезпечити стабільність в країні та соціальний захист громадян. Його призначення – будувати свою політику з урахуванням інтересів усіх без виключення соціальних прошарків і груп, що становлять сучасне суспільство, а також створити умови для відтворення, що відповідає новим вимогам робочої сили, здатної забезпечити необхідну матеріальну базу країни. Питома вага застосування соціальних директив (саме цей вид документів найчастіше використовується в соціальній сфері) в цілому по Європейському Союзу досягла 90%. Чотири країни - Данія, Іспанія, Фінляндія та Швеція є «рекордсменами»: в їх законодавство включені 100% юридичних документів ЄС. За даними Евростату до 30% ВВП Європейського Союзу витрачається на соціальний захист населення. У окремих країнах ще більше. Наприклад, в Швеції - 59%.

Саме у Конституції ФРН ще в 1949 році уперше було зафіксовано визначення «соціальна держава». Як і у будь-якій соціальній державі, основними об'єктами в соціальній політиці Німеччини є найуразливіші соціальні групи. Це означає, що існує безліч програм підтримки безробітних, незаможних, пенсіонерів, інвалідів і жертв військових дій, що виражається в пільгах, соціальних виплатах, страхових виплатах, пільгових кредитуваннях, соціальних і трудових пенсіях. Успіх Німеччини в соціальній сфері пояснюється встановленою соціальною ринковою системою. Держава не нав'язує громадянинові свою опіку, вона дає людині можливість думати, діяти самому, примушує людину бути відповідальною перед самим собою. Держава лише створює умови, щоб це було можливо.

З появою терміну «Європейська соціальна модель» процес євроінтеграції був поставлений на нову ідеологічну основу, суть якої полягала в наданні Європейській Спільноті соціального виміру, забезпечення нерозривного зв'язку між економічним і соціальним розвитком. Європейську соціальну модель можна розглядати виключно в контексті зусиль і практичних кроків, передусім, західноєвропейських країн із створення єдиної Європи як єдиного економічного та соціального простору, на якому соціальні та економічні проблеми вирішувалися паралельно.

Україну навряд чи можна розглядати в якості зразка соціальної держави. По суті йдеться про те, щоб підняти роль держави в регулюванні соціальних процесів на якісно новий рівень. Основним важелем такого посилення є активна соціальна політика, найважливішими доданками якої є політика в області зайнятості, прибутків, розвитку галузей соціально-культурної сфери, регулювання стосунків між працею та капіталом, гарантування соціального захисту прав громадян.

В основі реалізації активної соціальної політики повинне лежати комбіноване використання державою механізмів і методів різного типу, розрахованих на: прискорення адаптації до ринкової системи працездатних громадян (у тому числі працюючих), здатних отримати гідну оплату праці; зміцнення гарантованої соціальної захищеності для непрацездатних і соціально слабких, таких, що не мають можливості підтримати своє існування в ринковому конкурентному середовищі без допомоги держави; розширення інвестицій в «людський капітал», – здоров'я, освіту, підготовку кадрів, виховання підростаючого покоління, культуру та інформатику, науку, екологію.

У практиці державного управління нині недооцінюється той очевидний факт, що політика зайнятості є не лише складовою частиною соціальної політики, але і є інтегральною частиною макроекономічного регулювання, а не прикладною проблемою регіонально-галузевого характеру. Як найважливіший об'єкт державного регулювання вона має бути зв'язана із структурною та інвестиційною політикою. Найважливіше значення в зв'язку з цим набуває розробка механізмів вбудовування параметрів зайнятості в загальну схему соціально-економічного розвитку регіонів України.

Роздержавлення власності позбавило працівників звичних державних гарантій зайнятості. Проте замість неї має бути сформована нова система, адекватна специфіці ринкового господарства. Важливим напрямком регулювання процесів зайнятості є розробка та сприяння реалізації регіональних програм створення та збереження робочих місць в об'ємах і структурі (галузевою та інституціональною), умов життєзабезпечення населення, що забезпечують нормалізацію, підтримку здорового способу життя, подолання залежності від імпорту продовольчих товарів і товарів народного споживання, що сприяють збереженню та підвищенню якості кадрового потенціалу в кожному регіоні.

Нині об'єктивно потрібний регулюючий цілеспрямований вплив держави, її центральних і регіональних органів на ціну праці шляхом дії на рівень диференціації заробітної плати, її динаміку, які, у свою чергу, визначають справедливість оплати праці, рівень, якість і спосіб життя основної частини населення. Інакше форсування реформ в цій сфері приведе до подальшого розширення бідності та деградації населення України. Аналіз регіональних соціально-економічних систем в контексті інтеграції України в європейські структури має бути спрямований на вироблення науково обґрунтованої соціальної політики. Основними цілями та завданнями стратегічного планування розвитку соціальної сфери є забезпечення росту життєвого рівня населення, зниження соціальної нерівності та досягнення соціальної однорідності.