Экономические науки/2. Финансы и банковское дело

Мотуз К.І.

Харьковский национальный экономический университет, Украина

Визначення власного капіталу банку, його функцій та складових

У даній статі розглядається визначення власного капіталу банку як фінансової основи банку. Водночас, звертається увага на функції власного капіталу банку та його складові.

В данной статье рассматриваются определение собственного капитала банка как финансовой основы банка. Одновременно, обращается внимание на функции собственного капитала банка и его составляющие.

This article discusses the determination of the “property asset of bank” like a financial basis of the bank. At the same time, the attention applies on the functions and constituents of the property asset of bank.

Ключові слова: власний капітал, фінансова стійкість, економічна самостійність, статутний капітал, резервний фонд, спеціальні фонди, нерозподілений прибуток.

Вдоскналення діяльності банків та збільшення рівню їх розвитку – це одна з найважливіших проблем економічного розвитку суспільства. Останнім часом питання банківськой спраці пов’язано з власним капіталом банку привертають пильну увагу світовій громадськості та науки. Від розміру власного капіталу, його структури, багато в чому залежать фінансові результати діяльності банку та розміри клієнських вкладів. Тому важливим є розглядання власного капіталу банку, його функцій, складових та шляхів його вдосконалення.

Визначенню сутності та проблемами фінансування власного капіталу присвячено праці багатьох провідних зарубіжних і вітчизняних учених. Серед зарубіжних фахівців, які приділили увагу даній тематиці, можна назвати таких авторів, як: А.Маршалл, П.С. Роуз, К. Дж. Барлтроп, Р. Коттер, Дж. Ф. Сінкі, Е. Гілл, Е. Дж. Делан, а серед вітчизняних економістів слід відмітити праці М.Д. Алексеєнко, Ж. Довгаль, І.В. Коваленко, Н.М. Ткачук, Л.Г. Батракова, Ф.С. Мишкін та інших.

Фінансовою основою банку виступає власний капітал. Власний капітал являє собою грошові кошти, які внесені власниками банку, та використовуються для здійснення банківських операцій з метою отримання прибутку, а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку. Власний капітал забезпечує економічну самостійність, фінансову стійкість та стабільну діяльність банку.

Призначення власного капіталу для банку чітко простежується через виконання їм своїх функцій, до яких відносятся: захисна, регулююча оперативна.

Захисна функція виявляється насамперед тим, що завдяки постійному характеру власний капітал виступає в якості «головного засобу захисту» інтересів вкладників та кредиторів, за рахунок коштів яких фінансується значна частина активів банку. Також власний капітал виступає покриттям поточних збитків від діяльності банку. У банківській практиці власний капітал є своєрідним гарантом відповідальності банку за своїми обов’язками.

Регулююча функція виражається в тому, що через фіксацію розмірів власного капіталу регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому. У неї, як у попередньої функції, втілюється захисна властивість власного капіталу, яка оберігає банк від фінансової нестійкості та черезмірних рисків, виступаючи у ролі регулятора його діяльності.

Оперативна функція є другорядною для власного капіталу. Власний капітал є основним джерелом формування та розвитку матеріальної бази банку, яке забезпечує умови для зросту його діяльності. Новому банку на перших кроках створення та функціонування необхідні первісні кошти. У ролі стартових коштів виступаю саме створений власний капітал, внесений акціонерами банку. Але потреба у власному капіталі виникаю не тільки на перших кроках існування банку. У період зросту будь-який банк зацікавлений як в установленні довгострокових відносин зі своєю клієнтурою, так і у залученні нових платеспроможніх клієнтів. Ці всі моменти змушують банк працювати на розширення банківських послуг, збільшення рівня їх якості, збільшення числа впровадження розробок та банківських технологій, нових програмних продуктів, а також оновлення устаткування.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за складом. Джерелами формування капіталу можуть бути:

1. Статутний капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу банку під час організації нового банку шляхом внесення коштів акціонерами чи випуску і реалізації акцій. Слід звернути увагу на те, що статуний фонд комерційного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Заобороняється формування статуного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу.

Емісія акцій, як друга форма створення і поповнення статуного фонду банку регулюється законами України «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу». Перший внесок акцій повинен складатися з простих акцій. При повторній емісії, якій дозволяється після повної оплати акціонерами акцій попередньої емісії, банки можуть випускати також привілейовані акції.

2. Резервний фонд комерційного банку являє собою грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності. Наявність коштів в ньому забезпечує надійність, стійкість, стабільність комерційного банку, Зменшую можливість його банкрутства. Розмір статутного фонду не може бути меншим за 25 % статутного фонду.

3. Фонди спеціального призначення покликані забезпечити виробничий та соціальний розвиток самого банку. Згідно з призначенням вони використовуються на придбання нових потужностей (устаткування, обчислювальної техніки, комп’ютерів та ін.) у період зросту банку, тобто виконують свою оперативну функцію власного капіталу банку.

4. Нерозподілений прибуток відноситься до джерела внутрішнього походження. З своєю структурою він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, виплату дивідентів власникам та призначається на розивток та розширення банківського бізнесу.

5.Субординований борг теж можна вважати джерелом формування власного капіталу банку. Він, як і нерозподілений прибуток, є внутрішнім джерелом фінансування. Він представляє собою звичайні боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути вилучені з банку раніше п’яти років, а у разі банкрутства повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів.

Отже, визначивши сутність капіталу, його складових та функцій, слід зазначити, що він посідає важливе місце в системі показників, що характеризують фінансовий стан банку. Розглядання власного капіталу банку є важливою та актуальною темою на сучасному етапі економіки, тому що саме він виступає фінансовою основою банку. Власний капітал забезпечує економічну самостійність, фінансову стійкість та стабільну діяльність, що є першими ознаками успішного банку.

Література: 1. Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики: Монографія. — К.: КНЕУ, 2009. — 284 с. 2. Довгаль Ж. Банківський капітал: суть і значення // Вісн. НБУ. — 2008. — № 7. — С. 18—20. 3. Мишкін Ф. С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишина. — К.: Основи, 2008. — 963 с. 4. Коваленко І.В. Банківські операції: Підручник: — К.: КНЕУ, 2009 – 203 с. 5. Рейтинг найбільших українських банків [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/publications /49f5582b56c73/. 6. Ларионова И. В. Реорганизация коммерческих банков. – М.: Финансы и статитика, 2001. – С. 34–36. 7. Крухмаль О. В. Оцінка фінансової стійкості на підставі визначення критеріїв динамічної стабільності діяльності банку // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 9 (63). – С. 43–50. 8. Крейнина М. Н. Финансовая устойчивость предприятия: оценка и принятие решений // Финансовый менеджмент. – 2001. – №2. – С. 32-36. 9. Живалов В. Н. Повышение устойчивости функционирования коммерческих банков: Автореф. дис. на соискание ученой степени канд. экон. наук. – М., 1997. – 22с. 10. Ткачук Н. М. Субординований борг як зовнішнє джерело поповнення власного капіталу банку / Н. М. Ткачук // Університетські наукові записки. – 2006. – № 1. – С. 333–337. 11. Пантелєєв В. П., Халява С. П. Фінансова стійкість комерційного банку: проблеми регулювання // Банківська справа. – 2000. – № 1. – С. 32-35.